Слід зауважити, що Тарас Іванович був справжнім чоловіком, який любив свою родину, поважав дружину і завжди жив з нею «душа в душу». Атлет і спортсмен, все своє життя пропагував здоровий спосіб життя, ніколи не палив. Недарма Іван Франко називав його Тарасищем.
Тарас Франко — син Великого Каменяра Івана Франка. Народився в день 75-х роковин з дня народження Тараса Шевченка..
У експозиції музею-оселі родини Івана Франка в Підгірках є двотомник «Тарас Франко. Вибране», у якому зібрано наукові та науково-популярні праці, художні твори, мемуарні та автобіографічні праці, епістолярну спадщину сина Івана Яковича Франка — Тараса. Дане видання побачило світ 2015 року. Упорядники — Євген Баран та Наталія Тихолоз.
Наталія Тихолоз — франкознавець, доцент Львівського національного університеті імені Івана Франка. Її чоловік Богдан Тихолоз — літературознавець, франкознавець, директор Музею Івана Франка у Львові.
23 травня 2016 року Наталія та Богдан Тихолози побували в музеї-оселі родини Івана Франка в Підгірках. Авторка збірника «Тарас Франко. Вибране» подарувала двотомник разом зі своїм автографом.
Книга розкриває нам постать Тараса Франка в усій багатогранності, починаючи з цікавих моментів біографії. Навчався Тарас в Українській Академічній гімназії Львова разом зі старшим братом Андрієм. Андрій був з дитинства хворий на важку недугу — епілепсію, тому до школи відправили хлопців разом. Тарас мав потурбувати про Андія в разі нападу хвороби в брата. Пізніше хлопці разом вступили до Львівського університету. Під час навчання в Тарас перекладав твори письменників із грецької та латині, писав вірші та видав збірничок поезій «Старе і нове вино». Для поглиблення знань упродовж року навчався у Віденському університеті.
Діти Івана Яковича Франка, в тому числі і Тарас, на літніх вакаціях часто бували в Підгірках. Ось цитата з «Родинних спогадів та досліджень» Оксани Франко:
«Тут вони освоювали ази селянської праці: косили, жали, возили збіжжя, ловили рибу, ходили в ліс за грибами та відпочивали. Тут вони збирали етнографічно-фольклористичні матеріали».
Особливо Підгірки припали до душі Тарасу. Навіть коли він разом з Андрієм відпочивав у Карпатах, Тарас все-таки заїжджав до Підгірок, хоча Андрій прямував до Львова».
З 17 квітня 1912 року Тарас Франко працює на педагогічній ниві, учителем руханки, латинської, грецької, української та німецької мов у середніх українських та польських школах Львова, Харкова, Ряшева і Станіславова. Загальний педагогічний стаж роботи Тараса Івановича — 33 роки.
Він виховав багато талановитої української молоді. Серед його станіславських учнів був Юрій Косач, племінник Лесі Українки, який пізніше емігрував до США, та не полишав зв’язків з своїм педагогом.
У 1914-1918 роках Тарас Франко перебував на військовій службі, в тому числі і в Легіоні Січових Стрільців Української Галицької Армії (УГА).
Саме Тарас Франко написав першу і велику наукову розвідку про твір свого батька «Лис Микита».
Тарас Франко і Підгірки
У 1939 році Тарас переїжджає до Станіславова, де працює викладачем у гімназії. Саме в цей період він сам, його дружина Катерина та діти Зіновія, Дарина та Роланд частенько бували в місці «родинної вотчини» — Підгірках. Про цей період є спогади дітей Тараса Івановича, які теж наводяться в згаданому збірнику, а також світлини з експозиції музею-оселі Франкової родини. Найбільше «Тарасові» полюбляли гостювати в домі Михайла Франка. Зі спогадів Оксани Франко: «Тарасова родина мала свою окрему кімнату, до якої можна було заходити і з кухні, і зі сторони саду». На відпочинку вони полюбляли купатися в Млинівці, але «на справжню купіль» бігли до Лімниці.
Ось уривок з наукової статті Оксани Омелянівни та Андрія Дмитровича Франків «Етнографічні та краєзнавчі матеріали в музеї Івана Франка в Калуші», що була опублікована у Науковому періодичному виданні «Народознавчі зошити» Інституту народознавства НАН України, № 3 за 2013 рік:
«…найбільше і найтісніше з Підгірками і Калушем пов’язані стосунки родини сина письменника Тараса (1889-1971 рр.). Саме Тарас, який на той час перебував в Підгірках, повідомив експреслистом Івана Франка про смерть і похорон Онуфрія. «Дорогий тату! — повідомляв він сумну звістку, — Помер стрийко Онофер нині рано 28.VIIІ, похорон у середу рано». Тарас та його сім’я проживали в Станіславові. Були важкі воєнні роки, тому село було тим пристанівком, де можна було вижити. У вільний час він малював краєвиди Підгірок, і ці картини зберігаються в Музеї. Його родину щиро приймали Антон, Омелян-Володимир, Анастасія, а найбільш привітно Михайло. В його хату, як до читальні, приходили люди, тут часто відбувались вечори з декламаціями віршів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки. Тут Тарасові діти — Роланд, Зеновія та Люба (Дарина) не тільки зростали, тут формувався їхній характер, національна свідомість».
Підгірчани згадують про приїзд Роланда Франка 21 вересня 2001 року — в рік відзначення 145-ї річниці з дня народження Івана Франка. Про цей візит докладно виклала на сторінках періодичних видань Лідія Іваницька. Роланд Тарасович дуже сподівався зустріти друзів дитинства, та був щиро здивований, що в одній з підгорецьких жіночок не зміг впізнати знайомої з юності дівчини. Про цей візит, як і про самого Тараса Франка, описала в своїх наукових працях професор Львівського національного університету імені Івана Франка Оксана Франко.
У експозиції музею-оселі Франкової родини в Підгірках є декілька чудових світлин Тараса Івановича, в тому числі — світлина «Тарас Франко серед калушан».
У автобіографії за 1945-й рік Тарас Іванович пише: «Малюю як аматор акварелями». В експозиції є понад 15 робіт авторства Тараса Івановича, зокрема, портрет батька, подарований Оксаною Омелянівною Франко на 25-річчя з часу створення музею в серпні 2017 року.
У Станіславові родина проживала до 1945 року. У цей період Тарас Іванович викладає класичну філософію у Львівському університеті і захищає кандидатську працю «Іван Франко і Борислав». У 1947-1949 роках працює на посаді директора Літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові.
Усе своє життя Тарас Іванович був спортсменом. Так, у домі Франка у Львові на традиційній зустрічі Франкової родини було продемонстровано спортивний інвентар Тараса та Петра Франків, який подарували музею внучки Петра Франка.
При читальні «Просвіти» в Підгірках руханку вів Василь Смольський. Смольські були найближчими сусідами Франків, тому в спогадах старих «пластунів» зафіксувалися миті, коли Тарас або ж Петро Франко судили футбольні матчі на стадіоні Підгірок, або ж проводили змагання з сітківки (теніс), лещатарства (лижі) тощо. Саме вони прививали підгорецькій молоді любов до здорового способу життя та спорту.
Заслання до Києва
У 1950-1963 роках Тарас Франко — співробітник інституту літератури АН УРСР. У Київ родину переселили силоміць. За словами співробітників музею-квартири Тараса Франка в Києві, сину Каменяра спеціально запропонували цю роботу для того, щоб тримати його на контролі. До родини Тараса Франка в цьому помешканні жив голова виконавчого комітету Київської міської ради Олексій Давидов.
Та цій квартирі судилося стати тим місцем, де зупинялися родичі, коли поверталися із заслання. Адже з восьми дітей Онуфрія Франка четверо разом із сім’ями було репресовано за участь у національно визвольній боротьбі. Оксана Франко ось так описує ті події:
«Вислані до Києва, Тарас і його родина не цурались Підгірок, періодично навідувалися в село, а головне, брали активну участь у реабілітації засланих до Сибіру родичів. У листі до нашого батька і діда (1958 р. ) Тарас писав, що порушив справу про повернення родини із заслання. Це був уже період «Хрущовської відлиги», але і тоді не кожен наважувався допомагати засланцям, побоюючись репресій. Повертаючись через Київ, репресовані заїжджали до «Тарасів» і отримували там моральну підтримку, ділились розповідями про жахливі умови життя у таборах та в засланні».
У цій квартирі мешкала уся родина Тараса Франка, а також її відвідувала донька Івана Яковича Анна Франко-Ключко. До 2015 року тут мешкала донька Тараса Франка Дарія-Любомира, якій вдалося зберегти сімейні рукописи та саму квартиру
Згадує Оксана Франко про своє перебування у Києві, і спілкування з родиною Тараса Франка:
«Стриянка Катерина (дружина Тараса Івановича) смачно готувала прості селянські страви, дуже полюбляла кукурудзяну кашу «кулешку». У Києві не було кукурудзяної крупи… з Підгірок надсилали їм кукурудзянку власного вирощування поштовими «посилками». Тарасові, звикнувши до такої здорової їжі, «банували» за нею в Києві».
Квартира Франків в Києві була не тільки «родинним оберегом», а місцем зібрання творчої та прогресивної інтелігенції. Оксана Омелянівна пригадує:
«До оселі Тараса в Києві часто навідувались письменники, гості з української діаспори: Іван Світличний, Іван Дзюба, Олесь Бердник».
Не дарма, як ділиться Оксана Франко, Іван Якович любив називати його «Тарасищем» за його міцне здоров’я і силу. Поряд із родинним деревом у першій кімнаті музею-оселі Франкової родини в Підгірках експонується портрет Тараса Франка, виконаний львівським художником Богданом Нидзе в 1966 році.
Слід зауважити, що Тарас Іванович був справжнім чоловіком, який любив свою родину, поважав дружину і завжди жив з нею «душа в душу». Атлет і спортсмен, все своє життя пропагував здоровий спосіб життя, ніколи не палив, а от дружина полюбляла «побавитись» таким переважно чоловічим захопленням. Тому, пригадує Оксана Франко, Тарас Іванович, повертаючись з відрядження, не забував привозити дружині разом з цукерками аксесувари для паління.
Робив компліменти з усмішкою
У 1962 році Тарас разом із донькою Любою востаннє були в Підгірках, а також в Нагуєвичах. Онука Захара ФранкаСтефа подарувала Тарасу вишивану сорочку.
Син Франка був великим оригіналом, філософом і справжнім чоловіком з великої літери. Пригадують:
«Полюбляв робити жінкам компліменти, причому з усмішкою спостерігав, як вони реагують на це. Тарас помічає у людській натурі щось особливе, якусь «визначальну» рису в характері або зовнішності, своєрідну «родзинку» і тоді висловлював свою нестандартну думку, сформовану завжди позитивно і делікатно».
Помер Тарас Іванович Франко у Києві 13 листопада 1971 року. Зразу після похорону почались переслідування його родини. Це пояснюється тим, що Тарасів дім у Києві став таким собі «острівком свободи», де можна було ковтнути свіжого повітря, говорити, писати та вести себе вільно. Оксана Франко пригадує:
«Поки жив Тарас, не чіпали родину… остерігались за його здоров’я». Та коли його не стало, дочки Зеновія та Люба-Дарина та члени їх родини перебували під постійним наглядом і тиском. Зеновія навіть була звільнена з роботи та заарештована».
Та перебувши перипетії, родина Тараса зберегла свою щиру, велику, українську душу.
Побувавши в квартирі-музеї в Києві на вулиці Володимирській, я мала нагоду пересвідчитись як майстерно та якісно працівники музею збирають та досліджують матеріали про Франкову родину в світі. По різних куточках земної кулі порозкидала доля нащадків роду Франкового. Зокрема, мою увагу привернули світлини про родину дочки Каменяра — Анни Франко-Ключко, яка свого часу емігрувала до Канади.
Інтер’єр кімнат музею має такий вигляд, як за життя Тараса Франка, адже його відновлено за старими світлинами. Приємно було побачити старовинний рояль, адже в музеї-оселі Франкової родини є подібний інструмент 1845 року випуску (слід зауважити, що київський — старший. — Авт.). Франки любили і цінували музику, особливо класику, виконану на раритетному інструменті.
Також приємні враження справила на мене колекція «малярських» робіт Тараса Івановича. Вони такі ж філософські, як і їхній автор. Здавалося, що переглядаю не картини, а «думки» їхнього автора, серед яких спостерігається пошук сенсу життя, пояснення історичних перипетій, кохання, та неймовірна краса пригоди. Особливо, нашої гірської місцевості, адже в київській колекції є і Підгірки, і Підлюте, йі інші мальовничі місцини нашої Галичини. На картині, яка так і називалася «На відпочинку у Підлютому», зображено галичан 30-их років. У черзі до ваги стоять священик, панок та поважна дама. З цієї невеличкої роботи видно, що на той час у Підлютому був курорт. За картинами Тараса Франка можна «читати» історію.
Аматорський живопис Тараса Франка налічує близько 370 робіт, створених протягом 1931-1968 років
Тому дуже приємно, що в музеї-оселі Франкової родини в Підгірках є понад 15 робіт сина Каменяра. Слід зауважити, що доля Тараса, як і всієї численної родини Франкової, спростовує вираз «На дітях геніїв природа відпочиває». Іван Франко подарував людям вогонь своєї щирої душі, свого полум’яного серця. Іскри цього вогню несуть у собі його нащадки. Доля Тараса Франка — пряме підтвердження цього.
Наталія МЕЛЬНИК, науковий співробітник музею-оселі родини Івана Франка | 
