Розвеселити землю колядою — нині все рідше можна відчути цю зимову магію. Колядують здебільшого в церкві або на сцені. І тільки невеличкий куточок на світі — Гуцульщина вповні живе радістю Різдва. Бо колядують тут по-особливому. Цією незбагненною містерією захоплюється кожен, хто хоча б раз у часі Різдва побував у наших горах. Чому вона так вражає? Бо гуцули і сьогодні направду вірять: що висловлено — те і станеться. Із 1989 року вивчає так звану «легінську коляду» наша співрозмовниця музикознавець Леся Турянська. — Пані Лесю, цього року колядники з найбільш відомих світові Криворівні та Верховини дивували своєю прадавньою колядою Нью-Йорк. Візит організувала американська режисерка українського походження Вірляна Ткач. Спершу українці презентували виставу «Коляда та музика Карпат», а відтак у театрі «Ла МаМа», засновницею котрого є пані Вірляна, відбулася її вистава «Зимове сонце», участь у котрій серед митців різних національностей взяли і гуцули з Прикарпаття. Такий от мультикультурний «мікс» від всесвітньо відомої театральної експериментаторки з українською душею Вірляни Ткач. Ви відкрили для себе, своїх студентів і світу гуцульську коляду вже дуже давно. Розкажіть, як ви дізналися про «легінську коляду» і чим вона вас так захопила? — Є на Гуцульщині такі відомі музиканти — Тафійчуки. Ще 1989 року ми поїхали до них з першою експедицією. Ми сиділи цілий день і записали «лерінську коляду». З того часу вона мене так зачарувала, що понині я не можу від її чарів відійти. Вона унікальна з мистецького погляду. — Багато хто каже, що в місті вже не чути, аби люди колядували, не видно дітей, які б повернули до вашої оселі в часі від Різдва до Йордана. — Я розкажу вам про наш дім — він у нас майже зразковий. Ми щоразу в цей час збираємося і йдемо до кожного під’їзду колядувати, по п’ять колядок виконуємо, а у дворі прикрашаємо ялинку і там теж колядуємо, та так, що аж люди з довколишніх домівок збираються послухати. Тобто традиція ця у нас живе. Шкода, якщо нема ініціаторів, — то на деякий час може коляда стихнути. Я мушу також сказати, що не у всіх селах занепадає традиція колядування. Ми колись давно, ще 1974-го, 1978-го, коли забороняли колядувати, зі своїми студентами з музучилища їздили в експедиції. Я казала дирекції: ми їдемо збирати фольклор, бо розуміла, що мусимо все зберегти, записати. - Поясніть нашим читачам, що ж таке «легінська коляда». — Це старовинний унікальний звичай і обряд на Гуцульщині, коли на запрошення родини приходять до вашої оселі колядники. Там колядують лише чоловіки — легіні — вони ідуть колядувати з рогами, трембітами і скрипкою. Один скрипаль з Верховини так мені сказав: «То не гонір, коли ідеш вісілє грати, а гонір — коли ідеш в коляду зі скрипкою». Тобто в «коляду лерінську» будь-кого не беруть. Ці чоловіки і хлопці збираються ще задовго до свят, розучують колядки. Коляди ті дуже давні, складні і великі, в тім беруть участь «Береза» і «Виборець». «Береза» зачинає колядувати, має дзвінок у руках, а «Виборець» несе хрест, часом — шкатулку. Партії колядницькі ідуть колядувати і на церкву, і до людей, але в кожному разі вони дотримуються дуже строгих правил, котрі є законами на час коляди для всіх, — їм не можна ні пити, ні курити, ні з жінками бути. і це не міф, не легенда, вони справді дотримуються цих обмежень, бо вважають себе посланцями, апостолами, котрі несуть Слово Боже. Цікаво, що у колядах тих давніх є багато дохристиянських мотивів — глибинних символів, трактуванням яких займаються цілі наукові інституції. Колядують усім членам родини, а коли в сім’ї протягом року хтось відійшов у засвіти, то колядують так звану «вмерлу» коляду. Так буває, що інколи в якійсь родині колядники можуть затриматися на цілий день. Що ще дуже цікаво: навіть якщо по дорозі колядницької партії, кожна з котрих після обходу церкви і благословення священичого обходить свій кут, трапляється хата, де ніхто не живе, то там також колядують. Бо навіть тим померлим душам пошанівок належиться. - Чим вас — музиканта, музикознавця — захопила та гуцульська коляда? Чим, власне, захоплює вона навіть не українців, котрі приходять до театру «Ла МаМа» в далекій Америці і висловлюють таке захоплення? — Не лише з мистецького боку захоплює той обряд — коли з топірцями красиві леріні йдуть пританцьовуючи і співають такі давні колядки, де кожне слово — символ. Там збереглися ще дохристиянські традиції, звичаєві, міфологічні пласти. Захоплює також функція величання, прославлення людини, господаря, зрештою, гідності і гонору людського: «Пишний, величний пане господарю, чи дозволиш хату свою розвеселити колядою?» — питають колядники на подвір’ї кожного разди. Так само величають усіх членів родини. То так неймовірно виглядає, коли в долонях засніжених гір поволі, велично йдуть ті колядники, спочатку трембітають, а діти і дорослі кричать: «Йой, колядники ідуть!» і якнайшвидше накривають столи для гощення. А колядники ідуть поважно, це називається «плєс» — ідуть, а потім ніби вертають кілька кроків назад. Це все просто вражає, пробуджує генетичну пам’ять. Певно, в цьому їхня магія. Ще 1993 року на огляді художньої самодіяльності навчальних закладів мистецького спрямування, власне з нашим ансамблем «Калинова сопілка» — зі студентами з музучилища ім. Січинського ми показали фрагмент цього обряду і перемогли. Моя роля старенької бабусі, яка передає молодим традицію, закінчувалася такими словами, почутими від одної мудрої старої гуцулки: «Абисте знали, дітоньки, і ви, добрі люди, Доки ходе по світі колядники, Доки будуть на Великдень писати писанки, Доти стояти цей світ буде!». Етномузикознавці сиділи із роззявленими ротами, бо вони не могли повірити, що ще десь збереглося таке. У 1998 році я побувала в Канаді, там заробляти мусила, та мене попросили прочитати курс лекцій в українознавчому інституті святого Володимира в Торонто. Я читала курс «Життя в пісні від колиски до могили». Один священик з української церкви запропонував мені поставити обряд української коляди. Ми зібрали колядників, я писала сценарій латинськими літерами, бо тутешні українці не дуже вміли читати, але головне, що бажання було. Ми мали великий успіх! А коли я була в 1994 році в Америці, там і познайомилася з режисеркою Вірляною Ткач, котра народилася в цій країні, закінчила Гарвард, але дід її був викладачем Станиславівської гімназії — пан Кісілевський, а мама читала в Мюнхенському університеті студії українознавства. Після нашого знайомства, коли я розповіла їй про «лерінську коляду», вона одразу ж приїхала в Україну. Ще тоді в столиці в науково-дослідній лабораторії фольклору працювала моя дочка, вони там мають величезний архів. От дочка моя повезла Вірляну у Верховину. Вона там познайомилася із Тафійчуками. То була зима, згодом вона навіть привезла американського композитора і вони там жили від Різдва і до Розколяди й записували обряди, знімали відео. З тим Вірляна поїхала до Нью-Йорка. З того часу вона щороку приїжджає до Криворівні, бо неймовірно зацікавилася фольклором гуцулів, робила записи, а я їх розшифровувала. Ми з того часу потоваришували, Вірляна зробила кілька цікавих постановок, де використала фольклорне надбання гуцулів. А недавно я допомагала їй у модерній постановці за творами Олега Лишеги. Там мала навіть роль — фантастичним загадковим голосом з гуцульським діалектом читала текст з Філарета Колесси про те, звідки беруться співанки. Під час Помаранчевої революції Вірляна мене залучила до постановки в Театрі Леся Курбаса. Я грала роль, прообразом котрої була Плитка Горицвіт. Вірляна робить надзвичайно важливу роботу — показує в своїх постановках те спільне і найцікавіше, що є в культурах різних народів, у своїх сценаріях пише завжди українською та англійською, її творчістю захоплюються у світі. Так вона популяризує культуру своєї малої батьківщини. А напередодні Різдва я повіншую всіх читачів «Галичини» словами із «лерінської коляди». «Різдво Христове — радісна днина, весело встає кожна людина. На Різдво рано всі ся збирають, гай у Дім Божий всі поспішають. Отці духовні на службу встали, Євангеліє людям читали. Люди уважно усе слухали, усе слухали, гай уклякали. На нас погляне Христова Мати, будемо в серці віру тримати. Ой чесні люди, щасна година, Христос родився — весела днина. Христос родився, маєш взнавати, Йсусу Христові славу віддати. Ой коляднички, чесно вважаймо, топірці срібні вгору здіймаймо. Ми, коляднички, ми станьмо собі, під Божим домом у два рядочки. У два рядочки в руках дзвіночки, затрембітаймо — Христу співаймо. Ой просім Христа всі разом, люди, за наш рідний край Бог не забуде. Просім ісуса кожної днини, щоб був у помочі в кожній хвилині. Поможи Боже, Пречиста Мати, мирно ці свята відсвяткувати. За рік ще других свят дочекати. Усім зійтися, як це нині, Щастя й любові кожній родині. Просимо в Бога миру і волі, щоби всі жили у супокої. Ой вийди, вийди, раздо, з хати, будемо тобі колядувати». Леся ТУГАЙ |
