П`ятниця, 24.05.2024, 07:02:42

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Лютий 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
26272829
 
Архів новин
Головна » 2024 » Лютий » 13 » Професіоналісти Галича. Суддя Генрик Топольницький як колоритна постать міської історії Габсбургської доби
16:56:43
Професіоналісти Галича. Суддя Генрик Топольницький як колоритна постать міської історії Габсбургської доби

Тисячолітня історія Галича багата постаттями – князями, старостами, духовенством, військовиками, медиками, правниками та іншими. Окремі з них були місцевими уродженцями, інші тут жили та працювали в певні періоди.
Життєписи одних в певній мірі досліджені, інших - з плином часу та подій забуті сучасниками.
Одним з таких професіоналістів міста був суддя повітового суду Топольницький Генрик, колоритна та неординарна постать в суспільному житті початку ХХ ст., в період перебування Галича у складі монархії Габсбургів.
Його підхід до справ та особисті риси характеру були тими чинниками, які привертали увагу до нього та висвітлювалися тогочасною пресою. Два моменти з його галицького періоду життя є цікавими і навіть дещо курйозно-скандальними, вони стосувалися його ставлення, як до пересічнихгромадян, так і безпосереднього керівництва. Безперечно, така поведінка базувалася на основі його життєвого та професійного досвіду, виховання та
здоров’я. Повертаючи пам'ять про ці події в галицькому судівництві, насамперед доцільно згадати про життєвий шлях судді до появи в Галичі.
І. Професійний шлях та родинне життя (1837 – 1899) Топольницький Генрик Юзеф, шляхетського гербу Сас. Народився в листопаді 1837 р., був сином Антонія Топольницького та Елеонори Винницької.
Охрещений на парафії свого діда Якуба Виницького 13.11.1837 р. у Волкові Бережанського деканату. Рано осиротів (в 1840 р. померла його мати). В 1850 р. розпочав навчання в неповній гімназії в Бережанах (яку, імовірно закінчив у
1858 р.).
Одружився в Золочеві 15.09.1868 р., його дружиною стала Людмила Кароліна Белінська, шляхетського гербу Юноша. У подружжі народилися діти: Едвін Леон (17.09.1876), Ядвіга Фрітце, Володимир Альфред (11.09.1870 – 1892, слухач права), Генрик Артур (07.07.1869, в подальшому відомий композитор), Євгеній (11.02.1872), Ольга Антоніна (13.11.1880).
Завдяки генеалогічним дослідженням польського дослідника Марціна Нєвальда відомий професійний шлях Генрика Юзефа у судівництві. Він включає працю на різних рівнях судочинства та в різних місцевостях краю. Зокрема, Топольницький працював: аусконсультом (судовим помічником) у Львові (1862), актуарієм у Зборові (1867), асистентом окружного суду в Лопатині (1868 - 1873, 1880), переведений з Лопатина до Сокаля (1873), в окружному суді у Сокалі (1874), в суді у Золочеві (згадується в 1875, 1878, 1881); у червні 1882 р. номінований на посаду окружного судді VIII-го класу в Ходорові (з зарплатою 1600 і надбавкою 240 злр.); в Балигороді (1890); в Лютовиськах (1891); з лютого 1892 р. окружним суддею Тарнопольського округу; вчергове окружним суддею в Лютовиськах (1893); радником крайового суду (1894); радником при окружному суді в Тернополі (1898); радником суду у Монастириську (1899).

ІІ. Галицький період діяльності (1899 – 1906)
У вересні 1899 р. міністр справедливості Австро-Угорщини перевів судового ад’юнкта Генрика Топольницького з Монастириськ до Галича. На той час йому було вже 62 роки, це була особа з сформованими поглядами на життя, належним досвідом як професійної, так і громадської роботи. Повітовий суд у Галичі розміщувався в той час в одному з приміщень ратуші, саме там новопризначений суддя розпочав свою роботу.


Під час першого року роботи в Галичі відбулися дві події, наслідком яких були судові слухання щодо особи Топольницького – у питанні зневаги ним селянина (1900 р.) та свого начальника (1901 р.). Ці факти стали предметом висвітлення у місцевих часописах. Деякі газети визнали цю тему скандальною, журнал «Гуморія» від 1 листопада 1900 р. було конфісковано з цієї причини (частина його змісту вважалася такою, що порушує параграф 300).
Щодо першого факту (зневага селянина), часопис «Slowo Polskie» повідомляв: «Станиславів, 7 жовтня. Чинна зневага під час виконання обов’язків.
Суддя п. Топольницький в Галичі, вдарив в своєму бюро, при слуханні, певного селянина в лице. Останній оскаржив суддю щодо образи честі, наслідком чого залучено до справи державну прокуратуру. Вона оскаржила п. Топольницького в порушенні параграфу 331 – чинна зневага під час урядування. Суддя, радник, п. Бертоні, після проведеного слухання, під час якого п. Топольницького заступав адвокат др. Юркевич, звільнив звинуваченого від
оскарження, на підставі свідчень, що п. Топольницький діяв під впливом постійного роздратування. Наслідком такого вироку прокурора відбулася нещодавно апеляційна розправа перед трибуналом, який затвердив вирок першої інстанції. Суддя п. Топольницький перебуває у приватному лікувальному закладі у Львові».
Часопис «Niwa Polska» також розмістив замітку саркастичного характеру з цього приводу: «…Діялося в Галичі. Суддя Топольницький ударив в лице під час веденої ним справи хлопа, який постав перед ним в статусі свідка. Хлоп
звернувся з скаргою до вищої інстанції, яка звільнила пана суддю від покарання і вини, тлумачачи справу як роздратування. Нервовість дає змогу людям бити по лицях інших і запевнює їм безкарність. Нехай це візьмуть собі за нотатку всі, хто приїжджають в Галичину. Як добру відповідь на легалізовану у нас нервовість, раджу кожному брати кий або кишеньковий револьвер».
Натомість, німецькомовне видання «Wochenblatt für Mährisch-Trübau und Zwittau sammt Umgebung» даний факт подало, як характеристику судочинства в краї: «(Польська юстиція). Суддя Топольницький у Галичі в люті ударив селянина. Останній подав позов до судді за образу честі і обвинувачення порушило звинувачення проти судді. Топольницького було виправдано на тій підставі, що він діяв під роздратуванням. Прокуратура оскаржила цей вирок, але другий суд підтвердив рішення першого суду».
Примітно, що часописи об’єктивно висвітлювали питання, констатували негативність подібного підходу в роботі судових чиновників і не виправдовували галицького суддю.

В 1901 р. часопис «Naprzod» інформував своїх читачів про другий факт невідповідної поведінки судді, разом з тим підкреслюючи позитивні риси його характеру: «З судової зали. Суддя звинувачений в параграфі 312 к.к. В Станиславові відбулася 6 ч.м. у повітовому карному суді слухання щодо п. Генрика Топольницького, судового ад’юнкта з Галича, звинуваченого в порушенні параграфу 312 к.к. (зневага чиновника під час служби), здійсненому щодо свого начальника повітового суду в Галичі, радника Ейсельта. Слухання веде радник Максимович, заступник прокурора п. Шнейдер заступає звинуваченого (який не з’явився), захищає місцевий адвокат др. В.Юркевич.
Оскільки ця справа викликала свого часу велику сенсацію в судових колах, через це подаємо докладний звіт. П. Топольницький є суддя дуже здібний, як чоловік є симпатичним, але в наслідку захоплення музикою є нервовим і дуже чутливим. Вже будучи в Монастириську мав кілька конфліктів з місцевим населенням і з цієї причини був переведений до Галича.
Тут в минулому році вдарив під час урядування в лице деякого Головецького під час слухання і був звинувачений у порушенні параграфу 331 к.к., але правомірно звільнений, оскільки обидві інстанції згідно з висновками захисника згодилися, що суддя діяв в часовому роздратуванні, яке виключало свідомість. Поруч цього не був він усунутий з служби, після відпустки повернувся до роботи.
В травні минулого року, коли начальник суду, радник Ейсельт увійшов в його бюро, щоб з ним порозумітися в якійсь справі, не хотів пустити його в кімнату, а коли він увійшов іншими дверима, дав йому потиличник. Начальник його відсторонив, він одразу після цього, запитаний про причину свого вчинку, щиро запевнив, що не має найменшої свідомості у тому, що зробив.
На слуханні захисник звинуваченого др. Юркевич старався запевнити на основі зібраного матеріалу, що звинувачений не мав свідомості того, що вчиняє і що діяв у моментному безумстві, виключаючому осудність і вину. Суддя прийняв ці висновки і видав звільняючий вирок. Прокурор зголосив відкликання».
Таким чином, підставою дворазових звільнень від відповідальності судді Топольницького стало те, що свої поступки  він вчиняв у стані тимчасового афекту. Складно тепер повірити, що удар по лиці селянина, чи потиличник
начальнику можна було виправдати такою обставиною – швидше всього йшлося про кілька обставин: кругову поруку між суддями, майстерністю адвоката та певним значенням Топольницького.
Поза тим, ці випадки стали цікавими і курйозними моментами для життя міста та розмов між його мешканцями.
ІІІ. Останні роки життя
Про останні роки життя Генрика Топольницького немає достатньої інформації. Відомо, що в 1906 р. він був радником крайового суду в Тарнополі, а в серпні 1906 р. закінчив роботу в судочинстві. В цьому ж році був гостем на шлюбі своєї доньки Ольги. Дата його смерті та місце невідомі.
Незважаючи на певні особливості своєї роботи (зокрема, на прикладі двох галицьких подій), користувався належним визнанням і повагою – отримав 
диплом Почесного громадянина міста Лютовиська (1898), був радником цісарського двору. І він, і його дружина були людьми високої інтелектуальної та музичної культури; вони виховали сина Генрика Артура, який згодом став композитором і юристом.
Цікавою є характеристика особи судді Топольницького, його підхід до справ згідно спогадів його внука Яна Грудницького (сина доньки Ольги): «…Расовий шляхтич, лише без землі, був суддею, діяв за зразками старої школи. Практикованим «давнім звичаєм» виїздив на так звані «судові вироки» до різних місцевостей, переважно влітку. Сідав під дубом, чи під липою, занурював ноги в шафлик з зимною водою (за іншою версією – теплим вином), обмотував голову полотняним компресом і так судив людські справи…
…Його перевели до Лютовиськ, мабуть, тому, що він був «наближений» до якоїсь багатої пані, впливова родина якої не бажала цього і спричинилася до його переведення. Там він посварився з євреями, які після прийняття несприятливих вироків його звинуватили. Конфлікт дійшов навіть до Відня, але Генрик Юзеф був повністю звільнений від звинувачень…».
Відоме питання з комедії ХІХ ст. «а судді хто?» ще довго залишатиметься актуальним та риторичним.

Андрій Чемеринський,
Почесний краєзнавець України


Переглядів: 41 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024