Вівторок, 28.05.2024, 13:33:08

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Лютий 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728
 
Архів новин
Головна » 2023 » Лютий » 11 » Про Герша Рамлера, його родину й будинок на вул. Грушевського, 29 у Коломиї Сьогодні
19:27:03
Про Герша Рамлера, його родину й будинок на вул. Грушевського, 29 у Коломиї Сьогодні

Одним з найбагатших мешканців Коломиї кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя був Герш Рамлер (1841 – 25.02. 1910), який закарбував своє ім’я в коломийських будівлях на сотні років – саме з його цегли-«рамлерівки» зведено більшість споруд-довгожителів міста. Володів він обширними земельними ділянками, цегельнею, що розташовувалася на місці сучасного озера ім. Юрія Руфа, та численними будівлями міста (близько двадцяти), серед яких судова (тепер – медичний коледж) та в’язнична (не збереглася) споруди, дім на вул. Крашевського, 12 (тепер – Івана Франка, педагогічний фаховий коледж), де містилася канцелярія цегельні, а також всі інші на вул. Романовського (тепер – М. Павлика), які він збудував для працівників цегельні. Як довідуємося з періодичних видань, мав Г. Рамлер будинок і на Ринковій площі (тепер – площі Відродження і Т. Шевченка), ідентифікувати який поки що не вдалося. Зате відомо, що споруда на вул. Грушевського, 29 – теж колишня власність спритного коломийського підприємця. Вже майже вісімдесят років тут міститься суд – таки тягнулося правосуддя до рамлєрових будівель, як в австрійські, так і, вже після його смерті, в радянські часи.

Отже, дім на Надвірнянському передмісті, згодом вул. Собеського, 29, згадується як новозбудована кам’яниця Герша Рамлера у коломийському часописі за січень 1891 р. з приводу пожежі, що спалахнула 30 грудня 1890 р. о 4 годині після обіду. Загорівся, як повідомляє газета, дерев’яний двоповерховий будинок, теж Рамлера, що розташовувався поряд із згаданою кам’яницею. В цьому дерев’яному Рамлер тримав дрова, збіжжя (ріпак) і нафту, тож вогонь миттю охопив всю будівлю, і врятувати її було вже неможливо. Полум’я перекинулося вже навіть на віконні рами і крокви покритої бляхою кам’яниці № 29, та, на щастя, пожежникам вдалося її врятувати. Автор допису про пожежу звинувачує у її виникненні і наслідках саме Рамлера, який порушив усі правила пожежної безпеки, а також і магістрат, що закривав на ці порушення очі. Автор запитує, чи не тому так сталося, що Г. Рамлер і сам є радником магістрату та ще й володарем «колосального маєтку».

Підтвердженням того, що в будинку № 29 на вул. М. Грушевського таки мешкали Дікмани є список вцілілих в часи голокосту коломийських євреїв. В цьому списку знаходимо Д. Дікмана із зазначенням саме цієї адреси. З родинного дерева Рамлерів відомо, що у Ріфки і Мауріція Дікманів дійсно був син Давид 1909 р. н. Тож з численних нащадків заможного коломийського підприємця живим залишився лише він, але його подальшу долю дослідити поки що не вдалося. Всі інші – родини Клярманів, Гамммерів, Ландау знаходимо в іншому списку – загиблих.

Натомість відомо, що Гаррі, внук рідного брата Герша Рамлєра Абрагама (1885 – 1924), у 1949 році прибув до Австралії й там близько 70 років тому заснував підприємство з виготовлення меблів. За ці роки виробництво розвинулося до потужної фірми «Ramler International», яка й зараз успішно працює на світовому ринку. Про цей факт родинної історії Рамлерів довідалися від несподіваних гостей музею ще у травні 2001 року, які виявилися правнуками Абрагама Рамлера й власниками згаданої фірми. Пауль і Джеррі були надзвичайно втішеними, що в музеї є матеріали про їхнього родича Герша, повезли з собою в Австралію цеглину «рамлерівку», а музеєві на пам’ять залишили схему родинного дерева з автографом і макет стільця – емблему фірми.

Та вернімося до будівлі № 29 на вулиці М. Грушевського. З рекламних оголошень у коломийських часописах відомо, що частина його приміщень здавалася в оренду. Зокрема у 1930-х роках за цією адресою мешкав та приймав пацієнтів лікар «внутрішніх, жіночих і хірургічних недуг» доктор Павло Кац, як про це написав у статті Ілля Криворучко. Цікаво, що і йому вдалося врятуватися в часі голокосту, тож і його прізвище з зазначенням адреси є у списку вцілілих євреїв.

Житловою будівля залишалася і в часи німецької окупації, а вже в повоєнні роки в ній розміщено суд. Згідно з документами інвентарбюро наприкінці 1940-х років споруда зазнала незначної реконструкції, зокрема зі сторони подвір’я добудовано довгий коридор і змінено розташування входу.

Тож неважко здогадатися, що чимало різних подій – радісних і не дуже, драматичних, а то й трагічних – бачили на своєму довгому віку мури будівлі на вул. Грушевського, 29. А що її чекає в майбутньому – побачимо.

Наукова співробітниця

Музею історії міста Коломиї 

Мирослава Кочержук

Після смерті Герша Рамлера і його дружини Беіли Грун (1842 – 1910), весь його «колосальний маєток» успадкували доньки і зяті. Син підприємця помер у трирічному віці. Цікаво, що згідно з розповіддю Ірини Ковалів-Кратюк, будинки на вулиці М. Павлика розподілив коломийський багатій двом своїм зятям наступним чином: Ефроїму Клярману – права сторона вулиці, а Мозесу Ландау – ліва. Кам’яниця ж № 29 на вул. М. Грушевського дісталася його донькам, бо саме вони – Хая Фріда Ландау (1872 р. н.), Малке Клярман (1875 р. н.), Яхед Гаммер (1879 р. н.) та Ріфка Дікман (1882 р. н.) – фігурують як її власниці в 1930-х роках. Та чи справді вони там мешкали зі своїми сім’ями – невідомо. Найімовірніше, в цьому будинку могли жити Дікмани і Клярмани, адже, зі слів Ірини Ковалів-Кратюк, у 1930-х роках родина Ландау мешкала в наріжній кам’яниці на перетині вулиць М. Павлика та С. Тарабалки, а телефонна книга 1929 року подає вул. Крашевського, 12 (тепер – Івана Франка) як адресу Бенджаміна Гаммера і Мозеса Ландау. Щодо останнього, то, можливо, в довіднику йшлося про канцелярію цегельні, якою управляв Ландау.


Переглядів: 71 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024