В березні 1933 року в Польщі вийшла постанова, яка окреслила ієрархію місцевого самоврядування. Магістрат почав називатися міською управою, а бургомістри більших міст – президентами. Відтак у Станиславові проходили вибори президента, тобто очільника міста.
Президента міста обирали члени міської ради, а остаточно затверджували його кандидатуру центральні владні інституції. Очільник міста був доволі несамостійною фігурою, сильно залежав від центру, а також від міської ради. Президентом міг стати кандидат, який був громадянином Польщі й мав виборче право. Посада передбачала освітній ценз – кандидат мусив мати освіту хоча б на рівні середньої школи. Цікаво, що президент міг не бути родом з міста, яке він очолював, і навіть не був зобов’язаний у ньому мешкати.
Першим президентом Станиславова став Вацлав Хованець – син власника відомої друкарні, який до того був міським бургомістром. Його переобрали 26 травня 1934 року на засіданні міської ради. Віце-президентом став Владислав Зємянський, обрали також п’ятьох лавників (засідателів).
В тодішній міській раді були два політичних об’єднання – їх тоді називали клубами. Більший вплив мав так званий BBWR (Безпартійний блок урядової співпраці), до якого належав і Хованець. Цю групу очолював Генрик Зайдлер, у якого були напружені стосунки з президентом. У березні 1935 року на одному з засідань спалахнув конфлікт щодо міського бюджету. З’ясувалося, що станом на 1934 рік у міській казні утворилася солідна діра, яка сягала 230 тис. злотих, а ще ж був дефіцит за минулі періоди на суму 700 тис. злотих. Почалося гучне з’ясування, хто в цьому винен, депутати відмовлялися затверджувати бюджет і вимагали залучення ревізійної комісії для розслідування причин дефіциту. Клуб BBWR на чолі з Зайдлером демонстративно покинув залу. Це позбавило засідання кворуму і зробило затвердження бюджету цілком неможливим.
Щоб угамувати пристрасті, президент Хованець подав у відставку. "В останні місяці у мене з’явилися сумніви, чи не є моя особа певною перешкодою для нормального розвитку міської господарки, а відтак і всього міста, – писав президент у своєму зверненні у пресі. – Я дуже люблю моє рідне місто, в якому я провів значну частину життя, і не хочу, щоб мій доробок за 11 років праці в місцевому самоврядуванні пішов на марне". Хованець наголошував, що ставить інтереси міста понад власні й тому вважає за краще піти у відставку.
Ще більш скандальне завершення мала каденція наступного президента міста – Здіслава Стронського. В 1937 році стало відомо, що він уклав угоду з Міністерством пошти і телеграфу на продаж земельної ділянки на площі генерала Галлера (тепер Вічевий майдан). Ринкова ціна ділянки складала 250 тис. злотих, а Стронський продав її лише за 100 тис. Крім того, угода зобов’язувала місто упорядкувати тротуари та усунути з ділянки трансформатор, що додатково коштувало міській казні близько 50 тис. злотих. Таким чином, замість того, щоб заробити, місто втратило 200 тис. злотих.
В міській раді лунали заклики притягнути до майнової відповідальності тих депутатів, які підтримали цей проект. Президента також звинувачували у покритті зловживань у Міській комунальній касі ощадності та шовіністичних висловлюваннях про євреїв. Помітивши, що хмари навколо нього згущуються, Стронський подав у відставку і пояснив цей крок особистими причинами.
Львівська газета "Хвиля" від 28 вересня 1937 року опублікувала повідомлення, яке могло б здивувати сучасного виборця: "На 4 жовтня буде скликане засідання міської ради, на якому оберуть нового президента міста Станиславова. Ним стане дотихчасовий віце-президент магістр Францішек Котлярчук, корінний станиславів’янин, який уже багато років працює в місцевих органах самоврядування і добре знає потреби Станиславова".
З цього повідомлення випливає, що про результати виборів публіка знала ще задовго до початку голосування, але в цьому не було жодного криміналу. Адже кандидат у президенти справді користувався широкою підтримкою і серед депутатів, і серед населення, тож йому не було реальної альтернативи.
Котлярчука обрали одноголосно, а після завершення голосування президента радо привітав великий натовп мешканців Станиславова. Незважаючи на таку підтримку, його каденція завершилася радше на негативній ноті. 18 вересня 1939 року він видав свою останню відозву, в якій закликав містян дружньо привітати радянські війська. Після цього Котлярчук безслідно зник – подейкували, що він утік до Румунії.
Олена БУЧИК |
