До 125-ї річниці з дня народження Григорія Степановича Смольського – українського художника, громадського діяча, краєзнавця, родом з Підгірок, пропонуємо ексклюзивний матеріал від музею-оселі родини Івана Франка в Підгірках.
Село дрімає під горою,
Ще з ночі вкрилося росою,
Затихло все, позавмирало,
Світанку світлого чекало.
Це рядочки з вірша доньки Йосафата Смольського — Марії Димпенс-Смольської, яка народилася 13 вересня 1932 року. Вірші та спогади вміщено в рукописну книгу під назвою «Доля моєї родини», яка збергіається у фондах музею-оселі родини Івана Франка в Підгірках. Цікаві моменти з життя чудової підгорецької родини Смольських у книзі передано через призму бачення цієї талановитої жінки.
Зокрема, авторка згадує за тяжкі і трагічні моменти перебування родини Йосафата Смольського у засланні в республіці Комі. Вірш присвячує своєму братові Ярославу.
Ось коротко про нього. Ярослав Смольський, 06.06.1922 року народження, — педагог і громадський діяч. Член ОУН, емігрував. З 1949 року проживає в Манчестері (Великобританія). Працював вчителем української недільної школи. Активний серед членів української громади Манчестера. Довголітній дописувач до газети «Українська Думка» (Лондон). У 1993 році побував у рідному селі Підгірках, Калуші. Зустрічався з активістами міськрайонного об'єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка, членкинями Союзу українок, членами Братства вояків УПА Калущини, РУХу.
Книга «Доля моєї родини» написана як прозою, так і віршами. Ці спогади мають неабияку історичну цінність та передають душевні переживання та емоції авторки. Тому свою розповідь про «Мажора гуцульських пейзажів» Григорія Степановича Смольського — українського художника, громадського діяча, краєзнавця, хочу повести, враховуючи певні моменти з даного твору. Та ще — невеличкого записничка датованого 14.02.1970 роком, писаного рукою Григорія Степановича, із фондів музею-оселі родини Івана Франка в Підгірках.
Степан Андрійович Смольський, батько художника, перший у Підгірках виписував зі Львова газети, журнали. За це його називали «газетником». У той час мало хто вмів читати, писати, тому він доносив ці новини до селянських хат. Хата Смольських була центром духовності Підгірок. Родина Смольських — шляхетного походження, у власності мала цегельню, та нині не збереглося навіть місця.
У записнику Григорія Смольського подано також інші прізвиська, крім «Газетника», які вживалися тоді в Підгірках. Серед них: «Льокайчик», «Кривий Олекса», «Дзеркач», «Фідзьо», «Яструб», «Каштабара». Таке ймення називається в нас «по-вуличному». Зазвичай мало хто пам’ятає, як людину звуть, а от прізвисько, яке Бог зна звідки взялося, знають усі. Пізніше цілі роди і навіть покоління так кличуть. А, можливо, так колись і народжувались прізвища? Декого з односельчан Григорій Степанович відмітив за родом занять. Ось до прикладу: Генцур — швець, Триндей — учитель, Спіцар — різьбляр, Хандрицький Іван закінчив семінарію учительську, учителював на Закарпатті.
Недалеко від хати Смольських жив молодший брат Івана Франка — Онуфрій із родиною. Час від часу Іван Франко приїжджав до брата Онуфрія в Підгірки. Дорогою зупинявся біля Смольських, вийшовши з воза, йшов до Степана, а коней з валізою відправляв до брата. Степан зустрічав Франка, запрошував до хати, або ж вони сідали під стодолою на лавицю і довго розмовляли. Була фотографія Франко і Смольський, що сидять під стодолою в солом’яних капелюхах. Григорій сфотографував свого батька з Франком.
До родини Смольських часто приїжджав Андрей Шептицький. Як відомо, митрополит був висвячений 19 вересня 1899 року. Через два дні він був призначений єпископом Станіславської єпархії. Єпископ Андрей Шептицький подорожував від села до села, уважно слідкував за суспільним, культурним і релігійним життям своєї пастви.
У село Підгірки приїжджав часто до Степана Смольського. Перед приїздом приходив посланець, котрий давав знати, що Шептицький хоче приїхати. Відсилали на станцію коней та зустрічали дорогого гостя.
Односельці, як тільки чули, що їде Шептицький, довго не думаючи, приходили до оселі Смольських. Усе подвір’я і хата були повні людей, що не можна було поспілкуватися один-на-один.
Наступного разу, коли знали, що приїде Шептицький, починали заздалегідь готуватися. У хаті для таких зустрічей спеціально готували кімнату та пильнували двері кімнати, де мали спілкуватися з Шептицьким, і нікого зі звичайних обивателів не пускали до неї, щоб його розмова з «Газетником» могла плідно відбутися в затишній атмосфері, згадує Марія Димпенс-Смольська:
«Востаннє я бачила Шептицького малою дівчиною, коли він приїжджав з Станіслава в Підгірки на посвяту каплиці Божої Матері. В кінці села, де сходилися дві дороги Студінецька і Вістівська зібралося численне море люду. Побачивши коней з візком на якому їхав Шептицький, всі одностайно ринули йому назустріч. Поважні жіночки у хустинках старанно допомагали Шептицькому зійти з візочка, і так можна сказати «на руках» донесли його до Матері Божої. Відбулася відправа та посвячення каплиці Андреєм Шептицьким».
Одруження у 47 років і 47 виставок
Народився Григорій Степанович Смольський 2 грудня 1893 року. Крім Григорія, в родині Смольських були ще чотири брати: Йосафат, Харитон, Василь, Андрій та три сестри: Анна, Марія та Параска.
Подаю короткі відомості про братів Григорія Степановича:
Василь Смольський, 1915 року народження, громадський, просвітянський і спортивний діяч. Закінчив гімназію у Яворові. Василя Смольського зв’язувала тісна дружба з Петром Франком, сином Івана Яковича. Разом вони організували футбольну команду в Підгірках. Люди пригадують, як вони разом судили футбольні матчі. Засновник молодіжного товариства «Спорт», диригент мішаного і дитячого хору при філії «Просвіти» (1935-1939 рр.). Петро Франко разом із Іваном Чмолою створили «Пласт», а Василь Смольський створив цю організацію в рідному селі. Викладав «руханку» на курсах вихователів (Калуш, 1938-1939 рр.). Був на вишколі ОУН в Кракові (1939-1941 рр.). Вояк української дивізії «Галичина» (1943-1944 рр.). Брав участь у бою під Бродами (липень 1944 р.). Повернувся у Підгірки. Подальша доля невідома.
Харитон Смольський (1912 -1979) — активіст громадського життя. Автор нарису «Історія Підгірок» (Калуш, Під прапором «Просвіти», 1937 р.).
Зі спогадів про сестер маємо світлини із фондів музею-оселі родини Івана Франка, на яких зображено вродливих дівчат у дуже майстерно виготовлених, вишуканих національних костюмах.
Йосафат Смольський певний період очолював підгорецьку «Просвіту», потім цю працю продовжив Михайло Франко.
У 1910 році при читальні «Просвіти» зусиллями її голови доктора Івана Куровця була заснована бібліотека. В допомозі діяльним членам «Просвіти» стали студенти, і серед них — майбутній маляр Григорій Смольський.
Ще навчаючись у гімназії Станіславова, в Григорія проявився неабиякий хист до малювання. Планам художньої освіти перешкодила Перша світова війна. Його, як і багатьох українців, безпідставно запідозрених у симпатіях до ворога, заарештувала австрійська влада й запроторила концтабору в Талергофі. Проте 1915 року Григорія було звільнено. Він пройшов вишкіл у австрійській офіцерській школі, воював у Північній Італії.
…у 1921 році в Підгірках оживає просвітницький рух. У першу чергу, створюється аматорський гурток під орудою Григорія Смольського. Наш земляк написав кілька одноактних п'єс з народного життя, вчив аматорів ставити їх. Гурток підгірчан виступав у навколишніх селах: Студінці. Бабині, Вістовій, Хотіні.
Творчих людей Галичини манить Львів, тут здійснюються наміри Григорія здобути мистецьку освіту. Він вступає на навчання до Академії мистецтв у Львові (1921-1922 рр.), яка була організована на кошти митрополита Шептицького. Про своє навчання у Львівській художній академії Смольський залишив чимало спогадів. Пригадує, що його вчителем був і Андрей Шептицький. У нього майбутній маляр вчився історії всесвітнього мистецтва. З 1931 році вдосконалював майстерність в Італії. Митрополит Андрей відправляє Григорія Смольського на острів Кріт зняти копію образу чудотворної Матері Божої.
У серпні 1934 року Григорій Смольський їде до Парижа, де впродовж року відвідує Академію Колароссі. У 1921-1925 роках паралельно навчається на історичному факультеті Львівського (таємного) українського університету, а також у художній школі Олекси Новаківського (1922-1930 рр.).
1936 року повернувся до Львова, де регулярно виставляв свої роботи на художніх виставках. Брав участь у створенні Львівської організації Спілки радянських художників УРСР. У 1941-1944 роках займався творчою роботою, співпрацював із Спілкою українських образотворчих митців.
Згадаю, йдучи під горою,
Як стрийко Гриць ходив зі мною…
Із Львова часто приїжджав,
Пейзажі в «стінці»* малював.
*Стінка – смуга дерев між городами та полем.
Маляр-творець усе життя
Жив для народу, для буття,
І ми повинні пам’ятати,
Велику шану йому дати.
Так пошановує у віршах Марія Йосафатівна свого вуйка Григорія. Любив він рідні околиці, тому в блокноті записав старі назви місцин підгорецьких:
Горішній Кіпець
Долішній Кіпець
Новаки
Совполів
Луковиці
Шипаків
Горішній Луг
Довгі ниви
Базів Хрест
Мочирки
Подище
Кривий брід
Уланів
Гоболенка
Пастівник
Вуйче
Стінка
Полохатень
Ці місця, де виріс і любив малювати митець, передають, як гарно вони звучать на місцевому діалекті. Ця інформація містить краєзнавчу та історичну цінність.
У 1941-1944 роках Григорій Степанович займався творчою роботою, співпрацював із Спілкою українських образотворчих митців.
У 1944-1950 роках — викладач живопису і рисунка у Львівському училищі прикладного мистецтва. З 1951 року — на творчій роботі.
Приїжджаючи до Підгірок, допомагав розмальовувати стіни рідного храму.
Григорій Смольський одружився у віці 47 років. Його обраницею стала на 21 рік молодша Оксана Боднар (Смольська), яка за спеціальністю була педагогом — закінчила Львівський вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка. 9 жовтня 1941 року художник взяв шлюб у Церкві Успіння Пресвятої Діви Марії у Львові. Оксана Смольська працювала викладачем Львівської музичної семирічки та Львівського педагогічного училища №1.
У Оксани та Григорія Смольських було троє синів. Найстарший — Богдан - Святополк, який народився 1942 року, став архітектором. Брав участь у художньому оформленні музеїв Івана Франка у Львові. Середній із братів Смольських Андрій-Стефан став інженером-конструктором. На два роки молодший Мирослав — хімік. У 1999 році він виїхав до Канади.
