Ім’я Левка Бачинського добре відоме українським історикам. Адвокат, парламентський діяч, віце-президент ЗУНР – він лишив помітний слід в історії Галичини.

У Івано-Франківську його іменем названа вулиця, барельєф політика прикрашає постамент пам’ятника ЗУНР на Грюндвальдській, а у меморіальному сквері зберігся родинний склеп Бачинських, пише Репортер.

Виглядає, що це був такий собі поважний дядечко, який займався адвокатською практикою та відстоював демократичні цінності у парламенті. А насправді Бачинський був справжнім радикалом, мав сильну харизму, схильність до авантюр і постійно потрапляв у скандальні пригоди.

Пан Левко належав до Русько-української радикальної партії і в 1907 році виграв вибори до австрійського парламенту. Невдовзі новоспечений депутат спровокував масову бійку. У Галичі, на Замковій горі, відбувалось віче москвофілів. Туди ж без запрошення прийшли посли (так тоді називали депутатів) Бачинський і Левицький зі своїми прихильниками. Між москвофілами і нечисленними радикалами зав’язалась жорстока бійка, поліції навіть довелося двічі врізатися у натовп, аби розтягнути суперників. «Кур’єр Станиславівський» писав, що радикалів «скинули з Замкової гори і сильно побили обох українських послів, особливо Левка Бачинського».

У грудні 1907 він знову привернув увагу преси. Під час парламентського засідання голова відмовився зачитати звернення українських послів з приводу якоїсь польської провокації. Тоді Бачинський відламав у стільця ніжку та жбурнув у президію. До президії вона не долетіла, зате розбила голову депутату Беньковицю, який дрімав у кріслі й нікого не чіпав. За цей кидок довелося вибачатись голові радикальної фракції Юлію Романчуку.

А в червні 1912 року Бачинський відзначився найдовшою у світі парламентською промовою. Австрійський уряд не хотів відкривати український університет у Львові, тому наші депутати вирішили зірвати роботу парламенту. З 13 на 14 червня Лев Бачинський виступав з трибуни проти роздутого військового бюджету. Його виступ тривав 13 годин 8 хвилин, депутат зірвав голос і потім хрипів до кінця життя. У підсумку – ані університету, ані грошей на армію.

Іван Бондарев