Корені роду Бачинських, як засвідчують генеалогічні джерела, знаходимо в селі Бачина, що недалеко від Старого Самбора. Також за деякими дослідженнями відомо, що родина Бачинських походить зі старовинного литовського роду і їх дворянство підтверджено дипломом короля Зиґмунда III. В історичних джерелах село Бачина згадується вже з ХІІІ століття. Перекази стверджують, що в давні часи, на горі, званій Замчище, стояв замок, із земляними укріпленнями. У Бачині несла свою службу сторожа, яка наглядала за основною дорогою (звідси, можливо, і походить назва села від слова «бачити») і, в разі потреби, відповідними сигналами попереджувала жителів замку про небезпеку. Село було вільним. Громада обирала із мужів раду на чолі з префектом, яка керувала всіма справами. Герб Бачини є класичним гербом Драго-Сасів - найчисленнішої геральдичної родини Русі та одного з наймогутніших родів середньовічної Угорщини.
У статті пропонуємо ознайомитися з окремими представниками цього роду, які в історії Галичини залишили помітний слід. Найвідомішим із цього роду був Лев Бачинський - галицький адвокат, громадсько-політичний діяч, Голова Української радикальної партії (1918–1930), посол до австрійського парламенту (1907–1918) та до Сейму ІІ Речі Посполитої (1928-1930). У період ЗУНР - комісар Станіславського повіту, потім - віце-президент Національної Ради ЗУНР.
Він народився 14 липня 1872 року в селі Серафинці на Городенківщині (тепер Івано-Франківська область) у багатодітній родині директора народної школи Василя Бачинського. В сім’ї, окрім Левка були ще брати Микола, Іван і Роман та дві сестри Євгенія і Ольга. Євгенія була першим коханням В.Стефаника, але померла у 1897 році. Поховано її в родинному склепі на серафинецькому цвинтарі.
Після закінчення 1891 року гімназії Л. Бачинський вступив на юридичний факультет Чернівецького університету, який заочно закінчив у 1902 р. Тоді Лев Бачинський став доктором права та увійшов до числа найактивніших діячів радикальної партії. На VII з'їзді партії у липні 1898 р. його обрали до її головного правління - разом з І. Франком, М. Павликом, С. Даниловичем.
На початку 1900-років Л. Бачинський зі Снятинщини переїхав на Бойківщину: спочатку працював у Калуші, потім перебрався до Стрия. Пізніше Лев Бачинський був повітовим комісаром у Станиславові. 3 січня 1919 р. на першій сесії УНРади Л.Бачинський був обраний заступником президента Ради Євгена Петрушевича. Також до останніх своїх днів Л. Бачинський стояв на чолі Української соціалістичної радикальної партії.
На 22 січня у складі 65 чоловік до Києва приїхала делегація ЗУНР на чолі з Левом Бачинським. На цей день призначено урочисту подію — Злуку двох частин України в одну соборну державу. На площу біля Софії прийшли члени Директорії на чолі з її головою В. Винниченком і делегація від ЗУНР з віце-президентом західних областей Л. Бачинським.
Після окупації Галичини Польщею займався правничою діяльністю в Станіславові. В 1928-1930 роках був послом до польського Сейму від Станіславівського округу. Через хворобу змушений був виїхати на лікування до Австрії. Помер відомий діяч по тяжкій недузі на 58 році життя 11. 04. 1930 р. у санаторії Ґрімменштейн поблизу Відня, похований у Івано-Франківську.
Був одружений з Наталією Дригинич, директоркою товариства «Народна Торгівля» в Городенці. Разом виховали двоє дітей - Софію та Марка. Щоправда, первісток Наталії та Левка Бачинських помер у 1905 році на другому році життя.
Крім Левка відомим у родині був його брат Микола Бачинський - український громадсько-культурний діяч і педагог у Канаді. Він народився 16. 09. 1887р. у с. Серафинці. Прибув до Канади 1906. Закінчив Брендонську українсько-англійську учительську семінарію (1915–1916 рр.). Вчителював у 1-й державній школі в околицях Фішер Бренч у Північній Манітобі, де започаткував просвітянський рух. У 1922–1958 рр. – посол від округу Фішер Бренч до Манітобського парламенту (1944–1949 рр. – заст. спікера, 1949– 1958 рр. – спікер). Член Організації українського учительства, Союзу українських самостійників, Українського народного дому, Комітету українців Канади (від 1940 р). Сприяв розвиткові громадського руху українців Канади. Помер у Вінніпезі у 1969 році.
Ще один відомий представник цього роду - доктор богослов'я Олександр Бачинський (прізвище також Лешкович- Бачинський (псевдоніми і криптоніми - Миролюб, Правдолюб, Бачинський-Лишкович Ол., Бач. Ал., АБ.) Народився 24 березня 1844, Сороцьке, нині Теребовлянського району Тернопільської області - український церковний діяч, письменник та видавець. Походив із заможної шляхетної родини Гавриїла Бачинського гербу Сас та його дружини Анни з дому Калиняк. Навчався у нормальних школах, у гімназіях Теребовлі та Бережан. Випускник Львівської семінарії і богословського факультету Львівського університету (1867). Одружившись з Євгенією Филиповською - донькою отця Івана, пароха Гусятина, та Емілії Чировської, висвячений 15 грудня 1867 року. Дружина померла 1874 року.
Після висвячення був другим священиком УГКЦ («сотрудником») у селі Новосілки-Кут (нині село Новосілка Підгаєцького району Тернопільської області). З 26 грудня 1871 року - священник у селі Підвербці Жуківського деканату (тепер Тлумацького району Івано-Франківської області).
27 березня 1873 року переведений до Львова, де був проповідником у соборі св. Юра, завідувачем «Фонду архієпархіального священичих вдів і сиріт», віце-ректор греко-католицької семінарії (з 30 серпня 1873 року), професор катехизму в університеті, редактор часопису «Руский Сіон». У 1881-1882 роках - парох у місті Болехів, де 18 травня 1882 року був обраний до Долинської повітової ради.
1 січня 1883 року о. Олександр Бачинський повернувся до Львова і був призначений ректором духовної семінарії. На посаді ректора Львівської духовної семінарії (1883-1893 рр.) провів важливі реформи, що впорядкували внутрішнє життя навчального закладу, підвищили її освітній та науковий рівень. З 1893 року він - крилошанин Греко-Католицької Митрополичої капітули, канцлер Митрополичої Консисторії і асесор. Коли 19 вересня 1914 митрополита Андрея Шептицького заарештували і вивезли на заслання у Росію, Бачинський, як канцлер, керував Львівською архієпархією. 1920 митрополит Андрей призначив його генеральним вікарієм і «совітником апеляційного трибуналу. Перед від'їздом у тривалу закордонну подорож митрополит уповноважив його «виконувати уряд». Бачинського обирали до Львівської міської Ради протягом трьох скликань (1886, 1889, 1892). Працював над тим, щоб у Римі був створений руський духовний інститут.
За національними й політичними переконаннями о. Бачинський був народовцем, хоч підтримував тісні контакти з москвофілами й називав себе «русофілом. Офіційно він не належав до жодної політичної партії, а намагався примирити обидва політичні табори. З цією метою заснував газету «Мир» (1885-1887 рр.). Йому були близькі як народовські, так і москвофільські суспільно-культурні та релігійно-церковні товариства. Зокрема, він був членом «Народного дому», «Галицко-руской матиці», «Просвіти», «Марійського товариства молоді».
Отець О. Бачинський відіграв важливу роль у формуванні українського інтелектуального середовища в Галичині. Про його науково-освітню працю позитивно відгукувалися Іван Франко та Андрей Шептицький. Помер 9 червня 1933 р. у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі в гробівці греко-католицьких єпископів і крилошан.
Його син Юліан Бачинський (28.03.1870-06.06.1940) – громадсько-політичний діяч, публіцист, дипломат. Народився в селі Новосілка на Тернопільщині. Початкову освіту отримав вдома, а середню – у Львівській академічній гімназії. Далі вступив на юридичний факультет Університету Франца І, згодом продовжив здобувати вищу освіту у Берлінському університеті.
У студентські роки активно займався громадською та політичною діяльністю. У 20-річному віці був одним із дев’яти засновників Української соціал-демократичної партії Галичини та Буковини (УСДП) та понад 20 років входив до керівного складу. У 1915 році ж Бачинського було мобілізовано до однієї із тилових частин армії Австро-Угорщини в місті Мішкольц. Після закінчення війни він повернувся в Україну та отримав призначення – очолити Надзвичайну дипломатичну місію Української Народної Республіки у Вашингтоні. До слова він автор книги «Українська імміграція в З'єдинених Державах Америки» (видана 1914 р.).
З 1921 року до 1923 року український діяч мешкав у столиці Австрії, підтримував постійне спілкування із соціал-демократами Олесем Кандибою, Борисом Матюшенком, Володимиром Левинським та Михайлом Грушевським. Далі емігрував до Берліну.
Найвидатнішим його твором стала праця «Україна irredenta» («Україна поневолена»), яка була опублікована у 1895 році. Автор вперше зробив спробу обґрунтувати необхідність створення незалежної української держави: «Вільна, велика, незалежна, політично самостійна Україна - одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!»
У березні 1931 року був вперше заарештований польською поліцією під час приїзду до Львова. Було вилучено 21 примірник його книги «Большевицька революція і Українці. Критичні замітки». Після судових тяжб було винесено вирок – позбавлення волі на один рік. Відбувши покарання, Бачинський повернувся до Берліна.
Другий арешт відбувся у 1934 році під час сталінських репресій у Харкові, де Юліан Олександрович проживав із дочкою Оленою, та працював у видавництві «Українська радянська енциклопедія». Його було звинувачено в участі у «Всеукраїнському центрі контрреволюційної, націоналістичної організації ОУН-УВО, що ставила собі за мету повалення радянської влади в Україні». Бачинський був названий серед керівників «терористичної роботи організації в УСРР». У 1935 році 65-річний діяч був засуджений на 10 років ув’язнення у концтаборі, де трагічно закінчився його життєвий шлях.
Ще один відомий представник цього роду Володислав Бачинський. Народився у 1833 році у селі Золотники коло Теребовлі на Тернопільщині. Походив із давнього шляхетського роду рицарів де Котлович (так себе називали представники цього роду, які належали до герба Сас). Гімназію В.Бачинський закінчив у Тернополі, а на факультеті богослов’я вчився спочатку у Львові, а пізніше у Відні. З 1856 року працював професором гімназії, де свого часу навчався. Тут він, ще як богослов, викладав у гімназії українську мову.
У 1859 році Володислав Бачинський висвятився на священника. Перед висвяченням одружився, але дуже скоро повдовів. Через два роки В.Бачинський із Галичини виїжджає до Відня, де з 1861 року обіймає посаду духівника у тамтешній семінарії. Тут він стає активним діячем віденського товариства «Січ» і щирим прихильником української справи.
У 1863 році разом із Митрополитом Спиридоном Литвиновичем він взяв участь у поїздці до Риму і там, своїм фаховим підходом, причинився до укладання Конкордії (з лат. concordia – «згода»). Це була угода греко-католиків з римо-католицькою церквою, яка стала перешкодою в полонізації Галичини. А в 1865 році уже із Йосифом Сембратовичем він здійснив поїздку до Константинополя з метою упорядкування церковних відносин. У 1873 році В.Бачинський був іменований крилошанином Львівської капітули, а в 1878-1883 роках став керівником Львівської духовної семінарії. У семінаристів він користувався великим авторитетом, завдяки своїй симпатії до молодого покоління.
Володислав Бачинський разом Анатолем Вахнянином, Омеляном Огоновським, Романом Заклинським, Омеляном Партицьким та іншими був одним із засновників товариства «Рідна Школа» (воно виникло у Львові у 1881 році). Свої літературні нотатки та журналістські статті В.Бачинський підписував псевдонімом Василь Котлович. Помер Володислав Бачинський несподівано 20 грудня 1883 року у Львові. Часопис «Діло» відгукнувся на його смерть розлогим некрологом.
Іван ДРАБЧУК | 
