У житті смішне часто поєднується з сумним, а курйозне – з трагічним. В історії нашого міста теж бували випадки, які можна було б назвати “сумними курйозами”. Вони мимоволі викликають посмішку, але, якщо замислитись, веселого в них мало.
Є певна категорія людей, які здатні знайти собі ґудза на рівному місці. Мабуть, до таких належав мешканець Станиславова А. Гессель, який примудрився потрапити за ґрати… через парасольку. В жовтні 1902 року в казармах піхоти по вул. Третього Мая відбулися збори солдатів запасу 58 полку піхоти та інших резервістів. Пан Гессель пунктуально прибув на зібрання й прихопив із собою парасолю. Його попросили не входити з нею у приміщення, але він лише сховав її, та так невдало, що кінець парасолі стирчав з-під одягу. Це помітив жандарм і привів Гесселя до капітана, а той наказав заарештувати порушника на три дні.
Мабуть, усім відоме ім’я легендарного боксера Майка Тайсона, який у 1997 році відкусив вухо своєму супернику Холіфілду. Дуже подібна історія сталася й у Станиславові рівно за століття до цього. В 1897 році селянин Прокіп Заячук щось не поділив зі своїм родичем – Іваном Заячуком. Між чоловіками розпочалася бійка. Спочатку вони лише "пригощали" одне одного кулаками, а потім Прокіп учепився зубами в ніс противника і відкусив половину. Іван у відповідь сильно смикнув нападника за чуприну, вирвавши йому частину волосся. В квітні 1897 року ця справа розглядалася в станиславівському суді. Прокіп Заячук був засуджений до невеликого покарання – 3 дні арешту або 15 злотих ринських штрафу, зате цей “відкушувач носа” прославився на цілу Галичину. Про нього повідомила навіть газета "Дзєннік Краковскі" від 23 квітня 1897 року.
В 1902 році мешканка Тлумача Петронеля Присяжнюк була засуджена на два місяці ув’язнення й мусила прибути до Станиславова для відбування кари. Проте їй не хотілося марнувати свої молоді літа у в’язничних стінах, тож вона вирішила знайти собі… двійника. Звернулася до своєї приятельки Анни Радчин і попросила її відбути термін ув’язнення замість неї. За цю послугу хитра Петронеля пообіцяла заплатити 40 корон. Анна прибула до Станиславова, представилася як пані Присяжнюк і чесно відсиділа два місяці у в’язниці. Вийшовши на свободу, вона зажадала обіцяної винагороди. Проте Петронеля не поспішала платити гроші, тому ошукана пані Радчин звернулася до суду. Тут і розкрилася таємниця двійника. Петронелю заарештували, і до попереднього терміну додалися ще два тижні за ошуканство. Двійник злодійки так і не отримав своїх грошей. Залишилися тільки "приємні" спогади від перебування у в’язниці.
В 1910 році у Станиславові відсвяткували п’ятсотрічний ювілей Ґрюнвальдської битви. На честь ювілею у парку відкрили пам’ятник, який називався "Ґрюнвальдська скала". В червні 1913 року стався неприємний інцидент, пов’язаний з цим пам’ятником. 19-річний парубок зі Старуні Василь Гавриш недільного дня близько полудня прийшов до міського парку, видряпався на Ґрюнвальдську скалу і став на розпростертих крилах орла. Розмахуючи топірцем, хлопець голосно вигукував: "Хвала Тобі, Боже, що я так високо виліз!" Навколо пам’ятника зібралися люди, які спостерігали за цим дивним дійством. Побачивши навколо себе юрбу, войовничий молодик зліз з пам’ятника, ліг на траву і чомусь почав плакати. Прибула поліція й заарештувала його, але в ув’язненні він перебував під лікарським наглядом, бо демонстрував явні ознаки божевілля.
В 1915 році в станиславівському суді розглядалася справа, над якою правники мусили добряче поламати голови. В непокорі властям звинувачували таку собі Марію Іванів, жительку села Радчі під Станиславовом.
В листопаді 1914 року жінка чинила опір війтові, який діяв за повноваженням тогочасного очільника повіту – російського ставленика. В товаристві кількох чоловіків війт вирушив до помешкання оскаржуваної, щоб за розпорядженням пристава відібрати в неї корову, яка була предметом спору. Австрійська влада тоді не функціонувала. Оскаржувана відчайдушно боронилася, замкнула двері й нікого не пускала. Поки тягнувся розгляд справи, в місті знову помінялася влада – почало функціонувати австрійське правосуддя. Тож юристи й не знали, як вчинити з оскаржуваною, – покарати за опір властям чи відпустити з миром. А може, навіть нагородити, за мужнє протистояння ворожим ставленикам?
Олена БУЧИК |
