В останній третині ХІХ століття Станиславів переживав справжній будівельно-мілітарний бум. Тоді активно забудовували південно-західну частину міста, де було багато військових частин. Першою ластівкою стали артилерійські казарми, споруджені у 1886 році на перехресті теперішніх вулиць Коновальця та Сахарова.

У переписці магістрату споруди фігурують як «нормальні казарми», адже вони мали відповідати суворим будівельним нормам військового відомства, а саме воно орендувало ці приміщення у міста, пише Репортер.

Через три роки на вулиці Третього Мая (Грушевського, навпроти Білої хати) звели казарми інфантерії, тобто піхоти. Там мав розташуватися 58 полк, який комплектували з мешканців повіту. Нові казарми теж мали бути «нормальними» – за аналогією з артилерійськими. Але зі здачею об’єкта виникли проблеми. Військова комісія відмовлялася приймати містечко, мотивуючи це якраз суттєвим відхиленням від норм.

Річ у тім, що у корпусі, який виходив на вулицю Камінського (Франка) виявили підвищену вологість. Аби не втрачати важливого орендаря, міська управа провела напружені дипломатичні переговори з командуванням львівського корпусу, зменшила ренту та пообіцяла все висушити.

Військові в’їхали, але вологість нікуди не поділася. У 1960-х мій дід ще служив у полку зв’язку, що дислокувався у цих казармах. Він розповідав, що корпус з боку Франка використовували тільки в якості навчального, адже через грибок на стінах розташовувати там спальні приміщення було не можна. Ця вологість потім зіграла свою фатальну роль, коли через неї цілий комплекс визнали аварійним і знесли у 2001 році.

Натомість, артилерійські казарми щасливо дожили до наших часів і нині там військова кафедра університету нафти і газу. А тепер – невеличкий парадокс. В австрійські часи активно випускались пош­тівки з військовими об’єктами. Але чомусь видів «нормальних» казарм артилерії нема жодних, натомість «ненормальних» піхотних – завались.

Іван Бондарев