Погодьтеся, у мостах є щось містичне. Вони об’єднують людей, долаючи відстань і простір, а деякі з них тягнуться навіть крізь століття.
Мости завжди мали велике значення для нашого міста, адже воно знаходиться у межиріччі двох Бистриць, пише Західний кур’єр.
Спробуймо більше дізнатися про давні мости Станиславова і про те, що вони приносили з собою у життя містян. Адже їхніми «подарунками» були не лише зручність і швидкість пересування, а й різноманітні небезпеки.
Міст-тунель на вул. Вовчинецькій
Першу газетну згадку про цей тунель ми знаходимо у газеті «Кур’єр станиславівський» за 6 листопада 1904 року. Часопис повідомляв, що питання побудови цього тунелю знаходиться в стадії позитивного вирішення. З компетентних джерел стало відомо, що Міністерство залізниці переглянуло свою думку, адже ще у серпні того року питання будівництва тунелю не здобуло у міністерських чиновників належної підтримки.
На думку міністерства вплинули офіційні звернення від станиславівської міської ради та повітового виділу (виконавчого органу повітової ради). З подальших номерів часопису дізнаємося, що це питання активно лобіювали й станиславівські посли, зокрема Павло Ствертня, який неодноразово піднімав його у віденській Державній раді. Панові Ствертні, до того ж, удалося налагодити контакт із одним з міністрів у Міністерстві залізниці, який походив зі Станиславівщини. Так що земляк теж підтримав цю корисну і таку потрібну ініціативу.
Журналіст Володимир Горощак зазначає, що питання мосту наполегливо просували і в Галицькому сеймі. Ще один посол – українець Йосип Гурик – у жовтні 1904 року у своїй промові у сеймі згадав, що «вулиця Вовчинецька належить до тих вулиць, на котрих єсть найбільший рух, а то для того, що тую вулицю переїжджають аж 20 громад селянських і обшарів двірських, котрі не мають іншої дороги ані до двірця, ані до міста».
Двірськими обшарами, тобто територіями, тоді називали землеволодіння, які формально не входили до меж населеного пункту, а адміністративні функції там виконували власники цих землеволодінь. Цей жвавий рух ще додатково посилювався у ярмаркові дні, що спонукало місцеву владу налагодити зручний проїзд між Станиславовом і Княгинином – Гіркою, який би не залежав від руху потягів.
Усі підготовчі роботи і формальності сильно затягнулися, але в 1906 році розпочалася перебудова міського вокзалу, і ці роботи було вирішено поєднати з будівництвом тунелю. Станом на листопад 1907 року він уже був готовий і навіть викликав заздрість у мешканців Княгинин-Колонії – передмістя Станиславова, яке охоплювало сучасні вулиці Бандери, Височана, Шухевичів та частину вул. Незалежності. У замітці в «Кур’єрі станиславівському» за 3 листопада того року дописувач із Княгинин-Колонії навіть вимагав розглянути питання заміни залізного колійового мосту на «підкоп», такий як на вул. Вовчинецькій. Проте цим мріям так і не судилося стати реальністю.
Залізний міст через колію на Майзлях
Але чим же так не вгодив мешканцям Княгинин-Колонії залізний колійовий міст? Перш за все тим, що їздити ним було небезпечно. Вже згаданий автор замітки зауважував, що практично не бувало дня, щоб коні на цьому мості не понесли і не спричинили аварій і каліцтв. Тварини лякалися шуму потягів, що завдавало тамтешнім жителям великих клопотів, адже кінний транспорт був тоді основним.
В замітці згадувався один із таких випадків. Місцева жителька пані Верт їхала фірою з кількома польовими робітницями. Над’їхав потяг, налякані коні понеслися, фіра перевернулася і врешті-решт опинилася в рівчаку. І господиня, і її робітниці зазнали важких травмувань. Не менша небезпека чатувала й на перехожих, адже з возів, які перекидали налякані коні, часто спадали важкі вантажі.
Але це було не єдиною небезпекою, що чекала на тих, хто їхав чи йшов тим мостом. І сам міст, і дорога, що вела до нього, кишіли злодіями. Злодії у різний спосіб відвертали увагу візників, а самі крали з возів дрова, вугілля та різний крам. Як зазначалося, на мості діяла ціла банда, яка налічувала близько 50 чоловік і складалася в основним з підлітків. Жандармерії у Княгинин-Колонії не було, а була лише власна поліція, яка складалася з трьох поліцейських. Зрозуміло, що вони нічого не могли вдіяти з цією ситуацією.
Крім того, на цьому мості час від часу відбувалися спроби самогубства. Так, у червні 1904 року з мосту скочила така собі пані Півонська, дружина колійового машиніста. Втомлена подружніми непорозуміннями пані вирішила звести рахунки з життям, але, на щастя, впала на дах товарного вагону потяга, що якраз проїжджав під мостом. Жінка не зазнала суттєвих ушкоджень. Згодом два колійових працівника допомогли їй злізти з вагона і відправили додому.
Краєзнавець Іван Бондарев зазначає, що цей міст мав доволі незвичну форму. Замість того, щоб перетнути рейки по прямій лінії, міст плавно вигинався ліворуч, потім круто повертав на 90°, тягнувся паралельно до колії та нарешті знову повертав на вулицю Сапєжинську, тобто сучасну вул. Незалежності. Вся справа в тому, що на час побудови мосту, а це 1895 рік, уздовж дороги стояли будинки.
Для облаштування насипу їх треба було зносити, а землю викуповувати. Господарі цих будівель і ділянок у передчутті наживи заломили нечувані ціни. Тоді інженер Максиміліан Шльос пішов іншим шляхом – міст проклали по вільних ґрунтах, а з боку міста – смугою, що належала залізниці. Під час Другої світової війни цей міст знищили німці. Сучасний переїзд звели у 1980 році, а опору старого мосту можна побачити й тепер – зліва, якщо їхати до центру.
Мости через Бистриці
На карті Станиславова та його околиць за 1895 рік вказано загалом десять мостів через річки та струмки. У грудні 1911 року з’явився новий залізний міст. Газета «Кур’єр станиславівський» повідомила: «В п’ятницю, 29 грудня 1911 року відбулася проба новозбудованого залізного мосту на Бистриці Галицькій (Солотвинській – Авт.) на шляху Станиславів-Стрий. Проба пройшла вдало, і потяги вже будуть їздити новим мостом. Цей міст був підірваний під час Першої світової війни.
У монографії «Станиславів на давніх мапах та планах» автор Зеновій Федунків зазначає, що станом на 1925 рік через Бистрицю Солотвинську пролягав шосейний міст, який закінчував вулицю Галицьку. Це, найімовірніше, був тимчасовий дерев’яний міст, який знаходився трохи збоку від того старого, зруйнованого під час Першої світової війни. В червні 1934 року преса повідомила, що цей дерев’яний міст несподівано завалився.
Катастрофа сталася, коли на мості знаходилися важкий вагончик служби ремонту доріг та дві селянські фіри з дровами. Крім того, міст переходили кілька пішоходів. Весь транспорт і люди разом з частиною моста впали в ріку з висоти 26 метрів. На місце аварії швидко прибули рятувальні служби. Для руху пішоходів проклали тимчасовий міст, а транспортний рух був припинений на деякий час. Новий залізобетонний міст на вулиці Галицькій через Бистрицю Солотвинську побудували у 1969-1971 роках на місці того старого, збудованого ще в 1911 році.
Щодо мосту через Бистрицю Надвірнянську по вул. Незалежності, то колишній голова Облавтодору Михайло Круцик пригадує, що старий залізобетонний міст тут був споруджений ще в 1930 році і мав 6 м. проїзної частини та два метрових тротуари. Тримався він на монолітних бетонних опорах. Цей міст був підірваний при відступі німецьких військ у 1944 році. Пізніше спорудили новий понтонний міст, але він протримався недовго.
В 1930-х роках з’явився також міст через Бистрицю Надвірнянську в селі Вовчинець. Його подальша доля невідома, найімовірніше, він був знищений під час Другої світової війни. Сучасний міст споруджений у 1970-х роках. Його довжина складає 151 м, тут є два тротуари по 1 м. За словами Михайла Круцика, паводки 2003-2004 років спричинили розмиви дна річки біля проміжних опор, дві з яких просіли і нахилилися, тому проїзд був закритий. У 2005 році Служба автомобільних доріг в Івано-Франківській області замовила обстеження та випробування конструкцій мосту. Далі під час капітального ремонту габарит мосту розширили до 8 м.
Будівничий мостів
На зламі ХІХ і ХХ століть у Станиславові мешкав Ян Коллер – будівничий мостів, відомий далеко за межами краю. В 1911 році він відзначив 50-річний ювілей своєї професійної діяльності. Станиславівська громада його щиро вітала, а преса відзначала його велику скромність, глибокі професійні знання і величезний досвід. Саме Ян Коллер був власником і засновником каменеломні у Яремчі і першим у Галичині будівничим, який у своїй роботі використовував динаміт.
Пан Коллер займався будівництвом мостів у Яремчі та Ямній довжиною відповідно 65 і 48 м., а також кількох тунелів. Свою будівельну діяльність він розпочав ще у 1861 році з будівництва колії Оравиця – Штайердорф на півдні Угорщини. В 1874 році був задіяний у будівництві поблизу міста Тарнова, де зводили тунель, який став дуже відомим у тій місцевості.
З кінця 1870-х років пан Коллер мешкав у Галичині, де виконував замовлення від приватних осіб, залізниці та державних інституцій. Його будівельна фірма «Коллер і Кнежек» була заснована в 1860 році, а пан Коллер працював у ній разом зі своїм батьком, відомим спеціалістом із залізничного будівництва. Однією з найвідоміших робіт цієї фірми та самого пана Коллера на Станиславівщині став міст на Дністрі в Нижневі.
Пак Коллер і його колеги працювали також над зведенням деяких будівель станиславівського вокзалу під час реконструкції 1906-1908 років. Імовірно, саме він займався також і побудовою тунелю на вул. Вовчинецькій. Преса зазначала, що в Станиславові пан Коллер оселився в 1896 році і відтоді здобув велику шану і популярність не лише у колах колег-будівельників, а й усіх містян. А його роботи залишилися на довгу пам’ять майбутнім поколінням.
Олена БУЧИК |
