Вівторок, 23.04.2024, 13:46:48

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2017 » Березень » 6 » Станиславів 110 років тому: бібліотека з Парижа та заповіт спортсмена
15:49:50
Станиславів 110 років тому: бібліотека з Парижа та заповіт спортсмена

Станиславів на початку березня 110 років тому – очима газети Kurjer Stanisławowski від порталу Збруч.

Наприкінці XIX століття у Станиславові (тепер Івано-Франківськ) з’явилася частинка Парижа – розкішна бібліотека, яку зібрав і перевіз із Франції до Галичини польський емігрант Вінцентій Смагловський. Колись він уславився участю у так званій «коронаційній змові» (спробі зірвати у 1829 році коронацію російського імператора Миколи І польським королем). Книгозбірня Смагловського налічувала майже дві тисячі томів, серед яких були стародруки XVI століття, твори класиків польської та світової літератури, медичні та філософські трактати, книги з описами лікарських рослин, нумізматичні довідники тощо.

На початку березня 1907 року, щоби зберегти пам’ять про видатного чоловіка, ім`я якого носила Міська публічна бібліотеки, станиславівська газета звернулася до читачів з проханням допомогти з пошуком детальнішої інформації про життя Вінцентія Смагловського.

«Кому відомі подробиці життя покійного Вінцентія Новини Смагловського, фундатора тутешньої Міської бібліотеки та колишнього викладача французької мови у тутешній реальній школі або хто може надати його фотографії, просимо звернутися особисто або листом до редакції нашої газети у видавництві п. Станіслава Хованця», – писав у числі за 3 березня 1907 року Kurjer Stanisławowski.

А біографія цього непересічного чоловіка дійсно була варта гостросюжетного роману, що став би окрасою будь-якої бібліотеки. Наприклад, дехто стверджує, що 23-річний шляхтич Вінцентій Смагловський, долучившись до революційних подій у Варшаві, які вихлюпнулися у Листопадове повстання 1830-1831 років, став прототипом Кордіяна – головного персонажа однойменної драми класика польської літератури Юліуша Словацького. Цю п’єсу наприкінці XIX – на початку XX століття полюбляли ставити на польській театральній сцені, відзначаючи чергові річниці повстань проти царської Росії. Втім, «Польський біографічний словник» вважає версію про Смагловського-Кордіяна «необґрунтованою».

Про Вінцентія Смагловського було відомо, що народився він у Бродах на Львівщині, а гімназійну освіту здобував у Тарнові та Величці біля Кракова. Після ранньої смерті батька, молодий шляхтич з-під гербу Новина разом з матір’ю переїхав до Варшави, де з відзнакою закінчив ліцей отців-піярів і став студентом тутешнього університету. У столиці Польського Королівства його й підхопила круговерть революційних подій.

Після невдалої змови проти російського імператора Смагловський долучився до ще однієї групи змовників, які планували викрадення прусського короля Фрідріха Вільгельма III під час його перебування в Каліші. Але й ця операція закінчилася провалом: Смагловського затримала поліція і передала в руки галицького правосуддя. До липня 1832 року він перебував в ув’язненні у Львові.

Під час так званої «весни народів» 1848 року Вінцентій Смагловський був членом польської Національної Ради у Львові й учасником відповідної делегації до Відня. Разом з тим він підтримував тісну співпрацю з відомим конспіратором Юліаном Госляром, якого за підготовку повстання двічі засуджували до смертної кари і врешті-решт таки стратили 1852 року за вироком Віденського військового суду. Одним із співучасників змови Госляра був і Вінцентій Смагловський, якого тоді ж засудили до 12 років позбавлення волі. Завдяки амністії він вийшов на свободу швидше – у 1857 році. А вже через два роки разом із сім’єю емігрував до Франції.

У Парижі Смагловський влаштувався працювати у польську школу на Монпарнасі. Тут разом з іще двома приятелями-емігрантами, Станіславом Яновським і Філіпом Кулявським, він почав збирати бібліотеку, викуповуючи книжки на аукціонах і в букіністів.

У 1870-х роках польська еміграція переживала важкі часи після розгрому ще одного антиросійського повстання – 1863 року. Допис у «Газеті Польській», в якому розповідалося про важку доля ветерана-повстанця Смагловського, зворушив тодішнього бургомістра Станиславова та посла до Галицького сейму Ігнація Камінського, який також був учасником повстання 1830-1831 років і деякий час жив у еміграції – у Швейцарії та Франції.

У 1872 році 66-річний Вінцентій Смагловський прийняв пропозицію переселитися до Станиславова, запакував у 14 скринь свою безцінну бібліотеку і повернувся на рідну Галичину. Привезена з Парижа книгозбірня стала основою для Міської публічної бібліотеки, довічним директором якої з платнею на рік у розмірі 300 золотих ринських станиславівський магістрат призначив Вінцентія Смагловського.

Приміщення для бібліотеки знайшли у будівлі реальної школи на вулиці Сапєжинській (тепер – стоматологічний корпус медичного університету на вулиці Незалежності), в якій екс-парижанин викладав французьку мову. Тут же він мав безплатне помешкання.

У січні 1883 року Вінцентія Смагловського поховали на старому станиславівському цвинтарі (тепер – Меморіальний сквер) поруч із поетом і солдатом, учасником Листопадового повстання 1830 рокуМаурицієм Ґославським і одним із керівників Січневого повстання 1863 року Агатоном Ґіллером. Його могила, на жаль, до наших днів не збереглася.

Після смерті фундатора станиславівська бібліотека переживала не найкращі часи: упродовж добрих двадцяти років книжки зберігали абияк, не видавали їх на руки читачам, для книгозбірні довго не могли знайти постійного приміщення. У місцевій пресі з’являлися заклики передати найцінніші видання у львівський Оссолінеум, а решту – роздати школам і гімназіям міста. На щастя, у 1906 році новий директор бібліотеки Юстин Сокульський відновив її діяльність, систематизував фонди, зробив описи і почав популяризувати її фундатора – Вінцентія Новину Смагловського.

Прикро, але до наших днів жодна з книжок зі збірки, привезеної з Парижа, в Івано-Франківську не збереглася. Першу світову війну і перше нашестя російських солдатів до Станиславова бібліотечні фонди пережили ще більш-менш успішно. А от на початку радянсько-німецької війни 1941 року більшу частину тутешньої бібліотеки вивезли залізницею в напрямку Луганська. Але чи дійшов ешелон до пункту призначення, чи його розбомбила німецька авіація, достеменно невідомо.

Наступним після Юстина Сокульського директором бібліотеки у Станиславові (тоді, у 1921 році, вона мала вже статус не міської, а воєводської) став львівський театральний критик й історик Генрик Цепнік. Саме йому тодішній бургомістр Станіслав Хованець (той самий власник видавництва, в якому друкувався Kurjer Stanisławowski) пообіцяв, що у новій ратуші, будівництво якої почалося 1929 року, знайдеться приміщення і для книгозбірні. Щоправда, своєї обіцянки міський голова не виконав, і до останніх днів існування бібліотека тулилася у вогких кімнатах, які належали магістрату, в будинку на вулиці Карпінського (тепер – бібліотека медичного університету на вулиці Галицькій, 7).

А в березні 1907 року той самий Генріх Цепнік приїжджав до Станиславова, щоби розбурхати місцеві акторські таланти та створити в місті сталу професійну театральну трупу.

«Наукова читальня» повідомляє, що в неділю, 3 березня, відомий літератор і театральний критик Генрик Цепнік зі Львова виголосить реферат «Проект постійного театру в Станіславові», – інформував Kurjer Stanisławowski, зауваживши, що гості заходу змушені будуть заплатити за вхід 10 сотиків.

Втім, книжки – книжками, культура – культурою, а політика – політикою. Міські урядники тим часом готувалися до виборів. Зокрема, як повідомляла газета, Станиславів поділили на чотири виборчі секції (округи) з доволі різною кількістю виборців: від 800 до 1500 осіб.

«За приблизними підрахунками, у Станиславові буде 4 500 виборців, з яких 2 550 жидів, а 1950 – християн», – інформував Kurjer Stanisławowski.

Газета публікує перелік уже зареєстрованих кандидатів із вказанням політичної партії, яку він представляє. Отож, за крісло посла до австрійського парламенту в Станиславові боролися: доктор Максиміліан Зайнфельд і доктор Юзеф Мослер (польські соціал-демократи), доктор Едмунд Лорш, залізничний інженер Генрик Шалль (партія чинного посла Ствертні), Ян Пошінґер (польська національна демократія), доктор Анзельм Гальперн і Макс Кунер (обидва – сіоністи), Савин Левицький (москвофіли), доктор Володимир Янович (українські народовці), Михайло Губчак (українські радикали), Станислав Горошкевич (католицькі народники).

Поки ж політики готувалися тратити гроші на виборчу компанію, несподівані прибутки рахували спадкоємці екстравагантного спортовця Альфреда Равич-Мисловського, який помер в Станиславові у віці 46 років.

«Небіжчик залишив кошти готівкою – близько мільйона корон», – повідомляв Kurjer Stanisławowski.

Оскільки пан спортсмен «через своє марнотратство перебував під опікою», кошти, покладені на судовий депозит, перейдуть до родини графів Реїв з Микулинець. Але найбільше тішилася якась станиславівська кельнерка, якій несподівано в руки впав цілий статок.

«За згодою тих же спадкоємців записав покійний Мисловський своїй приятельці Анні Затлер (колишній працівниці однієї з тутешніх кав’ярень) 150 000 корон», – інформувала газета.

Тіло покійного спортовця-мільйонера відправили до Відня, де він заповів себе поховати.


Переглядів: 384 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024