У 1885 р. в станиславівському суді розглядали курйозний процес, який викликав велику зацікавленість місцевої публіки. На лаві підсудних опинився Ян Пеньонзкевич, керівник поштового відділення з села Солотвина під Станиславовом, звинувачений у значних зловживаннях і махінаціях з грошовими переказами.
Під час розгляду справи з’ясували мотив, який штовхнув поштовика на злочин. Цим мотивом виявилася … дружина Гелена, жінка значно молодша за нього, приваблива та ще й зі шляхетської родини. Зрозуміло, що бідолашний поштовик мусив забезпечувати найдорожчій половині той рівень життя, до якого вона звикла, – купувати дорогі сукні, туфельки, капелюшки і прикраси. Спочатку він слухняно виконував усі забаганки, але згодом спробував якось переконати дружину бути скромнішою. І тоді пані Гелена показала свій норов. Після гучного скандалу поштмейстеру не залишалося нічого іншого, як добувати гроші будь-яким можливим шляхом. Так він і «комбінував», аж поки його махінації не вийшли на яв. Коли пан Пеньонзкевич опинився за гратами, шляхетні родичі дружини не хотіли ані пальцем поворухнути, щоб витягти його з халепи. Але найгіршою була поведінка пані Гелени – вона повністю відмовилась від чоловіка, жодного разу не провідала його в тюрмі й не передала харчі та білизну. Ба більше, в залі суду вона вигукнула, що не бажає мати нічого спільного з цим злочинцем і взагалі, «хай би його на місці шляк трафив». Пан Пеньонзкевич натомість не сказав про дружину жодного поганого слова, говорив, що кохає її, що йому неприємно слухати, коли хтось її засуджує. Це так вразило суддів, що поштовик отримав найм’якіше покарання, яке тільки було можливим.
Підготувала Олена БУЧИК |
