Субота, 18.05.2024, 21:43:32

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Архів новин
Головна » 2023 » Квітень » 6 » Творець довбушіани. Внесок Юліана Целевича в українську історіографію ще належно не оцінено
09:40:20
Творець довбушіани. Внесок Юліана Целевича в українську історіографію ще належно не оцінено

180-річчя подвижника українського духовного відродження другої половини XIX ст. нашого краянина Юліана ЦЕЛЕВИЧА члени Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка (ТОПІЖ), краєзнавці вшанували у день його народження, 23 березня, в Івано-Франківському історико-меморіальному музеї Олекси Довбуша. Адже видатний історик, педагог, діяч «Просвіти», один із перших голів НТШ у Львові створив і першу в українській історії довбушіану. У його дослідницькому доробку, наголосив доповідач – старший науковий працівник музею Володимир Бакала, важливе місце посідають ґрунтовні розвідки, есеї, iсторико-етнографiчні нариси й окремi шкiци про уславленого в народі ватажка карпатських опришків, загалом про опришківство як соцiально-полiтичне й нацiональне явище. Тематику тих праць, надрукованих у 1880 – 1990 рр. (зокрема і після передчасної кончини вченого на 50 році життя), засвідчують їхні заголовки: «Про Олексу Довбушука та єго попередникiв i наступників», «Ще дещо про Олексу Довбушука та єго наступникiв», «Дальшi вiстi про опришкiв ватаги: Олекса Довбушук i Василь Баюрак», «Останнi iсторичнi вiстi про опришкiв ХVIII ст.», «Опришки»…

Як зазначив на зібранні краєзнавців і письменників голова ТОПІЖу Євген Баран, «інтерес широкої галицької громадськості до висвітленої Целевичем теми збудили три подачі у львівській газеті «Діло» дослідження «Чорні хлопці Карпат», у якому йшлося якраз про опришків». А чому їх так називали? Завідувачка фондів музею Марія Грицьків висловила таке припущення: «Якось Целевич зустрів біля Манявського скиту ченця. Той розповів ученому, що в цю місцевість часто приходили, як тоді про них казали, гуцули-розбійники, але такі, що були прихильні до бідних людей, ділилися з ними тим, що мали. Опришки носили чорні сорочки, тож чернець іменував їх чорними хлопцями Карпат і запрошував відвідати монастир».

Героя народних пісень, легенд і переказів Юліан Целевич у своїх розвідках показав на тлі тогочасного історичного процесу, позбавивши його поетичних і казкових рис і водночас розкривши ті позитивні властивості Олекси Довбуша, що вирізняли його з-поміж гуцулів-розбійників. Історик-краєзнавець відкрив десятки раніше фактично невідомих його сучасникам імен опришків, у тому числі Довбушевих попередників та наступників – Івана Бойчука, Івана Варцаба, Стефана Зеленчука, Олекси Головчука і багатьох інших. Він з-поміж дослідників того соціального явища, яке уособлювали Довбуш, його побратими й послідовники, одним із перших поєднав фольклористику з документалістикою, тобто з матеріалами архівів, судовими свідченнями, висновками із протоколів судових справ, з публікаціями тодішньої преси. Целевич залишив нам точні описи побуту, ментальності й поведінки опришків у різних життєвих ситуаціях. Завідувачка кімнати-музею Івана Франка при краєзнавчому відділі Центральної міської бібліотеки Анна Паркулаб виокремила дослідження вченим етнографічних особливостей тодішнього населення Прикарпаття. Парадоксально, проте лише на перший погляд, що він, син священника, просив жителів сіл розповісти про тутешні «нечисті місця», цікавився знахарством і ворожінням.

Уже в наші часи із працями Юліана Целевича ґрунтовно ознайомився історик Володимир Грабовецький, який і сам, працюючи в архівах з рукописними матеріалами, відкрив сотню нових документів про діяльність Олекси Довбуша та його соратників і якого вважають найвизначнішим дослідником опришківського руху. Він 1968 р. захистив докторську дисертацію обсягом 2,5 тис. сторінок на тему «Антифеодальна боротьба карпатського опришківства XVI – XIX ст.». Власне, академік В. Грабовецький і заснував музей О. Довбуша, в експозиції якого представив артефакти зі своєї домашньої колекції, пов’язані з постаттю легендарного очільника опришків.

Що ж до монастиря в с. Маняві на Богородчанщині, то Ю. Целевич зробив вагомий внесок у вивчення його історії, зокрема періоду 1611 – 1705 рр. Опрацювавши багато джерел, переважно архiвних, праці ряду галицьких учених цієї тематики, він написав фундаментальну монографію «Iсторiя Скиту Манявського враз з Збiрником грамот, листiв i деяких судових документiв, дотичних того монастиря», яка вийшла друком 1887-го у Львові. Висвітлив багатоаспектну діяльність, у тому числі й просвiтницько-видавничу, православного монастиря, заснованого на початку XVII ст. Йовом Княгиницьким – цiнні матерiали до його біографії теж вмістив у своєму дослідженні. Власне, подані Ю. Целевичем у другій частині праці – збірнику – документи та приватні листи проливають світло на історію скиту. Завдяки вченому вони збереглися як літературно-лінгвістичні джерела – унiкальнi свiдчення духовної культури того часу, які й дотепер не втратили своєї наукової вартості. Тим-то «Iсторiя Скиту Манявського…» викликала не лише інтерес, а й захоплення у галицьких iсториків, етнографів, мистецтвознавцiв, лiтераторів. Високу оцiнку монографії дав Іван Франко – назвав Ю. Целевича «талановитим дослідником» і за його публікації про опришкiв.

У працях «Чорні хлопці Карпат» й «Історiя Скиту Манявського…» наведені автором факти минувшини переплітаються з легендами, житейськими притчами, людськими долями – так Ю. Целевич витворює живу панораму історії. Цим його повчальним досвідом чомусь нехтують сучасні історики. Їхні дослідження насичені фактами, підкріплені документальними джерелами, проте з погляду стилю, на думку Євгена Барана, програють розвідкам Ю. Целевича. Але ж для того, щоб зацікавити широкий загал читачів, а не лише своїх колег – істориків та краєзнавців, дослідники минувшини мали б пропонувати їм, вважає письменник, статті у пресі і книжки, написані доступною мовою і нешаблонно, що виходять за вузькі рамки наукової чи науковоподібної лектури. Очільник ТОПІЖу також подав ідею започаткувати серію видань (біографічних нарисів) «Подвижники краєзнавства Прикарпаття».

Для широкого ж загалу навіть прикарпатців постать нашого земляка Юліана Целевича ще й досі мало знана. Завідувач Літературного музею Прикарпаття Володимир Смирнов згадав, що багато дізнався про цього українського галицького вченого від Володимира Полєка – чудового фахівця з літературного краєзнавства, який відійшов у засвіти 1999 р. 2005-го кандидатську дисертацію на тему «Громадська та наукова діяльність Юліана Целевича (1843 – 1892)» захистив Андрій Міщук, нині доцент кафедри історії України і методики викладання історії ПНУ ім. В. Стефаника. У своєму дослідженні він уперше в українській історичній науці проаналізував роль Ю. Целевича в науковому та громадсько-культурному житті Галичини. 2006 р. побачила світ книжка Петра Арсенича «Іван Франко і Прикарпаття», в якій автор не оминув своєю увагою і сучасників Каменяра, котрих той особливо цінував, з-поміж них – Юліана Целевича. Голова обласної організації Національної спілки краєзнавців України, директора обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Михайло Косило відзначив як вагомий внесок у вивчення історіографічної й етнографічної спадщини видатного історика декілька праць академіка, завідувача кафедри українознавства і філософії ІФНМУ Володимира Качкана – уродженця с. Рибного, яке в часи Ю. Целевича входило до його рідного села Павелчого біля Станіслава (нині Павлівка біля Івано-Франківська). А письменник Василь Бабій підготував і видав до ювілею вченого листівку про нього в рамках проєкту «Краєзнавство» ТОПІЖу і «Просвіти».

Автора «Чорних хлопців Карпат» й «Історiї Скиту Манявського…» пов’язує з Прикарпаттям не тільки те, що тут він прийшов на світ Божий. Хлопець навчався у Станіславській гімназії, продовжив навчання в духовній семінарії при Львівському університеті, а відтак на філософському відділенні Віденського університету. Успішно склав випускні іспити за кваліфікацією філософа й екзамени на вчителя історії та географії гімназійно-професійній комісії Відня. Після того повернувся до Львова, вчителював у німецькій гімназії. Потім Ю. Целевич переїжджає до Станіслава, де в 1871 – 1875 рр. працює в гімназії. На новому місці вчитель уже невдовзі став улюбленцем гімназистів, проявив себе і як громадський діяч. Мелітон Бучинський, адвокат, фольклорист і етнограф, у 1885 – 1889 рр. голова Станіславської філії «Просвіти», писав зі Станіслава до Михайла Драгоманова в листі від 25 січня 1872 р.: «Тут настав від падолиста професором гімназії Юліан Целевич, колись голова «Січі», нині професор громадський, та й через малий час довів до того, що хлопці за ним, як в дим».

Але 16 останніх, як виявиться, років недовгого свого віку Целевич знову жив і працював у Львові, куди повернувся на запрошення дирекції Академічної гімназії. У цьому освітньому закладі він з 1876 р. викладав історію та географію. Вченого включили до складу комісії з підготовки посібників для шкіл з українською мовою навчання, він перекладав підручники.

Усе своє свідоме життя Ю. Целевич провадив активну громадську діяльність. Він був співзасновником і головою української студентської організації «Січ Віденська» (1868 – 1869). З 1870-го входив до львівського товариства «Руська бесіда», очолював його в 1880 – 1889 рр. 11 травня 1870 р. вчений став членом «Просвіти» у Львові, в 1876 – 1877 рр. виконував обов’язки заступника голови цього товариства. Він також брав участь у діяльності львівського «Руського педагогічного товариства», «Народної торгівлі», Народної ради, Ставропігійського інституту. З 1885-го – дійсний член Товариства ім. Шевченка у Львові, з 1890 р. – заступник його голови. А 13 березня 1892 р. на зборах НТШ його головою обрали Ю. Целевича. Того ж року він упорядкував перший том «Записок Наукового товариства імені Шевченка», яке, однак, очолювати судилося йому зовсім недовго – 24 грудня 1892 р., не доживши до полудня віку, Юліан Целевич помер.

Як бачимо, це ім’я заслуговує на вдячну пам’ять нащадків. І на фасаді ліцею в с. Павлівці встановлено меморіальну дошку на честь Юліана Целевича, а в освітньому закладі створено його музей – за словами вже згадуваного М. Косила, це один із найкращих шкільних музеїв в області. Також є стенди, присвячені Ю. Целевичу, зокрема в Івано-Франківському ліцеї ім. М. Сабата (колишня Українська гімназія №1), як зазначив директор музею О. Довбуша Юрій Срайчук. А одну з вулиць мікрорайону Пасічна в обласному центрі на початках української Незалежності перейменували на вул. Юліана Целевича і 26 березня 1993 р. з нагоди його150-літнього ювілею відкрили встановлену на одному з будинків меморіальну дошку видатному українському історику, етнографу й педагогу.

«Але де вона тепер? – запитала учасників зібрання завідувачка фондів музею О. Довбуша Марія Грицьків. – Мої намагання відшукати ту таблицю на прилеглих до дороги будинках вулиці, серед яких є чимало приватних, на жаль, не увінчалися успіхом». І ось що вдалося з’ясувати. Автор цих рядків натрапив на публікацію краєзнавця Івана Бондарева в газеті «Репортер» за 3 листопада 2021 р. такого змісту. Таблицю, зроблену з алюмінію, який розмалювали під бронзу, вже невдовзі після відкриття хтось украв. Але її, виявляється, можна відновити. Процитую І. Бондарева: «Виготовив дошку скульптор Микола Тимків. Нещодавно я познайомився з його сином Ігорем, також скульптором, від якого довідався, що в їхній майстерні є робочий макет тої бідолашної дошки. Мало того, технічно зовсім нескладно виготовити її копію. Якщо не заморочуватися з кольоровими металами, бетонний варіант обійдеться десь у 500 доларів».

Отож висловлю від письменників і краєзнавців, які взяли участь у вшануванні 180-річчя Юліана Целевича, звернення-прохання до міської влади Івано-Франківська. Гадаємо, можна і в нинішній час вишукати в міському бюджеті не таку вже й велику суму для відновлення тієї меморіальної дошки, – а чи не найкращим місцем для неї видається фасад будинку кафедри фізичного виховання, спортивної медицини та ерготерапії ІФНМУ на вул. Ю. Целевича, 34. І це варто би зробити ще в рік ювілею Юліана Целевича.

Іван Гаврилович


Переглядів: 79 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024