Історія Калуша від найдавніших часів до сьогодення має вже чималий історіографічний доробок, однак чимало документальних джерел ще чекають своїх дослідників. Колекція документів краєзнавчого музею Калущини почала формуватися у 90-х роках ХХ ст. одночасно зі створенням основного та допоміжного музейних фондів.
Архівні джерела з історії Калуша вивчали, зокрема, такі історики й краєзнавці: Яків Рабінович і Микола Хвостін, Володимир Грабовецький, Петро Сіреджук, Олег Малярчук, Михайло Коломиєць, Михайло Миронюк, Андрій Костишин, Іван Тимів.
Як відомо, рішення про створення музею Калуська міська рада ухвалила 3 грудня 1992 року. Саме від цього часу почалася активна діяльність дослідників зі збору предметів музейного значення, в тому числі й документів для постійної експозиції музею, яку здійснювали історики Іван Дячук, Емілія Андріїв та волонтери музею. Художнє оформлення музею виконав калуський художник Мирослав Гаталевич, який у 1997 році підготував десять стендових рисунків згідно з тематикою розділів експозиції.
Рішення № 294 про відкриття музею прийнято 23 грудня 1997 року, а саме відкриття відбулося 28 грудня 1997 року. Музей розташований у приміщенні єврейського культурно-просвітницького центру, яке є пам’яткою архітектури місцевого значення 20-х років ХХ ст. У радянські часи в цьому приміщенні були парткабінет, міська бібліотека, управління культури та інші установи.
Першим директором новоствореного музею в 1997 році призначено Івана Дячука, а його наступником у 2004 році стала Уляна Паньо, яка очолювала заклад до 6 вересня 2016 року. Із 1 листопада 2016 року директором музейно-виставкового центру, в структурі якого знаходиться краєзнавчий музей Калущини, є Артур Єфремов.
Формування музейної збірки йшло шляхом добровільних пожертвувань калушан і мешканців району. Значна частина документального зібрання – це добровільні дарування калушан для поповнення музейного фонду. Найбільш активними дарувальниками були зокрема Олександр Кадоб’янський, Христина Величкович, Роман Бревко, Іван Кульчицький, Роман Гресько, Галина Сорока (Микульська), Надія Поташник, Микола Когут, Василь Фіцак.
Чимало матеріалів для музею передала заступник директора з виховної роботи ЗОШ № 1 Іванна Пітулей. Особливо цікавими є фотоматеріали про українських повстанців, вихідців із Калущини, сталінські репресії на Калущині, світлини про відзначення Шевченківських ювілеїв у Калуші тощо.
Умови праці музейних працівників у 90-х роках ХХ ст. були складними: відсутність фінансування для закупівлі предметів музейного значення, пошукових експедицій, дослідницької праці в архівах, належного обладнання фондових приміщень, малі можливості обмінних виставок, проблема кадрового забезпечення (один науковець), нерегулярні виплати заробітної плати. Та, попри наявні труднощі, музейні фонди поповнювалися і проводилася відповідна наукова робота.
Зі своєї домашньої збірки в дар краєзнавчому музею чимало документальних матеріалів і фотографій передала калушанка Галина Сорока (Микульська). Серед них — звернення до її батька Георгія Микульського від Головного руського виборчого комітету, у якому висловлювалося прохання до громади Калуша підтримати на виборах українського делегата до Галицького сейму та інші. Ориґінал цього документа зберігається в постійній експозиції музею.
Від «Союзу українок», який очолювала пані Ірина Сохацька, а згодом Люба Липовська, Іванові Дячуку передано для музею фото членів цього об’єднання 30-х років ХХ ст.; фото приїзду митрополита Андрея Шептицького до Калуша у 1938 році, український театр у Воркуті та ін.
Активною волонтеркою музею була й Лідія Іваницька, яка передала музеєві документи про закінчення Наталкою Іваницькою торговельної школи в Калуші.
У музеї зберігаються документи й фотографії, які засвідчують функціонування у Калуші калійного виробництва та пивоваріння.
Найдавнішим із документів музейної колекції є «Передшлюбна угода Яна Кушлика з Теклею Козоріз 1829 р.», а найпізнішим — «Короткий інформаційний звіт про проведення пошукових робіт на місці загибелі учасників українського націоналістичного підпілля», датований 22 червня 2017 року. У цьому документі йдеться про загибель українських підпільників у криївці поблизу села Підгірки 6 вересня 1945 року.
Церковний архів
Колекція документів краєзнавчого музею містить низку матеріалів, отриманих із церковного архіву храму святого Архистратига Михаїла в Калуші.
Одним із важливих статистично-демографічних джерел з історії Калуша є рукописна книга під назвою «Списъ парохіянъ церкви Баня» (60 рр. ХІХ — 30 рр. ХХ ст.). Зазначена книга є оригіналом. Записи в ній зроблені українською мовою, різними за складністю прочитання почерками, чорним чорнилом. Документ має 399 аркушів, нумерація яких починаються з 99-го аркуша. Більша частина книги не заповнена. Перший запис повідомляє про родину Микити Андрусіва (1869‒1895), а останній — фіксує дату народження Василя Сливоцького (13.01.1884 року) та містить поіменні відомості про склад сімей. Далі нотатки не систематичні, лише наприкінці книги подано загальний перелік парафіян села Баня. Відомості про господарів уписані згідно номерів їхніх житлових споруд (від № 2 — до №100 і далі до №1079). Графи цього реєстру передбачали отримання такої інформації, як: номер помешкання, ім’я та прізвище, мешканців оселі, їх віровизнання, дати народження, вінчання та відходу у вічність. В окремій графі фіксували готових і неготових до сповіді.
Остання графа відведена для приміток. На форзаці книги зазначено дату візитації Банівської церкви — 25 червня 1926 року, без вказівки прізвища візитатора. Зазначений документ є важливим джерелом демографічної інформації про село Баня поблизу Калуша.
Важливі демографічні показники про населення Калуша першої третини ХХ ст. містить «Книга оповідей» із храму святого Архистратига Михаїла в Калуші. У документі йдеться про молодих людей, які вирішили поєднати свої долі в майбутньому християнському шлюбі. У книзі є порядковий номер, прізвище майбутніх наречених, імена їхніх батьків, соціальний стан, віросповідання, обряд, місце народження й проживання бажаючих створити нову сім’ю та номер їхнього помешкання. Далі записано дату оповіді, оголошеної священиком у церкві. Остання графа ‒ примітка.
В основному фонді краєзнавчого музею зберігається фрагмент «Книги оповідей» за 1923-1933 роки. Для прикладу, запис під номером 28 повідомляє:
«Петро Кушлик, обряду греко-католицького, стану вільного, син Івана та Юлії Кушлик, народжений 7 травня 1899 р. в Загір’ю під числом номера дому 94, там замешкалий. Єфрозинія Тимцюрак, обряду греко-католицького, стану вільного, донька Юстина і Марії Іваніцкої, роджена 17 серпня 1899 р., під числом номера дому 729, тут замешканому».
Записи, зроблені чорним та синім чорнилом, належать отцеві Володимиру Петрушевичу (1848‒1917), пароху греко-католицької громади Калуша з 1894 року.
Загалом, книга дає змогу уточнити й навіть відновити анкетні дані калушан і не тільки. Загальний стан рукопису потребує ґрунтовної реставрації.
Інформативним джерелом церковної статистики є також «Церковний інвентар парохії в Калуши», складений у 1927 році Документ виконаний на спеціальному бланку у вигляді окремої книги. Він складається із двох частин — запитань і відповідей та налічує 20 сторінок. У лівій частині, яка займає 1/3 аркуша, подано запитання, а в правій частині — 2/3 місця — відведено для відповідей. В оригіналі вони надруковані, а відповіді записано українською мовою рукою священика. Записи виконані чорним чорнилом, чітко, але подекуди дрібним і малорозбірливим почерком. Увесь рукопис займає 17 аркушів, решта аркушів з 18 до 20 — чисті.
Зовнішнє оформлення оригіналу таке: формат книги 47х25 сур.; палітурка з пресованого картону чорного кольору; наріжники і корінець із чорної тканини. Книжковий блок прошитий чорно-жовтою ниткою. На першій сторінці зазначено місце виготовлення бланку церковного інвентаря — друкарня М. Зільбермана в Зборові. У верхній частині титульного аркуша хрестик (4х25 см), папір жовтуватий, подекуди із чорнильними плямами. Документ передано на депонування до краєзначого музею із церкви святого Архистратига Михаїла в Калуші в листопаді 2013 року.
Інформативно вартісним також є протокол реквізиції церковних дзвонів у парафіях Войнилова і Довпотова 24 вересня 1916 року, оригінал якого зберігається в Державному архіві Івано-Франківської області, а копія у — фондах краєзнавчого музею Калущини.
Зазначене джерело повідомляє, що австрійським військом у Войнилові забрано 17 дзвонів, а в Довпотові — три. Процес вилучення дзвонів відбувався без оформлення належних документів із великими порушеннями установлених правових норм. На звернення священика залишити бодай один благовіст австрійський офіцер не зреагував. Із дзвіниць знято 20 дзвонів різної величини і ваги, хронологічний діапазон яких XII‒ХІХ ст. З них ХІІ ст. — 1, XVII ст. — 5, XVIIІ ст. — 9, ХІХ ст. — 3, не датованих — 2.
Документація з історії калуських храмів радянського періоду незначна. Здебільшого, це довідки різного призначення, дозвільні документи на відновлення діяльності церков, матеріали господарської та фінансової діяльності тощо. Основний масив джерел зберігається в парафіяльних архівах при церквах.
Свідоцтва випускників
Вагоме місце в колекції документів краєзнавчого музею Калущини займають свідоцтва випускників навчальних закладів Калуша та інших міст Галичини. Серед матеріалів музею увагу привертає «Свідоцтво про закінчення навчання з ковальського фаху, видане 12 жовтня 1896 року Стефанові Кушлику з села Баня Калуського повіту».
Документ виготовлено на твердому картоні світлого жовто-коричневого кольору, він має декоративне обрамлення. Декоративні рамки (ліногравюра) виконано світло-синім та світло-червоним кіноварними кольорами. У центрі документа – «всевидяче око» (символізує захист Всевишнього) із двома ангелами по боках. На кутах у центральному обрамленні згруповано ремісничі вироби, відповідно до профілю. Текстова частина свідоцтва містить три інформаційних блоки: головний, в центрі документа, із записом про особу випускника студій — Стефана Кушлика: його походження, термін навчання, рівень осягнення професії. Над ним — аркоподібний напис: «Свідоцтво закінченого навчання», виконаний способом темперного тиснення.
У колонці зліва вказано, що учень Стефан Кушлик навчався під керівництвом майстра Валентина Віртха, зазначено номер запису його як фахівця у книзі ковалів, яку вело «Товариство майстрів ручної праці». У правій колонці — підпис і печатка війта громади села Баня, що посвідчують достовірність документа. По боках свідоцтва зображено герби восьми ремісничих професій: столярів, мулярів, м’ясників, шевців, ключників, пекарів, ковалів, кравців.
Загальні розміри документа — 38х49 см. У лівому верхньому кутку основного тексту поміщено поштову марку вартістю 15 крейцерів, як підтвердження оплати гербового збору. У чотирьох інших кутах — великими літерами написи:
«БОЖЕ, ДОПОМОЖИ». «ЧЕСНІЙ ПРАЦІ». «ПРАЦЮЙ І ЗАОЩАДЖУЙ». «ПРАЦЯ ЗБАГАЧУЄ».
Унизу посередині запис: «Z drukarni і księgarni A. Cichockiego w Brzeżanach» (Із друкарні і книгарні А. Ціхоцького в Бережанах).
У фондах краєзнавчого музею Калущини також зберігаються оригінали й копії свідоцтв про навчання й закінчення калушанами студій в різних навчальних закладах краю. Серед них вартий уваги «Диплом помічника майстра (підмайстра), виданий «Товариством ремісників» Гнатові Лещію (1908 р. н.), мешканцеві Калуша, який навчався стельмаської справи від 15 квітня 1924 року до 16 квітня 1927 року в калуського майстра колісного ремесла (стельмаха) пана Юзефа Стемлера і 13 червня 1927 року, і склав екзамен перед державною комісією на підмайстра з оцінкою «добре».
Краєзнавчий музей має лише копію цього документа, бо нащадки не побажали залишити оригінал.
Диплом підмайстра слюсарної справи 7 жовтня 1925 року отримав Володимир Микитка (1909 р. н.), житель села Дубівці Станиславівського повіту (тепер Галицький район. — Авт.), який склав кваліфікаційний іспит на «відмінно». Трирічний термін навчання цій професії учень пройшов у майстра Шимона Пасічника в Калуші. Ориґінал його диплома зберігається в музейній колекції.
Серед кваліфікаційних документів інших спеціальностей варто звернути увагу на видані «Державною торговельною школою з українською мовою навчання», що працювала в Калуші у 1942‒1944 роках під керівництвом Михайла Гуцуляка, а згодом — Михайла Короля. У школі навчалося 150 дітей.
У фондах музею зберігаються свідоцтва учнів цієї школи Катерини Мазуркевич (1927 р. н.), яка навчалася на купецькому відділі, та Наталки Іваницької (1925 р. н.), учениці бюрового (діловодного) відділу. Обидві учениці — мешканки Калуша. Свідоцтва заповнені німецькою й українською мовами. Згадані документи фіксують викладання в школі таких навчальних дисципліни, як-от: банківська справа, кооперація, бухгалтерія, товарознавство, техніка реклами, машинопис. Випускників торговельних шкіл призначали на посади бухгалтерів торгових підприємств, фахівців з купівлі-продажу та ведення ділової кореспонденції, працівників крамниць і складів.
Важливим джерелом відомостей з історії професійної освіти на Калущині є «Список сільськогосподарських шкіл з українською мовою навчання в Генеральному губернаторстві», опублікований у вчительському часописі «Українська школа» за 1942 рік. Згадане джерело інформує, що у «Галицькій області, до якої належали Дрогобицька, Стрийська і Калуська округи, було 42 сільськогосподарські школи, з них до Калуської округи належало шість. Зокрема такі школи працювали з 16 лютого 1942 року у Калуші, з Новиці (з 5.02.1942 року), Підмихайлі (з 26.02.1942 року), Голині (з 23.02.1942 року), Долині (з 1.03.1942 року), Рожнятові (з 24.02.1942 року).
Ориґіналів свідоцтв про закінчення згаданих шкіл у музеї немає. У фондах музею збереглася лише копія Кінцевого свідоцтва Анни Гнатів (1925 р. н.) із села Верхня, яка у 1943 році закінчила Державну сільськогосподарську школу для дівчат у Калуші. Документ, виданий 28 жовтня 1943 року, засвідчує викладання у школі таких предметів, як: куховарство, робота з голкою, шиття одягу, домашнє господарство, сільське господарство, городництво, німецька мова, догляд за дітьми й родиною, листування, рахунки та інші.
Важливо зазначити, що німці дозволили розвивати лише мережу нижчих і середніх фахових шкіл з метою підготовки фахівців для німецького господарства, зокрема індустрії.
Із шкільних освітніх документів у фондах музею зберігаються ориґінали шкільних свідоцтв Івана Бережницького (1920 р. н.) із села Хотіня про закінчення ним 4-класної загальної школи в Хотіні. Свідоцтво видане 28 червня 1932 року. Аналогічне свідоцтво належало також Вірі Кіндюх (1923 р. н.) з Хотіня, яка отримала відповідний документ 14 червня 1933 року.
А нещодавно музей отримав свідоцтво про закінчення семикласної школи у Калуші (1944 р.) Іванною Фуштей.Документ подарований представником родини — Любою Романів.
Іван ТИМІВ, старший науковий співробітник краєзнавчого музею Калущини | 
