Зустрічі й листування між двома «велетнями духу» — Іваном Франком та Томашем Масариком, ЗУНР і дві місії Чехословацької Республіки в Станиславові та Самборі, визвольні змагання українців у першій половині ХХ ст. та їх єдина серйозна підтримка у світі на державному рівні — Чехословацькою Республікою — всі ці моменти привертають наш погляд до постаті засновника та ідеолога ЧСР, якого чотири рази обирали президентом республіки і який очолював державу з 1918-го по 1935 рр. Про Томаша Масарика (1850—1937) та його зв’язки з Україною розмовляємо з професором Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника доктором політичних наук Михайлом Нагорняком, одним із поважних українських дослідників «Великого Чеха». - Учень Гуссерля, «філософ на троні», який має всі необхідні риси кандидата на пост президента «сполучених штатів Європи», якби вони були утворені по закінченні Першої світової війни, — таким бачили Томаша ў. Масарика, який на десятиліття випередив свій час, теоретично обррунтувавши можливість «нової Європи» і роль та місце в ній малих націй. Він був прозорливцем? — Досить згадати, що прем’єр-міністр Великої Британії Ллойд Джордж вважав Томаша Масарика найвидатнішим політичним діячем після Першої світової війни. Коли ж бути точним, то Бернард Шоу на запитання анкети берлінської газети, хто міг би стати президентом об’єднаних європейських держав, відповів: «Безперечно, Масарик і ніхто інший». і, без сумніву, видатний громадський і державний діяч, політик і публіцист, філософ і гуманіст Томаш ўаррір Масарик посідає особливе місце серед визначних світових постатей кінця ХIХ-го та першої половини ХХ ст. Він ще за життя здобув велику довіру й щиру любов співвітчизників та широке міжнародне визнання. Саме йому належить окреслення контурів «нової Європи» як території миру та співпраці вільних і рівноправних націй, де будуть враховуватися інтереси й права і великих, і малих народів. Ще в 1896 р. Масарик в одній зі своїх праць чітко окреслює спільне завдання слов’янських народів: «Метою кожного з нас є незалежність, але в єдності; наша національна програма — гуманізм (ѕ), якого потрібно осягнути людяними засобами: світлим розумом і гарячим серцем. Не насильством, а миром, не мечем, а плугом, не кров’ю, а працею, не смертю, а життям, відроджуватись — це наше завдання, в цьому полягає сенс нашої історії й заповіт наших великих предків». Але, як на мене, в певному сенсі, він виглядає прозорливцем ще й з іншого боку. Його габілітаційна праця, яку він подав до видавництва у Відні ще в 1878 році і яка побачила світ 1881-го, має назву «Самогубство як масове соціальне явище модерної цивілізації». В ній на основі статистичних даних та великої кількості опрацьованої літератури класифікуються причини самогубства та визначаються найрізноманітніші впливи на акт суїциду — від біологічних і соціальних, фізичних та духовних доѕ космічних. Ця праця вже тоді здивувала як рецензентів, так і науковий світ. А сьогодні так виглядає, хоч минуло 135 років, ніби Масарик її писав для наших сучасників. - Зустрічі й листування між двома «велетнями духу» — іваном Франком та Томашем Масариком. Який був рівень взаєморозуміння і взаємовплив між цими двома великими постатями? — Щодо рівня взаєморозуміння й взаємовпливу, то ця тема вимагає окремого ррунтовного дослідження. А якщо коротко передати схематичний перебіг їхніх стосунків, то, за словами Івана Франка, він познайомився з професором Масариком 1893 року у Відні, коли той був чеським депутатом в австрійському парламенті. Згодом І. Франко видає дві визначні політичні лекції професора Т. Г. Масарика в журналі «Час»: «Наша теперішня криза» та «Чеське питання». 10 жовтня 1896 р. він отримав від Масарика його книжку «Карел Гавлічек, прагнення і зусилля політичного пробудження» з аркушем, де було написано: «Шановний пане докторе, знаю, що Гавлічка Ви любите, а тому надсилаю Вам свою книжку. Думаю, що Гавлічек в наш час є добрим порадником... особливо народам меншим і несамостійним, та я певен, що Ви знайдете те, що відповідає Вашим умовам». Через п’ять років, у 1901-му, Іван Франко переклав поезії Гавлічка і видав їх окремою книжкою (разом з його біографією), яку присвятив докторові Масарику з нагоди його 50-річчя. З цього приводу Каменяр зауважує: «Подаючи українській громадськості переклад вибраної поезії Гавлічка, я бажав би воскресити у цій праці думку, яку Ви, шановний пане, так ясно і так точно розвиваєте у своїх статтях: про те, що поступовий розвиток народу має бути нерозривно поєднаний з розвитком свободи духовної і політичної, проголошувати себе за прогресивного діяча, радикала або соціаліста та водночас ігнорувати і придушувати розвиток якої-небудь нації в ім’я будь-яких «вищих і благородних ідеалів» — це означає обманювати той прогрес, радикалізм або соціалізм; якщо народ в ім’я державних або деяких інших інтересів тримають у ярмі, поневолюють і перешкоджають вільному розвитку іншої нації, він копає могилу собі і державі, якій здається, що цей тиск піде на користь». А загалом хочу зауважити, що Іван Франко активно прилучився до популяризації ідей та поглядів Томаша Масарика в українському суспільстві. - Перед Першою світовою з боку Томаша Масарика були якісь серйозні кроки на підтримку українських національних питань? — Дослідникам відома підтримка Масариком українських студентів у Карловому університеті Праги, де він працював професором. Підтримував добрі зв’язки з багатьма депутатами-українцями. Втім, особливо пам’ятний виступ Масарика в 1908 році на захист українців проти ідеологів російського панславізму, коли польсько-російське об’єднання намагалося ввести російську мову в австрійському парламенті. У своїй промові він науково довів шкідливість трактування нації суто з філологічного погляду і підкреслив, що «не мова і література творять націю, а політичні, господарські й соціальні фактори». Розуміючи, що метою москвофілів було придушити національне відродження в Галичині, Масарик у своєму виступі як доказ великого майбутнього українського народу навів слова Гердера: «Україна стане новим Ельдорадоѕ Постане новий освічений народ, що його кордони поширяться аж до Чорного моря, а звідти охопить цілий світ». - А ви можете навести цитату Т. Г. Масарика про відмінність українців від великоросів? — Так. У роботі «Національна філософія нового часу» Масарик писав: «Українці відрізняються від великоросів не тільки своєю мовою, але й своїм господарським ставленням до земельної власності, своїм кліматом і багатством. Українець і за своїм характером відрізняється від великороса внаслідок свого світосприйняття, як добре це показав Гоголь, і для українців великоросійська мова — зовсім штучна». Але нам усім потрібно пам’ятати, насамперед, про людяні засоби відродження й гуманізації суспільства, про що ми говорили вище. - Розкажіть про міжнародні відносини між ЗУНР і ЧСР, зокрема її місію в Станиславові. — Уже в лютому 1919 року до Станиславова, де перебував уряд ЗУНР, прибула чехословацька місія, а до Праги у відповідь поїхала українська делегація. Як результат — міжнародне визнання й відкриття українського посольства в Празі. Зрозуміло, що східну політику в цьому напрямі підтримували промислові й урядові кола, яких приваблювали нафтові родовища західноукраїнського краю. У висліді постала угода між ЧСР та ЗУНР від 11 квітня 1919 року про постачання дев’яти тисяч цистерн нафти і нафти-сирцю за цінами, нижчими за світові, а взамін — отримання чеської зброї та амуніції для воюючої УГА, а також вугілля, цукру, тканин. Зрозуміло, що договір був взаємовигідний для обидвох держав. А для налагодження тісніших політичних і господарських контактів країн працювали дві місії Чехословацької Республіки — в Станиславові та Самборі і посольство ЗУНР у Празі. Більше того, враховуючи добрі відносини й підтримку з боку ЧСР, українська делегація звернулася до Найвищої ради Антанти з проханням видати їй мандат на Східну Галичинуѕ Але наступні кроки С. Петлюри фактично заморозили добрі відносини ЗУНР й ЧСР. - У 1921 році Найвища рада Антанти надала 25-річний мандат над Східною Галичиною Речі Посполитій. ЧСР йде на нормалізацію відносин із Польщею, у жовтні обидві країни уклали договір про нейтралітет і ліквідацію післявоєнних взаємних претензій. А як щодо ЗУНР, адже чехословацький уряд, по суті, погоджувався на захоплення Польщею Східної Галичини? — ЧСР виходив з інтересів своєї країни, чого і всім нам бажаю. Зрозуміло, нам би хотілося, щоб тоді піднялося за галичан півсвіту, — але так не сталося. Такі ж кроки Чехословаччини в українському питанні пояснювались міжнародною політикою, насамперед ставленням держав Антанти до Росії. Але українцям ніколи не потрібно забувати таке. Ні одна країна Європи чи Америки не створила тоді, та й, напевно, і пізніше, таких умов для українців-емігрантів, як це зробила ЧСР в особі її президента Томаша ўарріра Масарика. За його наказом як галичанам, так і воякам дієвої Армії УНР було створено гідні умови як інтерованим солдатам. Варто відзначити, що тільки у 1919-1920 рр. ЧСР дозволила в’їхати на її територію понад 20 тисячам українців, окрім того, десятки тисяч українців перебували на території Чехословаччини ще до цього часу. Тут було створено українське дипломатичне представництво на чолі з послом М. Славинським, у якому працювали також Ст. Смаль-Стоцький, О. Бочковський, В. Королів, А. Вітошинський, Т. Рожанківський, М. Драгомирецький та інші. - Напевно, окремо слід розповісти і про підтримку української науки та студентства президентом Масариком. — Цей період в українській історії та ЗМі більш-менш висвітлений. Але нагадаємо найважливіші події: 23 жовтня 1921 р. в Празі було відкрито Український вільний університет за структурою знаменитого Карлового університету, з філософським та правничим факультетами, де працювали видатні українські вчені професори О. Колесса (перший ректор УВУ), Ст. Смаль-Стоцький, С. Дністрянський, і. Горбачевський, В. Старосольський, Д. Антонович, М. Лозинський, Т. Щербина. У 1922 р. в Подєбрадах українці відкрили Українську господарську академію. У 1923 р. в Празі при фінансовій допомозі Т. Масарика було відкрито Вищий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова (тут нагадаємо, що І. Франко у своєму листі до Т. ў. Масарика порівнював суголосність ідей та думок останнього з Драгомановим). У 1932 р. при Господарській академії було відкрито Український технічний інститут, де працювали українські вчені. У цих вищих навчальних закладах навчалися колишні стрільці УГА, вояки дієвої Армії УНР та молодь, що разом з батьками емігрувала з України. Одночасно українські вчені працювали і в чехословацьких ВНЗ та наукових установах, зокрема в Чеській академії наук. Поряд з ВНЗ у Чехословаччині було відкрито українознавчі студії, гімназії, найрізноманітніші професійні культурологічні та релігійні товариства. Переважна більшість з них отримувала фінансову допомогу з боку ЧСР. - Ваші найближчі плани з дослідження наукової спадщини Т. ў. Масарика. Що нового в розвитку дружніх відносин між Карловим та Прикарпатським університетами? — Готую до друку політичну біографію Т. Г. Масарика, видання якої заплановано до кінця цього року. А щодо другого питання, то приємною подією стало перебування в Прикарпатському університеті студентів Карлового університету Крістіни Баштової, Єви Чеплової і Клавдії Збренкової за програмою обміну. І щодо подальшого розвитку наших взаємин з Карловим університетом, то в перших числах цього місяця заплановано візит делегації нашого університету до Праги, де буде обговорено питання відкриття українсько-чеського центру та затвердження редколегії міжнародного журналу й конкретизовано шляхи з реалізації програми подвійних дипломів між нашими університетами. - Що вас найбільше захоплює у світогляді Масарика? — Прозорливість Масарика, яка робить його думки актуальними й сьогодні. Наведу тільки пару штрихів на підтвердження. Оцінюючи причини неефективної діяльності парламенту молодої демократичної держави, він зауважує: «Велика більшість політично діяльних людей не в силі піднятися над собою, не в силі звільнитися від кліщів некритичного егоцентризму... Інтерес загалу ототожнюється з виключним інтересом партій, отже, кількох осіб, іноді — однієї особи. Парламент не є ще заступництвом народу, люду, маси, лише партій, а, властиво, клік, впливових і сильних — не говорю: провідних! — одиниць». Напевно, нам варто нині також уважно перечитати його теорію «малих справ», бо коли ми вважаємо себе європейським великим народом, то нам годиться для початку ррунтовно розібратися в собі, щоб знайти джерело багатьох пороків сьогодення, які притаманні усім нам: суспільству, владі, опозиції. Без такого глибинного аналізу заяви тих чи інших політичних сил про нові рецепти порятунку нації виглядають принаймні дивними. Адже за Масариком, мислячою людиною, є та, яка «зуміє звільнитись від стосунків, з якими її пов’язує звичкаѕ, хто зуміє увійти в загал народний, європейський, вселюдський. Лише таким чином можна творити нове й стати чоловіком, правда, таке творення буде скромним». Роман ІВАСІВ |
