Цього року встановлення центральної міської ялинки в Івано-Франківську викликало жваву громадську дискусію: чи доречно це робити. Навіть проводили спеціальне опитування на офіційному сайті міськвиконкому. Позаяк біля традиційного місця розташування головного атрибуту новорічних свят відбувається місцевий Євромайдан, окремі політики та громадські активісти виступали категорично проти перетворення території протесту на звичайний майданчик для народних гулянь. Крапку в суперечці поставив міський голова Віктор Анушкевичус, арґументувавши потребу встановлення ялинки святом, яке треба подарувати дітям. «Йолка – у Києві, а у нас – ялинка. Ми її поставили для дітей, які повинні отримати свято", - наголосив міський голова на сесії міської ради, коли один із депутатів знову зачепив цю тему. Отож, шматочок свого щастя франківська малеча на Новий рік таки отримає: ялинка стоятиме на Вічевому майдані, її відкриття заплановане на 29 грудня. До речі, місце розташування центральної новорічної ялинки Івано-Франківську залишається незмінним ще від 1940-х років, коли місто ще було Станіславом, і традиція встановлювати новорічне деревце посеред міста щойно зароджувалася. Тепер ця площа – Вічевий майдан, а колись носила назви Фестивальної та Перемоги. Ще 1944 року, коли в місті тільки-но відновили радянську владу, тутешнє управління народної освіти переймалося тим, як розважити місцевих школярів традиційним способом радянських новорічних «ранків». Ось які рекомендації з цього приводу публікувала місцева офіційна газета «Прикарпатська правда» 25 грудня 1944 року: "Кожна школа повинна підготувати свято новорічної ялинки і добре організувати дозвілля в час зимової перерви. Тематика художнього і літературно-драматичного матеріалу повинна відповідати сучасності. Частково матеріал можна знайти в газетах "Піонерська правда" і "Юний ленінець"... Проведення свята новорічної ялинки і зимової перерви треба строго розпланувати. Для ялинки треба скласти спеціальну програму... Зустріч Нового року організують так: в залі встановлюється ялинка. На вечір запрошуються батьки учнів та інші гості. Починається вечір короткою доповіддю директора школи про закінчення першого півріччя. Художня частина складається з показу художньої самодіяльності учнів школи і виконання окремих маскарадних виступів. Третя частина вечора — масові танці навколо ялинки в маскарадних костюмах". Згодом із навчальних закладів новорічні ялинки перебралися до просторіших залів, зокрема, їх встановлювали в обласній філармонії й у Палаці піонерів, де відбувалися основні заходи. Увінчані п’ятикутною червоною зіркою новорічні деревця виставляли на загальний огляд серед заледенілого міського озера (зими колись були не до порівняння з теперішніми), а 1955 року центральна міська ялинка вже стояла на своєму терерішньому місці – на площі, з якої починалася головна вулиця міста – Радянська, пішохідна частина якої тепер стала славнозвісною франківською «соткою». «Посеред скверу на Радянській вулиці стала красуня-ялинка, від якої довго не можуть відірвати очей не тільки діти, а й дорослі. В новорічну ніч, рівно о 12-ій годині, на верхівці ялинки спалахнули вогненні цифри «1955»…», - так описувала тогочасні новорічні торжества газета «Прикарпатська правда». Ялинкові прикраси (до речі, уже з 1945 року їх випуск налагодили на Станіславській артілі вишивальниць ім. Рози Люксембург), фігури діда Мороза, Снігурки та казкових персонажів тоді, як і тепер, мали приваблювати до ялинки насамперед малечу. Упродовж наступних десятиліть виросло не одне покоління франківців. Для яких похід у новорічну ніч до ялинки став таким самим неодмінним атрибутом найпершого в році свята, як передзвін кришталевих бокалів із шампанським під дванадцятий удар годинника та салат олів’є на столі. Традиція наряджати ялинки в час різдвяно-новорічних свят побутувала на Галичині і в дорадянський період. Але, як розповіла кореспондентові «Z» збирачка пісенного фольклору, етномузиколог Олександра Турянська, здебільшого ялинку ставили напередодні Різдва і переважно в інтелігентських родинах. У селах зазвичай окрасою помешкання був, за прадавніми звичаями, різдвяний солом’яний дідух або сплетений із соломи «павук». «Головною прикрасою ялинки був янголик із восьмикутною зірочкою, якого чіпляли на саму верхівку, - пригадує Олександра Турянська. – То була чи не єдина іграшка, яку купувалося. Все решта – робили вручну. На шкарлупі яйця малювали личко якогось паяца, робили з паперу ковпачок і розмальовували його фарбами, корки завивали в позлітку, виплітали із соломи павучків, робили ще такі паперові ланцюжки, замість «бомб» підвішували великі червоні яблука і ватою гілки притрушували. Замість гірлянд були такі підставки для справжніх свічечок». Та чи з вічнозеленою ялинкою, чи з солом’яним дідухом святкувати галичани починали тільки з настанням Різдва, і святкування ці були насамперед родинними. Богдан Скаврон | 
