Перші реальні кроки щодо заснування семінарії у місті відносно даного будинку зробив ординарій Станіславівської єпархії владика Андрей Шептицький. У серпні 1899 р. він закупив навпроти свого палацу на вул. Липовій (тепер Шевченка) земельну площу, добившись наступного року від австрійського уряду дозволу на спорудження Семінарії. Будівництво Духовної Семінарії розпочалося в червні 1902 р., а 14 січня 1907 р. перші 19 семінаристів почали тут навчання. Ймовірно, проект будови належить С. Гавришкевичу, який є автором низки споруд у Львові, в тому числі греко-католицької семінарії. Відо­мо також, що в питанні зведення семінарії в Станиславові він прибу­вав до міста. Виконавцем робіт був архітектор і будівничий Ф. Баян.

Все це було плодом невтомної праці єпископа-ординарія Станіславова блаженного Кир Григорія Хомишина, який обійняв цю катедру після призначення владики Андрея Шептицького на Львівський митрополичий престол.

Першим ректором Семінарії став о. Єремія Ломницький, ЧСВВ, який перебував на цьому уряді до 1915 р., коли під час І Світової війни Семінарія була закрита російськими військами. Восени 1917 р. Семінарія відновила своє існування і з того часу діяла без перерв аж до 1945 року.

Першим віце-ректором і професором богослов'я в 1907-11 працював Коциловський Йосафат (1876-1947), який згодом став Перемисько-Самбірським єпископом. Помер на засланні в Сибі­ру. Історію церкви викладав Лятишевський Іван (1879-1957), від 1930 - єпископ-помічник Станиславівської єпархії. Був засуджений на 10 років ув'язнення і заслання (1945-1955).

Від 15 червня 1923 р. і аж до 1945 р. другим ректором був о. д-р Авксентій Бойчук, а духівником - блаженний о. Симеон Лукач. Визначними викладачами були о. д-р Іван Лятишевський, який згодом став єпископом-помічником Станіславівської єпархії; Василь Баран, викладач канонічного права; о. д-р Яків Медвецький; викладач історії біблійної Старого Завіту, о. д-р Василь Бабин; викладач догматики спеціальної. Блаженні новомученики УГКЦ Кир Миколай Чарнецький та Кир Йосафат Коциловський до свого призначення на єпископські катедри викладали в Станіславівській Семінарії. Завдяки піклуванню ординарія Станіславівської єпархії блаженного Кир Григорія Хомишина рівень навчання в Семінарії був досить високий, про що свідчить лиш той факт, що серед викладачів лише блаженний Симеон Лукач, який викладав моральне богослів'я та був духівником, не був доктором наук.

Господарською діяльністю в Семінарії займалися Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії, які готували їжу та обслуговували студентів-богословів і отців-професорів.

У 1930-х рр. в закладі навчалось 80-100 семінаристів. Наприк­лад, у 1932 тут було 92 питомці. За час існування семінарія вихо­вала понад тисячу гідних душпастирів і щирих патріотів. У важкі часи більшовицької навали вони нерідко йшли на ув'язнення й зас­лання, але не зраджували віри.

У 1939 над розбудовою семінарії працював будівничий М.Грицак. Можливо, його фірма зводила малий будинок на подвір'ї. Згідно з переписом 1939, тут мешкали 28 черниць, які провадили госпо­дарство закладу.

З приходом радянської влади у 1945 р. Семінарія була закрита, майже всі викладачі та семінаристи були заарештовані, а всі матеріальні добра, включаючи великі бібліотечні фонди, були конфісковані. Восени 1945 енкаведисти оточили семінарію та заарештували викладачів і семінаристів, з яких 19 було розстріляно під с. Посіч Тисменицького р-ну. В 1991 останки виявле­них під час розкопок жертв перепоховали на території меморіального комплексу Дем'янів Лаз.        

Спорожнілу споруду передали військово­му відомству. Донедавна там розміщувався штаб корпусу. При скороченні української армії ця структура також була ліквідована. Від 2003 будинок займали обласний та міський військові комісаріати.

У квітні 2007 в рамках відзначення 100-ліття від дня заснування семінарії на правій частині фасаду встановлена меморіальна дошка. Автор - скульптор В. Вільшук. На урочис­тостях був присутній Верховний архиєпископ УГКЦ Любомир Гузар. Бетонна, тонована під бронзу меморіаль­на дошка має вигляд масивного латинського хреста з горельєфним розп'яттям Ісуса Христа та абревіатурою «ІНЦЮ» над головою. Нижче одна під одною розміщені дві невеликі прямокутні таблички з написами.

Будинок католицької школи Василія Великого монументальний, у стилі класицистичного модерну, три­поверховий, з підвальними приміщеннями і високим цоколем з вікнами. Цегляний, отинькований під дощатий руст, на першому поверсі - масивний руст зі скошеними ребрами. П'ятнадцятивіконний по го­ловному фасаду, фланкований слабовираженими ризалітами шири­ною в два вікна, з центральним тривіконним ризалітом, увінчаним аттиком у вигляді балюстради з картушем у центрі. Кути бокових ризалітів закріплені тиньковим рустом, центральний ризаліт на ви­соту верхніх поверхів декорований наріжними та міжвіконними глад­кими пілястрами корінфського ордеру, які підтримують неповний ан­таблемент з розвинутим карнизом, декорованим зубчиками.

Головний фасад горизонтально розчленований міжповерховою тягою на дві частини: нижня охоплює перший поверх з масивним рустом і арковими вікнами без обрамлень і декору; верхня - другий і третій поверхи з прямокутними декорованими вікнами. Горизон­тальне членування доповнюють масивна надцокольна, підфризна і підкарнизна тяги.

Вікна на третьому поверсі декоровані футринами з замковим каменем, на другому поверсі - футринами, карнизними сандриками на кронштейнах та підвіконними площинами. Вікна центрального ри­заліту на другому поверсі декоровані сандриками у вигляді трикут­ного фронтону на кронштейнах. Вікна бокових ризалітів з вузьким простінком поєднані трикутним розкрепованим сандриком з карту­шем у центрі. Цокольні вікна декоровані надвіконною футриною з замковим каменем.

Високий, на рівні верху вікон першого поверху, наскрізний арковий прохід розміщений по осі центрального ризаліту. Завершено головний фасад глухим гладкоотинькованим фризом та профільованим, із зуб­чиками на ризалітах, карнизом. Дах двосхилий, покритий бляхою.