Життя Липиці Долішньої на Рогатинщині змінилося із завершенням будівництва гілки залізниці «Підвисоке — Галич». У це село було призначено окружним та залізничним лікарем Теофіла Гвоздецького.
Скупими словами довідки не можна передати всієї широти діяльності цієї людини, яка вважала, що одним із найголовніших для розвитку села є піднесення просвіти населення. Створенню читальні «Просвіти» Липиця Долішня повинна завдячувати великою мірою приїзду в село лікаря Теофіла Гвоздецького. Він організував групу селян, які 5 березня 1898 року подали до Галицького намісництва у Львові прохання і статути про створення в селі читальні «Просвіти». Підписали їх 10 членів — засновників. Ось їхні прізвища: Андрій Скульський — співець церковний; Павло Людкевич; іван Людкевич; Гаврило Гембарський; іван Скобель; Андрій Семеген; Стах Паламар; Олекса Нижник; Володимир Скульський; Федь Гайда.
Перші загальні збори читальні «Просвіти» в Липиці Долішній відбулися 15 травня 1898 року, на них було обрано керівництво на чолі з головою Андрієм Скульським.
Того ж року матірне товариство «Просвіта» у Львові подарувало читальні «Просвіти» в Липиці Долішній книжок на 14,33 корони, які стали основою сільської бібліотеки. За відсутності власного приміщення читальню розмістили в домі івана Поливки.
1899 року відбулися перевибори виділу читальні «Просвіти». Тепер головою було обрано івана Поливку. Вплив читальні значно зріс. Вона мала 95 членів, а в бібліотеці налічувалося 69 книжок.
Читальня одночасно зосередила свою увагу й на вирішенні економічних аспектів своєї діяльності. Це, зокрема, стосувалося сільського шпихліра (комори), який був закладений ще у 1877 році. Він був повністю самостійним, але не ефективним. Лише у 1899 році з ініціативи членів читальні, передусім івана Поливки, Франка Горянського, шпихлір було відновлено, а згодом перейменовано на читальний. Головою читальні став Т. Гвоздецький. Розмістили шпихлір безплатно в івана Поливки. Результати його господарювання були дуже добрі.
А 2 січня 1899 року було засновано читальну крамницю, яка досить добре розвивалася. Її було віддано під самостійне управління івана Скобеля з умовою, що частину прибутків, але не менше 25 золотих ринських на рік, повинна одержувати «Просвіта». Однак уже в 1902 р. читальня забрала свій внесок у крамницю. Причиною було те, що, як йшлося у звіті про роботу читальні, «крамар несовісно ховався і не хотів провадити, бо заложив свою власну, по тій причині вимушена читальня виступити».
5 квітня 1901 року при читальні «Просвіти» було засновано позичкову касу з капіталом 90 корон. Загальний прихід каси за 1903 рік був 240 корон, розхід — 154,90 корони. Чистий прибуток у 1902—1903 роках становив 19,80 корони. Керувати касою доручили Франку Горянському та івану Людкевичу.
Члени читальні «Просвіти» уважно приглядалися, кому доручати керівництво, намагалися, щоб школу управління пройшло якнайбільше членів. Виняток становив Теофіл Гвоздецький, який мав заслужений авторитет у населення як Липиці Долішньої, так і навколишніх сіл. У 1900 році головою виділу читальні «Просвіти» було обрано саме його. У 1901-му головою був Петро Дякун. А в 1902-му просвітяни знову обрали Теофіла Гвоздецького. Того року значно розширилася бібліотека читальні, в якій було вже 200 книжок. Читальня передплачувала видання «Руське слово», «Місіонер», а газету «Діло» для неї передплачував Теофіл Гвоздецький. 1903 року його знову було обрано головою на загальних зборах читальні. На цих зборах члени обговорювали питання єдності і згоди серед народу, необхідність поборювання москвофільської партії. Це було важливо у зв’язку з поширенням пропаганди москвофілів у Галичині. Теофіл Гвоздецький популярно роз’яснив, що то є Русь-Україна, а що — москвофільство.
Для більш успішної й ефективної роботи читальні «Просвіти» потрібно було мати власний будинок. Це питання обговорювали на засіданнях виділу 5 і 17 березня 1904 року. Було вирішено купити ділянку під будівництво власного будинку. Контракт про купівлю було підписано 21 березня 1904 року в Бурштині. При цьому поручителями від читальні «Просвіти» виступили Теофіл Гвоздецький, Петро Дякун, Франко Горянський, іван Людкевич. Ділянку було куплено у В. Удали тому, що він у 1904 році погорів і переніс своє господарство в інше місце, а своє попереднє продав читальні за 270 золотих ринських, хоча поляки давали за неї 400, тобто на 130 золотих ринських більше.
Голова виділу «Просвіти» велику увагу приділяв розширенню її діяльності, залученню до неї нових членів. Коли наближалося будівництво читальні, Т. Гвоздецький 13 лютого 1904 року у листі до матірного товариства «Просвіта» у Львові писав: «Світлий виділе. Наша читальня «Просвіта» хоче
отворити філію по другім боці села, що є конечною потребою, і хоче затягнути позичку до каси позичкової читальної в висоті 500 або 400 корон».
Позику для будівництва читальня взяла, але філію по другому боці села не відкрила. Там зводили будинок для школи.
31 січня 1904 року відбулися чергові вибори членів читальні «Просвіти», на яких знову головою обрали Т. Гвоздецького. Тоді ж було прийнято рішення після кожного засідання виділу чи загальних зборів виконувати пісні «Не пора, не пора» та «Ще не вмерла Україна», які вважалися українськими гимнами.
У період з 1904 по 1908 роки праця членів «Просвіти» в Липиці Долішній була зосереджена на будівництві власного дому, в якому б розміщувалися, крім читальні «Просвіти», економічні, спортивні, молодіжні товариства, які сприяли б національно-патріотичному вихованню.
На зборах 15 лютого 1909 року обрали виділ у такому складі: голова — д-р Теофіл Гвоздецький; заст. голови — Павло Людкевич; секретар — Франко Горянський; касир — іван Людкевич (Войтків); бібліотекар — Михайло Лотоцький; господар крамниці — Павло Людкевич.
Читальня вже мала власний дім вартістю 1 152 корони. При читальні діяли крамниця, шпихлір, було організовано продаж солі. На будівництво читального будинку д-р Теофіл Гвоздецький пожертвував 200 доларів, незважаючи на те, що він у цей період завершував зведення власного житла.
У Липиці Долішній створювали нові економічні та молодіжні організації, зокрема діяло пожежно-спортивне товариство «Сокіл», яке було засноване у 1910 році. ініціаторами його створення були іван Рубаха, Федь Семеген, іван Семеген, Михайло Скобель, Яким Семеген. «Сокіл» мав тоді свою трубну оркестру з 24 музикантів. Під час російської окупації в Першу світову війну в 1914 році було забрано всі документи товариства.
У передвоєнне десятиліття у Галичині активно розвивалося крайове господарство «Сільський господар». Перше таке товариство було засноване в містечку Олеську священиками Томою та Фліаном Дуткевичами 1899 року. Його метою було покращення добробуту селян шляхом розвитку сільського господарства і захисту селянських інтересів. інтенсивний розвій «Сільського господаря» розпочався в 1909 році, коли під час Першої хліборобської виставки в Стрию (її організувала «Просвіта») на загальних його зборах було розширено рамки діяльності (захист інтересів українських хліборобів). Реорганізоване товариство поширило діяльність на всю Галичину і взяло на себе майже всю роботу, яку до цього виконували в галузі сільського господарства «Просвіта» й кооперація.
У 1910 році «Сільський господар» мав 85 філій, 317 гуртків і 12 500 членів. Діяв гурток і в Липиці Долішній. Як свідчать архівні документи, створити його було дозволено 23 квітня 1910 року. Засновниками були той же д-р Теофіл Гвоздецький; Людкевич іван (Войтка); Знаковський Яків; Задорожній Олекса та інші.
В архіві є відомості, що гурток «Сільського господаря» діяв у Липиці Долішній до 1914 року, але фактів про його діяльність немає.
13 березня 1912-го в Бурштині було зареєстровано фірму з осідком у Липиці Долішній. Повна її назва: «Спілка для збуту худоби «Липиця», товариство з обмеженою порукою, зареєстроване у Липиці Долішній».
Члени товариства платили внески по 10 корон, які дозволялося сплачувати частинами по одній короні.
26 січня 1914 року окружний суд у Бережанах вніс зміни в документи товариства «Липиця». Т. Гвоздецький і Юрко Бондар залишилися почесними членами дирекції, а новий її склад переобрали.
У період Першої світової війни у зв’язку з воєнними діями на території Липиці Долішньої товариство «Липиця» перестало існувати. Місцевих жителів виселили у північний район Рогатинщини — в село Мельну та сусідні села, звідки вони повернулися у жовтні 1916 року.
Виїхав із Липиці Долішньої також лікар Теофіл Гвоздецький. Він влаштувався допомагати інтернованим з Галичини, яких виселяли в дерев’яні бараки в Гмінді. Про своє перебування в таборі, про умови та про Липицю Долішню, з якою поріднився, він писав у листі до Володимира Старосольського, який був членом Загальної Української Ради та Бойової управи Українських Січових Стрільців. З ним Т. Гвоздецький потоваришував у період перебування Коша УСС у Липиці Долішній. Лист зберігається у Центральному державному історичному архіві у м. Львові.
«Внаслідок ситуації я мусів опустити Липицю, — писав Т. Гвоздецький. — 6 вересня перебував у Львові і до кінця вересня, а відтак знайшов собі посаду тут, в Гмінді, на бараках з нашими виселенцями, де чимось зайнятий при шпиталях з платнею 40 корон денно з столом і світлом. Вікт не найлучший, так званої першої кляси — для лікарів по 4 корони денно. Лікарів є тут 16 — з сего 5 українських (Ціпановський, Сисак, Вітошинська, Маріпчаківна), один поляк, 2 німці, а решта — жиди наші галицькі.
Шпиталів є тут 38. Я маю приділені три шпиталі з 300 хворими та амбулаторію. Праця, отже, велика. Всі пошесті, хвороби є тут — найбільше тепер хворих дітей на скарлатину. Всіх виселенців є тут коло 25 тисяч. Одні від’їжджають на села, а другі своїм транспортом з Галичини прибувають. Народ прибитий чужою долею. Безнастанні нарікання і плач, а також багато обездолених людей тиснуть, мов гора на груди, повсюдно. До сего додати ще велику смертність дітей — і маєте образ недолі, гідний пера Данте. Є тут і много нашої інтелігенції...»
Повернувся Т. Гвоздецький в Липицю Долішню аж у 1920 році. Відомо лише те, що начальником військового шпиталю в Бережанах в часи ЗУНР був отаман УГА Теофіл Гвоздецький.
Суспільне життя в умовах польської окупації поступово налагоджувалося. За ініціативою священика П. Каблака та лікаря Т. Гвоздецького було завершено побудову народного дому, відновлено роботу «Просвіти» та сільських гуртків. Значний вплив на економічне піднесення Липиці Долішньої мало створення 1924 року господарсько-споживчої спілки — кооперативу «Добробут», який здійснював свою діяльність досить успішно. На кінець 1937 року він об’єднував 67 членів. Обіг за рік виносив 19 975 злотих, а дохід з торгів становив 1 790 злотих.
Усе життя селян Липиці Долішньої гуртувалося при церкві та при новому народному домі. Тут, крім «Просвіти», розміщувалися кооператив «Добробут», гурток крайового господарського товариства «Сільський господар», при якому успішно діяв гурток «Хліборобський вишкіл молоді», Союз українок, пожежно-спортивне товариство «Сокіл».
Душею всього культурно-просвітницького життя в Липиці Долішній став лікар Теофіл Гвоздецький. Він був активним учасником національно-визвольної боротьби 1918—1920 років, вів листування з Володимиром Старосольським та іншими відомими діячами Галичини, підтримував тісні стосунки з Василем Стефаником, який часто бував у нього разом зі своїми синами.
Ці сторінки переконливо доводять значення і вагому роль особистості в історії й те, як від освіченості та організованості залежить суспільний розвиток села. Чотири десятиріччя лікар Теофіл Гвоздецький був своєрідним «мотором» у розвитку громадського та економічного життя Липиці Долішньої.
Дарина МЕНДЕЛА. Учениця 10 класу Івано-Франківської ЗШ №21 |
