Збереглося багато старовинних акварелей і гравюр Львова, Чернівців, Жовкви та інших західноукраїнських містечок.

Але графічні зображення Станиславова можна перерахувати чи не на пальцях однієї руки.

Чому художники оминали наше місто? Напевно тому, що довший час тут не було нічого цікавого, і Станиславів вважався провінційною дірою, щось на кшталт того місця, «де дідько на добраніч каже».

Краєзнавець Олена Бучик знайшла цікаву замітку у газеті «Австрійській оглядач» за 1850 рік. Кореспондент Ганс Йоргель завітав до нас, але Станиславів його, м’яко кажучи, його не вразив.

Ось що він пише:

«Місто, яке є другим у Галичині та Лодомерії, але не має путящого вуличного освітлення. І складається таке враження, що воно цим навіть трохи пишається. Ні, окружна влада тут цілком, певно, не має рації, залишається чекати, коли світло засвітиться в головах у мешканців».

А ще журналіст згадує, що у Галичині тоді існувала надзвичайно популярна приказка: «Темно, як у Станиславові».

Іван Бондарев