Коли люди переглядають старі станиславівські поштівки, то часто запитують: «А де це?». Дійсно, за останню сотню років місто сильно змінилось. «Репортер» зробив добірку найневпізнаваніших поштівок і пропонує невеличку екскурсію втраченими кварталами Станиславова.
Якісь халупи, купа допитливих мешканців (1). Якби не підпис, що це вулиця Голуховського, залишалося б довго викликати сакраментальне «То де це є?». Пройшовши численні метаморфози, вулиця Голуховського тепер носить ім’я В’ячеслава Чорновола. Зі стареньких будиночків донині не дожив жоден. Єдиною зачіпкою є забудова вулиці Собеського (Січових Стрільців), яку видно на задньому плані. Фото зробили в районі нині помираючого кафе «Мармуляда». Скупчення мешканців зайвий раз доводить, що фотографи на вулицях Станиславова були геть не буденним явищем. Повернувши за ріг, потрапляємо на вже згадану вулицю Собеського. Такою вона була на початку ХХ століття (2). Домінантою є двоповерхова кам’яниця із портиком та колонами. Протягом 1909-10 років її перебудував домовласник Єгер. Колони зникли, натомість з’явився третій поверх. Після війни там був дитячий кінотеатр Шевченка, а нині торгують секонд-хендом. Сусідня кам’яниця з балконом чудом збереглась. Недавно вона прогриміла у пресі, коли власник крамниці «Старі речі» пан Гаран зняв старовинні дерев’яні двері, замінивши їх рагульським склопластиком. А на місці готелю «Центральний» у 1913 році спорудили «Австрію». Пройшовши складний шлях «Одеси», «Варшави», «Спартака», заклад нарешті став «Дністром». У тамтешньому кафе й досі непогані чанахи. Ще пару кроків і мешканець старого Станиславова побачив би картинку № 3. Це не що інше, як початок Бельведерської. Замість наріжних будинків тепер височіє польська забудова кінця 1930‑х. Проте поляків не слід звинувачувати у «ревалоризації». Центр Станиславова у часи Першої світової зазнав інтенсивних артобстрілів. Багато будинків чи навіть цілі квартали були стерти з лиця землі. Не пощастило й Бельведерській. Особисто мені дуже шкода ліву кам’яницю із куполом. Через дорогу стояла просто шикарна кам’яниця (4). У 1899 році цю триповерхівку купили у місцевих багатіїв Гальпернів також не бідні брати Гартенберги. Незабаром їм вже належав цілий квартал, у подвір’ї якого й збудували Пасаж. Після пожежі 1907 року брати перебудували старі кам’яниці у вигляді єдиного архітектурного комплексу. Так постала знаменита «Лінія А-В», яка тягнулась сучасною вулицею Незалежності аж до перехрестя із Шашкевича. На поштівці бачимо початок тої лінії — праворуч сквер Краттерівка, ліворуч вулиця Карпінського (Галицька). У часи Першої світової квартал розділив сумну долю багатьох старовинних кам’яниць середмістя. Аби розгребти та вивезти його руїни, довелося прокладати вузькоколійку. Пройдемося Лінією А-В та звернемо ліворуч — на вулицю Вітовського. Сьогодні її лівий бік є продовженням скверу Міцкевича. А от 100 років тому вулиця, що носила ім’я видатного поета Маврікія Гославського, була щільно забудована. На місці скверика, що позаду медуніверситету, був єврейський квартал із синагогою XVIII століття. Її на фото не видно, проте є кілька невеличких кам’яниць. Перші поверхи були забиті крамничками, й на передньому плані можна розібрати вивіску крамниці паперу якогось Гунзберга. Ця, як нині кажуть, «малоцінна забудова» щасливо пережила артобстріли. Невдача спіткала її пізніше. У роки німецької окупації комендантом Станиславова був льотчик зі смішним прізвищем Бо. Він наказав мешканцям гетто знести цей старовинний квартал. Те, що не встигли розібрати євреї, у липні 1944-го накрила радянська авіація. По війні відновлювати тут вже не було що, тож вирішили розбити скверик. Єдина споруда на фото, яка ще збереглася, це кутова триповерхівка зліва. Тепер там відділення ПриватБанку з банкоматом на куті. А це площа Ринок (6). Коли на неї дивишся, то ніби й відчуваєш, що то Ринок, але — який бік? Допомагає зорієнтуватися шпиль будинку Соколу, тобто теперішньої дитячої бібліотеки на Міцкевича. Отже, зліва тепер стоїть «Арс-Дім», потім перероблена кам’яниця із пабом «Бочка», а там і скверик з пам’ятним знаком першій українській церкві. Кварталу, що прямо перед нами, вже немає. Його теж у 1942 році наказав розібрати невгамовний комендант Бо. Ну і, звісно, ратуша. На фото бачимо варіант Покутинського-Пшибиловського зразка 1871 року. Споруду сильно пошкодили австрійські артилеристи, тому в міжвоєнний період поляки її перебудували. Фініш маршруту (7) — трохи збоку від центру, на колишньому Заболотівському передмісті. До речі, до кінця ХІХ століття ця вулиця так і називалась, аж поки її не перейменували у «3 травня». Цього дня поляки створили першу в Європі конституцію (1791). Сьогодні на поштівці (7) важко впізнати вулицю Грушевського. На місці ошатних будиночків із колонами височіє управління Нацбанку. Хоча не НБУ став винуватцем їх зносу. За часів СРСР навпроти містився міськком компартії. У 1970-х ті боси вирішили створити тут міську дошку пошани — особняки знесли. Іван Бондарев |
