В 1896 році усю Європу сколихнула трагедія, що сталася з молодою лондонською служницею Флоренцією Дюнне. Дівчина так хотіла мати модну струнку талію, що постійно ходила і навіть спала в тугому корсеті на залізній основі. Врешті-решт вона померла просто в омнібусі, а при розтині виявили значну деформацію її внутрішніх органів. Жінок, чиє бажання бути модними перемагало здоровий глузд, було немало і в провінційному Станиславові.
На початку ХХ ст. вважалося, що в жінок Станиславова "гаряча кров", адже навіть у холоди багато з них ходили в легкому одязі. В 1913 р. один з місцевих журналістів присвятив таким морозостійким модницям жартівливу замітку. "Коли я бачу групки жінок, які йдуть вулицями нашого міста, я завжди думаю: мабуть, станиславів’янки мають дуже гарячий темперамент. Чи міська бруківка аж потріскує від морозу, чи періщить холодний дощ, дамські туалети завжди легкі й повітряні. Завжди можна побачити, як біліє гола шийка, а то й елегантний виріз декольте, прикрашений квітами. Якщо добре придивитися, то помітиш і тонкі ажурні панчішки, які мелькають з-під довгої спідниці. Не бояться наші прекрасні дами ні холоду, ні протягів. Ми, чоловіки, вдягаємося зовсім інакше. Мабуть, у них дуже гаряча кров і добра її циркуляція, якщо вони влаштовують собі таку вентиляцію тіла".
В 1911 р. станиславівські модниці жваво обговорювали, чи повернеться мода на кринолін. Так називалася модна в другій половині XIX ст. широка нижня спідниця, яка одягалася під сукню. І ці побоювання були зрозумілі, адже кринолін перетворював життя жінки на суцільне пекло.
"Коли жінка вибиралася на бал у криноліні, в розпачі був цілий дім, – писала міська преса про тодішніх модниць. – Виявлялося, що вона не може пройти крізь вузькі двері. Крім того, жоден з екіпажів не міг її вмістити. Пробували робити карети з додатковими дверцятами, через які частину широкої спідниці можна було випустити назовні. Але тоді вона страшенно бруднилася, що викликало роздратування. Зрештою, якийсь милосердний кравець винайшов кринолін, який в екіпажі можна було скласти, а на вулиці знову розпрямити".
В номері від 15 жовтня 1911 р. газета "Кур’єр станиславівський" заспокоювала своїх читачок. "З найбільшим напруженням довідується жіноча спільнота про повідомлення в різних журналах мод, що стосуються введення криноліну. Справді, знаний французький творець моди Пуаре, той самий, що недавно створив спідницю-кюлот, працює над новою моделлю криноліну. Але ми можемо запевнити наших читачок, що він буде так само мало популярним, як і спідниці-кюлот”.
Газета також радить читачкам придбати новий модний журнал "Паризіана", де на 48 сторінках представлені майже 500 найновіших моделей з викрійками. Такий журнал можна було придбати в усіх книгарнях міста за 1 корону 20 галерів.
Тодішні модниці потерпали й від неякісних фарб, які використовували для тканин, – вони нерідко викликали серйозні подразнення шкіри. В 1887 р. одна міська пані стала жертвою власних довгих рукавичок. Вона прийшла з балу й раптом відчула, що руки під рукавичками немилосердно сверблять. Насилу знявши рукавиці, вона помітила, що шкіра сильно почервоніла, а руки спухли аж до плечей. Добре, що вчасно нагодився лікар, який допоміг жертві моди.
На зламі ХІХ і ХХ ст. засмага вважалася немодною, тож дами всіляко дбали за білизну шкіри й захищалися від сонця парасольками. Ходити всюди з парасолькою було незручно, і виробники пішли модницям назустріч. В 1905 р. міська преса повідомила, що у крамницях Станиславова з’явилися парасольки з двома кишеньками, в які можна було покласти хусточку й пуделко з пудрою.
Найгірше, що жертвами моди часом ставали діти. В Галичині дуже популярними були дитячі бали, які ставали для малечі ярмарками пихи.
"Ці забави зазвичай поєднуються з костюмованою ходою, з конкурсами туалетів, – писала тодішня преса. – Діти отримують формальні запрошення, наряджаються й витанцьовують вальси та мазурки. В цьому не було би нічого шкідливого, якби не амбіція матусь, які переконані: розкішний туалет – це ознака вищості людини. Пані М. заздрить пані Л., бо її донечка гарніша і краще вбрана, ніж її власна дитина, і забороняє своїм синам з нею танцювати. А від когось з малих гостей чуємо, що "я не хочу танцювати з Янеком, бо він має таке сіреньке вбрання, буду танцювати з Юзьом, бо він має оксамитовий костюм і блискучі пряжки". Зрештою, в дитячому товаристві ми лише бачимо мавпування звичаїв, які панують у світі дорослих. Краще б та юрба, що збавляє час на цих забавах, перенесла свою енергію в зали гімнастичні чи на ковзанки, бо така розвага буде кориснішою для дитячого здоров’я і розвитку…"
Олена Бучик |
