З розвитком та становленням у середині ХVII століття нового міста Покуття - Станиславова, роль Галича, як адміністративного старостинського центру і як військової твердині зменшувалася. Поступово цей процес затягнувся на ціле століття – і хоча шляхта ще гриміла зброєю, проводила час у забавах та розкошах – кінець наступного століття (XVIII), місто з огляду на зовнішньополітичні та внутрішньодержавні процеси, зустріло як складова частина імперії Габсбургів. Один з цікавих моментів з життя шляхти в Галичі на початку другої половини ХVIII століття (за два десятки років до ІІІ поділу Речі Посполитої) відображений в спогадах відомого польського поета і драматурга Францішека Карпінського. Він народився 4 жовтня 1741 в с. Голоскові коло Отинії, а помер 16 вересня 1825 в м. Волковиськ (тепер терени Білорусі). Відомий написанням віршів, пісень і балад; навчався у Станиславові в єзуїтському колегіумі, а згодом - в університеті у Львові, де здобув докторську ступінь. З Карпінським пов’язана історія про відвідання шляхетського маєтку його батьків опришком Олексою Довбушем і милостиве ставлення народного героя до немовляти – майбутнього поета Францішека. 
Спогади Карпінського під назвою «Pamiętniki» були опубліковані в Кракові у 1844 р. і стали важливими джерелами з історії другої половини XVIII ст. Поміж іншими подіями свого життя, автор змальовує побачене ним у Галичі: «…Одного разу під час канікул, взяв мене батько на сеймик до Галича, бачив там я п’яних рубак на вулицях, а потім на ринку шляхтича, який впав на коліна перед славним розбишакою, Миколою Потоцьким, старостою канівським, і взивав до нього: «Ти є Бог в Трійці святій єдиній, візьми сина мого до конвікту!». Магнат з того сміявся, і сина шляхтича взяли до бучацького конвікту, певне за те що обожествляв деспота. Батько мій, і шаблі в костелі, і ті рубання на вулиці, і то блюзнірство Потоцькому, на п’янство звалив і до якого кінця припровадив. Було то в обрядах сеймиків, упадання нижчої шляхти перед панами, що нас наприкінці до останньої згуби привело…». Події, описувані Карпінським можна хронологічно віднести до 1751 – 1753 рр. Кілька слів щодо описаного епізоду. Як бачимо, ще у другій половині XVIII століття у Галичі відбувалися шляхетські сеймики. Вони займали особливе місце у системі управління державою, були своєрідними установами шляхетського самоуправління. В їхню компетенцію входили питання оподаткування, організації збройних сил, обрання представників до загальнонаціонального сейму. Карпінський засвідчує перебування у Галичі одночасно легендарного і брутального шляхтича Миколи Потоцького (1712 - †1782) - українського магната і мецената. Він був старостою Канівським (через що увійшов до українського фольклору, як пан Каньовський), воєводою Бельським. Сучасникам запам'ятався жорстоким поводженням із дрібною шляхтою, селянами і еврейським населенням. Його замок-палац у Бучачі був місцем гучних бенкетів і гріховних утіх. Разом з тим, він за власні кошти перебудував монастир в Почаєві (за проектом архітектора Гофмана побудовано розкішний храм і монастир на високих терасах). Цей комплекс став унікальним зразком архітектури в стилі пізнього бароко і могутнім релігійним центром на теренах України. У проханні про прийняття до конвікту йдеться про зарахування до учбового католицького закладу, в якому всі вихованці перебували на забезпеченні його фундатора (тобто, М.Потоцького). Костел, в якому Карпінський бачив шляхтичів з оголеними мечами, ймовірно був на місці сучасної центральної площі, поруч церкви Різдва Христового – як костел ордену францісканців, розібраний з наказу австрійської влади. Він не міг бути костелом, який тепер є складовою частиною приміщення Народного дому – оскільки будівництво цього храму було розпочато у 1780 році, тобто, на два десятки років пізніше описуваних подій. «Пам’ятники» написані польським поетом є цінною згадкою – джерелом до історії нашого міста, а також свідченням перебування в ньому двох знаних осіб тієї епохи – Миколи Потоцького та Францішека Карпінського. Андрій Чемеринський. Член НСКУ, магістр історії |
