Сьогоднішні модниці ставляться до хутра по-різному: хтось носить, а для когось це символ жорстокого поводження з тваринами. Сто років тому в Станиславові рідко хто замилювався над таким питанням: епоха якісного штучного хутра ще не настала, а зими часто бували суворими.
Шуби початку ХХ ст. були дуже об’ємними й довгими, їх носили всі – жінки, чоловіки, діти. Такий верхній одяг рідко виглядав елегантно й виконував суто практичну функцію – захист від холоду. Більш вередливими були модниці з вищих кіл суспільства – вони вважали, що сіре хутро псує колір обличчя, а біле пасує лише молодим дівчатам.
В Станиславові найбільш відомою і найкращою була крамниця хутра родини Ґраубардтів, яка знаходилась у пасажі Гартенберґів. За роки існування крамниці її очолювали різні представники цієї династії. Ціна хутряної шубки тут сягала 400-500 корон. В закладі Ґраубардтів пропонували й так звані хутряні гарнітури, наприклад, "шапка-комір" чи "комір-муфта". Муфтою на початку ХХ ст. називався предмет одягу, що використовувався для зігрівання рук. Популярними були й капелюшки, обшиті хутром чи з хутряним декором. Як бачимо з реклами в газеті "Кур’єр станиславівський" від 18 серпня 1912 р., тодішній власник Нахман Ґраубардт не лише продавав хутряні вироби й сам виготовляв різноманітні речі з хутра, а й пропонував послуги з його зберігання у власному складі. Зокрема, майстер обіцяв надійний захист виробів від молі.
В 1908 р. у крамниці Ґраубардта сталася велика неприємність. Невідомий злочинець розбив вітрину і вкрав коштовне хутро білого вовка, що вартувало 130 корон. На щастя, поліція вислідила крадія – ним виявися відомий львівський злодюжка Теодор Сярчинський.
Взагалі, крадіжки хутра траплялися в місті часто. Так, у 1900 р. поліція затримала такого собі Василя Кашубу, який намагався продати на базарі пальто з хутра барана. Коли поліція запитала, звідки воно в нього, Кашуба стверджував, що "купив його в одного єврея", однак виявилося, що пальто було вкрадене в місцевого різника Купфермана.
Елегантну шубку чи пальто можна було придбати й у крамниці Гайльмана Кона по вул. Сапєжинській, 5 (тепер вул. Незалежності). Найпопулярнішими в станиславівських крамницях були речі з лисиці, білки, єнота, песця. Рідко хто міг собі дозволити хутро норки, шиншили, соболя чи бобра, яке вважалося особливо цінним. На думку тодішніх модниць, хутро бобра добре відтінювало колір шкіри й підкреслювало красу обличчя.
Незважаючи на те, що хутряні речі коштували дуже дорого, давня преса рясніє оголошеннями про загублені хутряні муфти, боа і навіть капелюшки. Як не дивно, втрачені речі досить часто поверталися до своїх господарів. Так, у грудні 1910 р. одна станиславівська пані поверталася потягом зі Львова й сіла на вокзалі у фіакр. Вона була змучена дорогою, тож випадково забула у фіакрі дорогу муфту з хутра лисиці. Яким же було її здивування, коли наступного дня водій фіакра завітав до неї додому і повернув їй муфту. Преса всіляко хвалила чесність водія і закликала інших поводитися так само.
Переважно у крамницях Станиславова продавали вироби, виготовлені у Тисмениці, яка здавна славилася своїми кушнірами. Ще у 1540 р. сюди з Кам’янця-Подільського прибули кілька вірменських родин, які займалися обробкою шкіри. Прибулі охоче ділилися виробничими секретами з місцевими жителями, і згодом серед кушнірів з’явилося багато українських майстрів. Бізнес виявився настільки прибутковим, що у XVIII ст. у Тисмениці працювали цілих три цехи, які займалися обробкою шкіри та хутра.
У 1880-х роках місцеві кушніри отримали велике замовлення на поставку кожухів для Станиславівської дирекції залізниць. Якість роботи настільки вразила залізничників, що замовлення посипалися з усіх куточків імперії. Кустарні майстерні не справлялися з величезними обсягами, тому в 1891 р. в Тисмениці створюють хутрову фабрику – першу на території України. В 1908 р. тисменицькі майстри виготовили тисячу хутряних пальто на замовлення віденської Дирекції залізниць.
В міжвоєнний період шуби стали коротшими і вужчими, виробники більше уваги приділяли їхньому дизайну, декоративним елементам. В цей непростий період мало хто міг собі дозволити придбати шубу, тому великої популярності набувають пальта з хутряними комірами. Разом з тим серед багатої публіки в моду входить екзотичне хутро – леопарда і навіть мавпи. Лише на початку 90-х років хутро стало потроху втрачати свою популярність – деякі модельєри навіть уважали носіння шуб поганим тоном. В наші дні дилема "носити хутро чи ні" – то лише питання особистого вибору ну і, звісно, матеріальних можливостей.
Олена БУЧИК |
