Сто років тому в Станиславові не було ні комп’ютерних "стрілялок", ні "стратегій", але любителів і навіть фанатів різноманітних ігор вистачало. Незважаючи на те, що участь у деяких іграх каралася законом.
Звичайно, найбільше цікавилися іграми юні мешканці міста. В 1909 р. "Кур’єр станиславівський" описав життя типового міського подвір’я. "Щасливий мешканець цього затишного куточка вкладається після обіду подрімати. Аж тут під його вікнами починають веселу гру в жмурки кілька хлопців. Вони бігають, ловлячи одне одного, кричать. За хвилину нарешті все затихає. І раптом – дзень! – то чиясь вправна рука розбила шибку вистрілом з рогатки. Знову чути крики, хтось із сусідів грюкає дверима так гучно, неначе стріляє з гармати. Інша компанія дітей починає гру в "самовар". "Самовар" гудить, шумить, діти сміються з утіхи. Аж тут хтось із бахурів починає плакати, бо набив собі ґулю. Мешканець цього затишного куточка, який мріяв про пообідній сон, гарячково хапає капелюха і чимдуж вибігає з дому…"
В серпні 1902 р. мешканці Станиславова вирушили на екскурсію до Підвисокого (село в сучасному Снятинському районі). Дохід з цього заходу спрямовувався на користь місцевого музичного товариства "Гармонія" та відпочинкової бази для залізничників у Ворохті. Програма екскурсії була наповнена різноманітними іграми на свіжому повітрі.
Реклама в газеті "Кур’єр станиславівський" від 10 серпня 1902 р. обіцяла романтичну гру "Пошта кохання", яка полягала в написанні анонімних листів-компліментів. Адресувалися вони, наприклад, "дамі з гарними очима" чи "панові в чорному одязі". Зрозуміло, що "листоноша" часто вручав листи не тим особам, яким вони призначалися, і це призводило до багатьох кумедних ситуацій. В програмі були також танці, стріляння у ціль та гра в обручі – серсо. Гравець повинен був крутити обруч за допомогою спеціальної палички, підкидати догори, а потім ловити. До послуг відпочивальників були забави з конфетті й коріандолі (мініатюрні повітряні кульки), томбола (сувенірна лотерея) і два яскраві видовища – злітання повітряних куль та вечірнє запалювання феєрверків. Ціна за таку забаву була більш ніж доступною – від 30 до 80 галерів з особи.
Дуже популярними були настільні ігри. Деякі з них дожили до наших днів – шахи, пазли, лото… Але були й більш екзотичні, наприклад "Полювання на качок" – справжній хіт 1913 р. Ця гра була створена за аналогією італійської народної забави, що проводилась біля озера. Гравці намагалися кинути кільце так, щоб воно потрапило на шию одній з качок, які плавали в озері. В настільному варіанті качки були мініатюрними і приводилися в рух за допомогою спеціального механізму. Вигравав той, кому вдалося "окільцювати" найбільше качок.
Великим успіхом користувалася й гра "Хлопчик, що скакає", яка нагадувала рулетку. Гравці загадували номер на ігровому полі, а потім запускали механізм, який приводив у рух мініатюрну фігурку хлопчика. На який номер фігурка скочила, той і вигравав. Набори для цих ігор найчастіше завозилися до Станиславова з Відня, але деякі походили з Німеччини чи Франції.
Високо цінувалися інтелектуальні ігри, зокрема гра "в літературу". Для неї підбиралися 25 прізвищ різних письменників і по 4 назви творів на кожного з них. Гравці по черзі витягували карточки з назвами творів і мусили відгадати автора, який цей твір написав. Звичайно, вигравав той, хто дав найбільше правильних відповідей. І дорослі, і малі з радістю грали в ігри-подорожі, де кожен учасник мусив робити ходи, здійснювати уявні поїздки навколо світу і долати різні перешкоди. Для цієї гри потрібні були хоча б мінімальні знання з географії та звичаїв тієї чи іншої країни.
Не менш поширеними в Станиславові початку ХХ ст. були азартні ігри в карти, наприклад, фербель. В неї зазвичай грали 2-4 особи, а кульмінаційним моментом був "найвищий фербель" – комбінація з чотирьох тузів.
В 1901 р. у місті навіть діяла шайка ферблістів, члени якої вдавали інтелігентів і заохочували до гри відвідувачів шинків, кав’ярень, а потім обирали їх до нитки. Місцева поліція намагалася боротися з цією картярською мафією і забороняла гру в карти у кав’ярнях і шинках. Але ця заборона часто порушувалася, незважаючи на високі штрафи.
12 серпня 1918 р. до міської поліції надійшла інформація про чи не найбільший картярський програш в історії міста. Кароль Курц, колійовий телеграфіст з Ворохти, був втягнутий у гру в карти в одній зі станиславівських кав’ярень. В ході гри він програв величезну суму – 40 тисяч корон! Для розуміння масштабності програшу наведемо кілька цін на продукти в 1918 р.: кілограм телятини – 10 корон, літр меду – 22 корони, кілограм цукру – 1,50 корони. Більша частина програшу осіла в кишені такого собі Мойзеша Імбермана. Ось до чого може привести азарт!
Олена БУЧИК |
