У ХІХ столітті свічки були не лише засобом для освітлювання помешкань. Їх використовували також для того, щоб виміряти певний відрізок часу, адже годинники в ті часи були предметами розкоші і дозволити їх собі міг далеко не кожен – пише “Західний кур’єр”.

За довжиною свічок гості визначали, скільки приблизно триватиме прийом чи інший захід. У багатьох європейських борделях час горіння маленької свічки визначав тривалість «сеансу», за який мав заплатити клієнт. Коли свічка згоряла, це означало, що оплачений час закінчився. На початку ХХ століття у Станиславові свічки та гасові лампи поступово витіснялися з ужитку газовим освітленням, яке набувало все більшого поширення. Однак їх усе ще широко використовували для святкової ілюмінації на вулицях.

У серпні 1900 року в Станиславові гучно відсвяткували 70-річчя цісаря Австро-Угорщини Франца Йозефа І, і центральна частина міста аж сяяла, освітлена сотнями свічок. Така ж атракція порадувала містян і в 1908 році, коли відзначався ювілей правління цісаря. Свічки були обов’язковим атрибутом театральних вистав, незважаючи на те, що в міському театрі було газове освітлення. Вони виконували роль своєрідної «страховки». Адже в разі проблем з освітленням його раптове вимикання могло спричинити паніку в залі, заповненій глядачами. У 1854 році у Станиславові діяла фабрика мила і свічок, основним компонентом яких був тваринний жир.

Однак на початку ХХ століття свічки до міста вже завозили з інших регіонів. Найбільший асортимент свічок у Станиславові початку ХХ століття можна було знайти у крамниці Францішки Питашової на площі Міцкевича, 9, неподалік від міського театру. Тут продавали свічки для різних потреб – звичайні побутові, для поховань, весіль, а також спеціальні свічки для використання у церквах і костелах.

Газета «Кур’єр станиславівський» від 19. 10.1902 р. і від 17.01.1904 р.
Підготувала Олена БУЧИК