Багато хто полюбляє дивитися трилери, наповнені сенсаційними втечами й захопливими погонями. Але не всі знають, що в історії нашого міста були такі випадки, які прикрасили би будь-який гостросюжетний фільм.
В 1898 році в Галичині набула величезного розголосу справа "фальшивого графа" Костянтина Коритовського. Він жив в Угорщині, де одружився з багатою жінкою, яка згодом збожеволіла й потрапила до клініки для душевнохворих. Більшу частину маєтку дружини Коритовський швидко програв і намагався покращити своє матеріальне становище за допомогою різних махінацій. Згодом переселився до Галичини й опинився в Станиславові. Тут він усім відрекомендовувався як граф і стверджував, що прибув для того, аби набути у спадщину великий маєток у Майдані під Станиславовом.
Зі Станиславова "граф" виїхав до Галича, де придбав у місцевих селян 70 волів на круглу суму 10 тис. злотих ринських. Але замість готівки він розплатився векселем. Коли ж селяни вирушили до банку, щоб отримати гроші за цим векселем, виявилося, що він підроблений і ніякої практичної вартості не має. Ошукані продавці пригрозили Коритовському, а коли це не допомогло, звернулися до суду. Коритовський був заарештований, але втік зі станиславівської тюрми за допомогою 15-річної доньки одного з працівників тюрми, яка в нього закохалася. Він повернувся до Угорщини, але знову потрапив у руки правосуддя. Під час допиту в кабінеті судді він не визнавав своєї провини, а коли його попросили підписати протокол, з криком "Щоб довести, що я не винен!" вистрибнув з вікна четвертого поверху й розбився на смерть.
Ще одна втеча і погоня сколихнула місто в 1900 р. Тоді на всю державу прогримів так званий "аратенський скандал", пов'язаний з утечею Михалини Аратен – юної доньки дуже багатого купця-єврея з Кракова. Дівчину згодом знайшли в одному з католицьких монастирів, і виявилося, що вона прийняла хрещення. За однією з версій причиною втечі панянки з дому було її кохання до польського юнака. В березні 1900 р. міська преса писала, що панна Аратен перебувала в Станиславові.
Як бачимо з повідомлення в газеті "Кур’єр станиславівський" від 4 березня 1900 р., знаменита втікачка перебувала в нашому місті 8 днів під фальшивим іменем Гелени Кіліан, гаптувальниці. Була вона в Станиславові не сама, а в товаристві певної особи, яку газета не називає. Однак панну Аратен впізнав один з місцевих лікарів, який зустрічався з нею в Кракові. Поки місцева влада й поліція узгоджували всі деталі затримання дівчини й передачі її батькам, поки до Станиславова прибули її батько й дід, 19 лютого юна Михалина благополучно покинула місто.
На початку ХХ ст. у Станиславові сталася ще одна історія, більше схожа на сюжет якогось бразильського серіалу. Тоді безвісти зник дрібний залізничний службовець, такий собі Татарек. Всі пошуки не дали жодного результату. Були деякі непевні вказівки на те, що, можливо, він покінчив життя самогубством. Проте дружина зниклого в це не вірила й довгий час його чекала-виглядала. Дирекція залізниць виділила їй довічну ренту в розмірі 30 корон щомісячно.
Минали роки. Дружина Татарека втрачала надію колись побачити чоловіка й уже чулася вдовою, навіть замовляла в храмі заупокійні служби за душу благовірного. Аж тут одного прекрасного дня в 1913 р. прийшов лист з Америки. Один зі знайомих пані Татарек повідомляв, що бачив у Штатах її чоловіка. Він там мав великий маєток і планував повторно одружитися. За поданням місцевого суду австро-угорське консульство в Америці провело розслідування. Воно виявило, що Татарек справді був живісіньким, нещодавно одружився на іншій жінці й мав досить великі статки. Його дружині в Станиславові була виділена допомога в розмірі 800 корон, щоб вона могла поїхати до Америки й особисто з’ясувати всю справу. Цікаво, що саме вона сказала своєму чоловікові-втікачеві?
А от у липні 1903 р. один француз намагався впіймати в Станиславові свою співмешканку. Почалося все з того, що місцевий залізничник одружився з гарною і багатою жінкою, яка походила зі Сполучених Штатів. Не встиг ще новоспечений чоловік натішитися своїм щастям, як до міста з Парижа приїхав якийсь пан і стверджував, що ця жінка – насправді його коханка, яка забрала в нього солідну суму грошей і втекла. Прибулий всім розповідав про своє нещастя й навіть звернувся до міських властей і поліції по допомогу. Ті пообіцяли все з’ясувати й навіть відкрили проти коханки-злодійки карну справу. Але повернути свою співмешканку і свої гроші французу так і не вдалося. Лише наробив галасу на ціле місто й забезпечив місцевих пліткарів темою для розмов. Так коханка-втікачка вийшла сухою з води.
Олена БУЧИК |
