Про походження нашого земляка Федора Калиновича знаємо поки що небагато. З львівських університетських документів пощастило довідатись, що він народився 14 березня 1891 р. (сучасні невеличкі довідки про нього чомусь називають датою народження 1 березня – за старим стилем). Місце народження – село під польською назвою Hanowce, українською Ганівці (Ганнівці), теперішнє Придністров’я. Походив він з селянської української родини, рано залишився без батька і виростав під опікою матері – Марії Калинович. У Львові юнак мешкав на вулиці Супінського, 21 – в заснованому Михайлом Грушевським Академічному Домі (гуртожиткові для студентів-українців). Восени 1911 р. він вступив до філософського факультету Львівського університету.
У студентські роки прийшло громадянське змужніння юнака. Разом з іншими студентами Федір Калинович ходив до хворого Івана Франка, щось записував під його диктовку – там могли бути останні Каменяреві твори. У відозві до 40-річчя письменської діяльності Івана Франка поруч з іменами видатних галицьких діячів знаходимо і студента Калиновича.
У Львівському університеті всі студенти-українці, не зважаючи на спеціалізацію, вважали за обов’язок відвідувати лекції Михайла Грушевського. Відвідував їх і Федір Калинович, про що засвідчує і датований 1912/1913 навчальним роком запис: «Професор / Грушевський / Вибрані питання / з історії Східної / Европи в Х – ХІ ст.». У цілому ж у його екзаменаційній книжці книжці абсолютно переважають дисципліни фізико-математичного напряму (Львівський університет готував математиків і фізиків на філософському факультеті), і в подальшому житті математика стане головним фахом Федора Пилиповича.
Студент філософського факультету Львівського університету Федір Калинович, будучи ґенеральним четаром Українського Січового Союзу, брав участь у величному святі («здвигу») присвяченому 100-річчю вiд дня народження Тараса Шевченка, яке відбувалося 27-28 червня 1914 р. у Львові. Матеріалізованим свідченням того стала його наклеєна на паспарту маленька фотокартка, де юнак постає одягненим в оздоблений шнурівкою світлий однострій з комірцем-стійкою. Від правого плеча на перекіс йде широка темна стрічка з літерами «У.С.С.». Як і фото, паспарту було промовистим свідченням часу: з витисненим золотим гербом – австрійським 2-головим орлом і написом: «Лїсса. цісарський і королівський надворний фотограф. Львів вул. Академічна, 18». На звороті паспарту поруч з рекламою ательє особливо кидається в очі автограф чорним чорнилом: «В червні 1914, як ґенеральний / четар Українського Січового Союза / дня здвигу Січі-Сокола / 28 червня 1914» з розмашистим підписом Федора Калиновича.
Очевидно, що Федір Калинович у складі Легіону чи якоїсь з інших частин австро-угорської армії воював на російсько-австрійському фронті. Правда в поіменному списку відділів 1 полку українських січових стрільців від 1 червня 1916 р., зладженому на основі урядового списку, захованого в Музею Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, ми його прізвища не зустрічаємо. Не обминув його, напевно, й російський полон, оскільки, за різними оцінками, протягом 1914-1916 рр. у полон до росіян потрапило бл. 1 – 1.5 тис. стрільців, а в червні 1917 р. попали в московський полон майже всі фронтові частини Українських Січових Стрільців.
Навесні-влітку 1917 р. у Києві для допомоги українцям окупованих західноукраїнських теренів, біженцям і військовополоненим було створено Галицько-Буковинський комітет допомоги жертвам війни, який підтримував тісну співпрацю з УЦР. Комітет також активно займався питаннями звільнення з таборів полонених галичан. Багато з них також прагнули служити справі української революції. Побачивши, що першою на боротьбу за незалежність стала не їхня рідна Галичина, а Наддніпрянська Україна, вони тікали з таборів і вирушали до Києва, щоб влитись до українських військових підрозділів, створити власні структури на підтримку УНР. Так, зокрема, постала Головна Тимчасова Рада галицьких, буковинських і угорських Українців. Перші відомі звістки про перебування Федора Калиновича в місті датується березнем 1918 р. Про це ми дізнаємося з редакційного повідомлення під назвою «Галицькі українці в Київі» від 29 березня 1918 р. у львівській газеті «Діло». За повідомленням автора статті, Федір Калинович став секретарем щойно обраної президії Головної Тимчасової Ради галицьких, буковинських і угорських українців.
Ця газетна публікація, може свідчити про якусь співпрацю Федора Калиновича з Українською Центральною Радою та її Головою Михайлом Грушевським. Інакше не могло й бути. І не лише тому, що вони були давніми знайомими, але й тому, що на той час колишній Галицько-Буковинський курінь УСС став елітним військовим підрозділом, якому було доручено охороняти столицю Української Народної Республіки та її державні установи. За таких обставин їхня співпраця уявляється неминучою.
Після гетьманського перевороту екс-голова Української Центральної Ради переховувався від арешту, їхні відносини не припинялись. Можна припустити, що Федір Калинович мав пряме відношення до організації охорони Михайла Грушевського, але знаємо напевно: між ними були довірливі добрі відносини. Про це свідчить і дещо пізніший лист Марії Сильвестрівни − дружини Михайла Грушевського з Києва до родичів у Стрию: «Передаю через оказію лист і Вас прошу через ту саму оказію, себто п. Федора Калиновича в Галичу […] Гроші перешле п. Калинович переказом з Галича або з Тернополя. А Ви адресуйте йому: Станиславів, Секретаріат закордонних справ / для Федора Калиновича» (2 січня 1919 р.).
Протягом травня-червня 1918 р. 1-й полк УСС було розформовано, а стрільці вимушені були залишити казарми та, за образним висловом того часу, «розбрелися по всій Україні», а Федір Калинович залишився в Києві, як і багато його побратимів. Зоровим втіленням того часу стала невеличка наклеєна на картонку фотокартка Федора Пилиповича, що збереглася в його архіві з його ж автографом на звороті: «Київ 8.VІІІ.1918».
Тоді ж при Департаменті професійної освіти постала технічно-термінологічна комісія. До її складу входила й секція з виробляння української математичної термінології, головою якої було обрано Михайла Кравчука, а секретарем — Федора Калиновича. Мабуть саме тоді почалася співпраця в математиці галичанина Калиновича з волинянином Кравчуком. Разом вони уклали тритомник українського математичного словника. Доробок математика Калиновича на ниві української математичної термінології ще чекає на вивчення сучасних дослідників. Відомо, що у 1920-х рр. він був співробітником і секретарем математичної секції природничого відділу в Інституті української наукової мови, доцентом Київського університету, відомого на той час як Київський інститут народної освіти.
Втім, громадянська активність Калиновича виявлялась не тільки в науці. З часопису «Нова Україна» − видання української еміграції в Празі − довідуємося про зібрані 1923 р. «харчеві пакунки через АРА для українських дітей-сиріт у Київі на руки пані Старицької-Черняхівської та Федя Калиновича, доцента університету», які пересилало українське студентство Чехословаччини та заснований ним Комітет допомоги українським культурним силам в Україні, «щоби нести їм допомогу відповідно до своїх сил і засобів».
За тогочасних умов голоду і розрухи Федір Пилипович намагався заробляти на існування вчительською працею, викладаючи математику у школах. Репресії, здається, зачепили його порівняно м’яко (велика загадка, як для людини з такою «компрометуючою» біографією) – з огляду на тогочасний їх розгул. Єдиним поки що їхнім свідченням став збережений у родинному архіві документ (Довідка, видана Калиновичу Федору Пилиповичу завідуючим таємної частини київської облпрокуратури та облсуду Борисовим в тому, що справу його обвинувачення припинено за ч. 2 197 артикулу та що він утримувався під вартою з 4 лютого до 13 травня 1933 р. Київ. 26 травня 1933 р.).
Ось така людська історія прикарпатського юнака, львівського студента Михайла Грушевського, січового стрільця, київського вчителя, творця української математичної термінології і просто глибоко обдарованої людини-патріота.
За матеріалами Всеукраїнської Асоціації Музеїв
підготував В. Возняк |
