В Івано-Франківську представили книжки «Два Царства» і «Пастир Добрий». Представлення книжок — спогадів блаженного священномученика єпископа Станиславівського УГКЦ Григорія Хомишина «Два Царства», яка побачила світ минулого року і стала чи не найрезонанснішим виданням Прикарпаття, та епістолярної спадщини багатолітнього чільника Станиславівської духовної семінарії і правої руки владики о. Авксентія Бойчука «Пастир Добрий», яка прийшла до читачів уже цього року, могло і не бути. Бо, зі слів упорядника видань о. Ігоря Пелехатого, напередодні презентації в Івано-Франківській обласній науковій бібліотеці ім. І. Франка на організаторів заходу тиснули — спочатку «радили» скасувати представлення взагалі, а якщо ні — то провадити захід без презентації книжки «Два Царства».
Видавець книжок і організатор їх представлення — громадська фундація «Свята Унія» ім. Блаж. Свмч. Григорія Хомишина, спільнота українських християн-католиків, які вважають своїм завданням «охорону фундаментальних цінностей — віри, сім’ї і власності, а також збереження греко-католицької теологічної, літургійно-обрядової, архітектурно-мистецької та пісенно-хорової спадщини, популяризацію найкращих зразків богословсько-катехитичної літератури, що постали, особливо збагатилися і розвинулися завдяки щедрим плодам Берестейського Поєднання Української Церкви з Вселенською Католицькою Церквою 1596 року — згідно із духовним заповітом блаженного священномученика Григорія Хомишина, єпископа Станиславівського (25.03.1867—28.12.1945)».
У презентації, основними промовцями якої були о. Ігор Пелехатий — упорядник видань і парох церкви Блаженних священномучеників Івано-Франківських єпископів Григорія Хомишина, Симеона Лукача та івана Слезюка УГКЦ в м. Івано-Франківську, та видавець духовної спадщини блж. свщмч. владики Григорія — Андрій Чемеринський з м. Харкова, взяли участь не лише представники духовенства та миряни Івано-Франківської архієпархії УГКЦ, а й священики і миряни зі Львівщини й Тернопілля.
Отець Ігор ПЕЛЕХАТИЙ, упорядник книжок «Два Царства» і «Пастир Добрий»:
— Блаженний священномученик владика Григорій Хомишин був відданим католицьким єпископом і не міг, як він пише у книжці «Два Царства», відійти з цього світу, не донісши до нас правду — аби ми «не ходили напотемки».
На жаль, наше суспільство і на 27-му році незалежності ще не доросло до сприйняття правди. Тож мусимо визнати, що деякі міркування світлої пам’яті блж. свщмч. єпископа Станиславівського Григорія Хомишина, які дійшли до нас у споминах, сьогодні викликали дуже суперечливі думки. Хоч сам владика Григорій їх завбачливо згармонізовує — у кінці книжки пише: «Якщо я навіть когось образив, навів невірний факт чи невірно описав подію, то я вже прошу пробачення і відкликаю ті слова, з якими хтось не погоджується. Але я пишу те, з чим я не міг померти».
То з чим не міг відійти у засвіти владика Григорій? Основна дискусія триває навколо світоглядних речей, викладених у книжці «Два Царства». Владика Григорій бачить розвиток України і її Церкви тільки у злуці зі Святим Апостольським Престолом у Римі — шлях у європейську християнську Європу. і у цьому дискутує з великим праведником нашої Церкви митрополитом Андреєм Шептицьким, який мав трохи інше бачення розвитку нашої Церкви і нашої нації — мріяв навернути величезний північно-азійський світ. Владика Григорій погоджувався з такою концепцією, але не схвалював її засобів і вважав «малопродуктивними». Бо сприймав слова «північні брати» і «росіяни» синонімами та був переконаний, що неможливо навернути схід через цілковите уподібнення греко-католицького обряду і обряду східного — велетенське православне море нас поглине і сліду не залишиться.
На сході, на думку владики Григорія, потрібно місійно працювати на фундаменті міцної християнської католицької віри і війська духовного — неодружених священиків. Тож такими дискусіями пронизана вся книжка «Два Царства». Нині вона є дороговказом для політичних, суспільних діячів України і для церковних. Бо війна на сході України, яка триває вже четвертий рік, нам вкотре доказує: той «рускій мір» ми ніколи не переоремо засобами, які декларував митрополит Андрей, а він, зі свого боку, загрожує нас поглинути і кинути у Лету небуття.
Книжка з різних причин розійшлася миттєво. Більше того — хтось «Два Царства» самовільно вже друкує репринтним способом. І ще: вийшла друком ця книжка і польською мовою. У когось це може викликати дискомфорт, але треба дивитися глибше. Владика Григорій був щирим патріотом України і болів за порозуміння між сусідніми українським і польським народами. У книжці є чимало рецептів, порад, як віднайти ті шляхи порозуміння. А минулого року сейм Республіки Польща — найвищий законодавчий орган країни, одноголосно ухвалив відзначати 2017-й Роком Григорія Хомишина у Польщі — як промовтера українсько-польського порозуміння. Навіть попри жорстку критику польських еліт, докір полякам за гноблення українців у книжці 1943 року. Не розумію, чому в Україні це замовчують?
Інша книжка — «Пастир Добрий» — це також на дві третини рукописи, які не згоріли, спогади багатолітнього ректора Станиславівської духовної семінарії отця-доктора Авксентія Бойчука, який 36 років був поряд із владикою Григорієм. Від першого курсу семінарії і до останнього молебня 11 квітня 1945 року, коли владику ув’язнили. У книзі «Два Царства» Григорій Хомишин про себе майже нічого не пише, а «Пастир Добрий», навпаки, — це видання про Григорія Хомишина. Тож є своєрідним продовженням «Двох Царств».
...У часі презентації дехто зі священиків після ознайомлення з книжками духовного спадку владики Хомишина, образно кажучи, називав себе «новонаверненим», а науки блж. свщмч. єпископа Станиславівського Григорія Хомишина — продовженням його прижиттєвих реколекцій, настільною книгою не лише для семінаристів чи священиків, а головно — для єпископату.
Якось у час гострих дискусій між митрополитом Андреєм Шептицьким і єпископом Григорієм Хомишиним хтось запитав великого митрополита Андрея, кого б він обрав на місце єпископа Станиславівського, якби це довелося робити знову. і митрополит без дещиці сумніву відповів: «Хомишина...». Бо велич спадку стовпів УГКЦ митрополита Андрея і єпископа Григорія — передусім у мудрості.
Ігор Лазоришин |
