Сучасні іванофранківці вже давно не дивуються, побачивши на вулиці темношкіру особу. А от сто років тому поява негра викликала в галицьких містах справжню сенсацію.
Як зазначала преса, станом на 1882 р. у Галичині проживала 91 особа з Туреччини і Єгипту й 61 особа з Північної й Південної Америки. Чим же займалися екзотичні гості на галицьких теренах?
Наприклад, керували зоопарком і розважали дітей. В 1880 р. в Станиславові перебував зоопарк із жирафом, верблюдами, мавпами, слонами та іншими тваринами, а керували ним кілька темношкірих нубійців. Зоопарк розмістився біля готелю "Під золотою зіркою" на вул. Тисменицькій (нині вул. Незалежності).
В 1908 р. у залі "Сокола" (нині площа Міцкевича, 2) відбулося свято для дітей з нагоди Дня святого Миколая. Окрасою вечора став живий слон, навантажений подарунками, а керував тим слоном найсправжнісінький негр.
Будівля Сокола
"Кур’єр станиславівський" від 19 грудня 1909 р. повідомив про передріздвяну венту (благодійну виставку-продаж), яку організувало Товариство народної школи в тому ж таки приміщенні "Сокола".
Програма заходу передбачала виставки раритетів і ляльок, музичний номер "Зачарований шарманщик", виступи "салонного слона", а також індіанця й негра. Обіцяли й святкову лотерею, в якій можна було виграти… дичину, биту і живу птицю до різдвяного столу. Гостей спокушали також багатим буфетом із закусками, грою клубу мандоліністів та міського оркестру "Гармонія". Вхід на свято для дорослих коштував 50 галерів, а для учнів та дітей – 20 галерів.
На жаль, темношкірі особи ставали героями й менш приємних подій. Так, у 1897 р. у станиславівському суді розглядалася карна справа проти негра, який украв 100 злотих ринських у свого роботодавця пана Клудського, власника дуже відомого в той час мандрівного зоопарку. Винуватець признався у своєму вчинку, але пояснив, що ця сума належала йому. Роботодавець не хотів добровільно виплатити ці гроші, тож він був змушений взяти їх самостійно. Незважаючи на таке виправдання, бідолаху засудили на шість тижнів арешту. Але негра це не дуже засмутило, бо в нього була хвора нога, а в тюрмі він мав нагоду добре відпочити. Темношкірий засуджений лише трохи володів польською й чеською мовами, які вивчив під час своїх мандрів Галичиною й Чехією.
В 1928 р. темношкірий танцюрист став причиною розлучення одного заможного станиславівського подружжя. Щоправда, сталася ця драма не у Станиславові, а вже у столичній Варшаві.
В 20-х роках у столиці Польщі дуже відомим був готель "Бристоль", де влаштовували танцювальні вечори. Зіркою цих вечорів був привабливий негр, якого називали Ян Трам. Він не лише виконував сольні номери, а й запрошував на танець присутніх дам. Під час танцю він намагався їх звабити, а потім запрошував до свого помешкання. Там було багато екзотичних речей, серед них – статуя чудовиська зі страхітливою пащею, яку Трам називав негритянським богом. Він розповідав наївним дамам, що цей бог карає кожного негра смертю, якщо він покохає білу жінку. Але його можна вмилостивити, якщо покласти у пащу щось коштовне – золото чи ювелірні прикраси. І жінки довірливо жертвували чудовиську прикраси, які мали на собі.
Щоб трохи відпочити від розміреного провінційного життя, до Варшави приїхала пані Марія зі Станиславова, прізвища преса тактовно не називає. Вона вважалася однією з найкрасивіших жінок міста і була дружиною впливового залізничного чиновника.
Гостя зі Станиславова одразу впала в око негру, а радше її дороге кольє з перлин – подарунок чоловіка. Тож невдовзі пані Марія опинилася у квартирі Трама і пожертвувала негритянському богові свою розкішну прикрасу.
Аж ось настав час повертатися додому. Чоловік станиславівської красуні помітив пропажу кольє, тож їй довелося у всьому зізнатись. Обманутий чоловік подав на розлучення і звернувся до поліції.
Негра заарештували, а при обшуку поліція виявила, що статуя негритянського бога була майже заповнена прикрасами довірливих дам.
Ян Трам намагався втекти від поліції, але побачивши, що розплати не минути, заколов себе кинджалом. Варшавська світська публіка ще довго згадувала жадібного негра і красуню зі Станиславова.
Олена Бучик | 
