У лікарській практиці часом трапляються неймовірні й курйозні випадки. В історії старого Станиславова теж були дивні медичні трафунки, пов’язані з тодішніми лікувальними закладами.
В червні 1890 року в міському шпиталі (тепер центральний корпус міської лікарні на вул. Мазепи) стався незвичайний злочин. На лікування прибув новий пацієнт – 20-річний єврей Рубін Аксельрад з Кривотул. У нього була рана на руці, тож його направили до хірургічного відділення. Проте хворий, очевидно, почувався цілком добре, бо замість лікування тихцем пішов слідом за працівником шпиталю, який піднімався на стрих. Там він сховався й просидів цілий день.
В шпиталі зчинився справжній рейвах – безслідно зник пацієнт! Вся шпитальна служба в пошуках збилася з ніг. Аж раптом пізно ввечері, десь між десятою і одинадцятою годиною, чергові почули запах диму й помітили, що на стриху палає вогонь. Всі кинулись гасити пожежу, і аж тоді знайшовся загублений пацієнт. Побачивши чергових, він кинувся до дахового віконця й зістрибнув униз. В результаті на додачу до хворої руки ще й зламав собі ногу.
Коли його затримали, він чесно зізнався, що підпалив шпиталь. Він сподівався, що в замішанні, спричиненому пожежею, йому вдасться винести зі шпиталю деяке майно. Кілька речей він уже завбачливо викинув через дахове віконце. Так чи інакше, пожежу успішно загасили, а про пригоди надмірно активного пацієнта повідомила навіть львівська преса, зокрема “Кур’єр львівський” від 9 червня 1890 року.
Символом військової медицини Станиславова вважався палац Потоцьких, де за Австрії розмістили військовий шпиталь. Спочатку медики використовували для своїх потреб триповерховий палац у глибині подвір’я та два флігелі обабіч входу, а в 1895 році звели ще двоповерховий корпус ліворуч.
За свою довгу історію шпиталь бачив різних пацієнтів, але рідко траплялося, щоб хворі звідти втікали. Однак у 1911 році звідти пізно вночі втік рядовий солдат 31 полку артилерії Францішек Дацко, що проходив у шпиталі курс лікування. Невідомо, що за хвороба мучила цього військового, але в нього цілком вистачило сил перелізти через лікарняний паркан і накивати п’ятами.
Опинившись на свободі, вояка вирушив на пошуки пригод. На вулиці Вірменській він напав на такого собі Міхала Петрикевича, колишнього складського службовця. Дацко сильно вдарив його по голові й повалив на землю. Коли чоловік почав кричати і кликати на допомогу, нападник заткнув йому рота хусткою. Потім, відібравши у жертви всі наявні гроші, Дацко зникнув у невідомому напрямку. Цей випадок викликав у місті велику сенсацію, по слідах нападника вирушила не лише поліція, його розшукували й військові власті. Але знайти злочинного пацієнта так і не вдалося.
Одним з лікувальних закладів Станиславова був єврейський шпиталь. Його перше місце розташування невідоме, а в 1862 році єврейська громада міста викупила земельну ділянку на вул. Тисменицький – нині це перехрестя вулиць Незалежності й Мельника. Тут спорудили гарний двоповерховий будинок, де, крім лікарні, були ще притулок для старців і невеличка синагога. За радянських часів там працювала стоматологічна поліклініка. В 1975 році споруду знесли, аби розширити проїзну частину.
В 1934 році у єврейському шпиталі сталася історія, трохи схожа на сюжет якогось трилера. В грудні того року до шпиталю потрапила хвора жінка, що мешкала в Делятині. Пацієнтка була у важкому стані, тож лікарі попередили її близьких, що жити їй залишилося недовго. Після того, як жінка померла, її тіло загадково зникло, що спричинило в шпиталі справжню паніку.
Викликана поліція затримала на вул. Сапєжинській неподалік від шпиталю таксі, яке перевозило тіло жінки в труні. Стражі порядку оточили й затримали авто. Труп у таксі став справжньою сенсацією для численних перехожих, і вони юрбою оточили авто, спостерігаючи за діями поліції.
Згодом з’ясувалося, що родичі померлої у шпиталі жінки самовільно вивезли її тіло з лікарні, не отримавши на це жодних дозволів і не виконавши всі потрібні формальності. Труп повернули до шпиталю й після виконання належних процедур видали родичам, які перевезли його до Делятина й поховали на місцевому цвинтарі. Жодних покарань авантюрні родичі за свої дії не понесли, хоч і добряче полоскотали нерви працівникам шпиталю та випадковим перехожим, які стали мимовільними свідками інциденту.
Олена БУЧИК |
