Лідер гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук, перебуваючи в Івано-Франківську, звернувся до голови ОДА Олега Гончарука та прем’єр-міністра Володимира Гройсмана з проханням надати Криворівні, що на Верховинщині, статус національного заповідника. Ідея ця не нова, її вже кілька років обговорюють і в цьому знаному селі, і далеко за його межами, хоча наразі й безрезультатно. Але місцеві жителі сподіваються, що Криворівня з багатющою історією та неймовірними краєвидами, які в різні часи притягували десятки відомих людей, все ж буде вшанована по заслузі.
Природний компонент
Назву “Українські Афіни” придумав фольклорист, науковець, дослідник Володимир Гнатюк. Коли виникла ця назва, село ототожнювали з Афінами у Греції, де у ті часи збиралася еліта, вирувало культурне, духовне, мистецьке життя, пояснює старший науковий співробітник національного природного парку “Верховинський” Іван Зеленчук. У Криворівні понад десять років збиралася українська еліта – Іван Франко, Михайло Грушевський, багато інших відомих людей.
Загадку Криворівні й досі не розгадали, зауважує історик. Село схоже на Крим в українських Карпатах. Якщо подивитися згори, то його центральна частина нагадує підкову, – це рівнина, серед якої тече річка. Рівнина в горах – явище рідкісне, але тут же річка утворює дугу, криву. Звідси й назва села.
Криворівня з усіх сторін оточена горами, гріється на сонці, захищена від вітрів, розміщена на південних схилах. З гори Ігровець видно церкву в Коломиї, а з Кичери – Говерлу. Унікальним називають і каньйон Довбушеві церкви. Місцеві кажуть, що тут є брама на той і на цей світ. Саме тут переможниця Євробачення Руслана Лижичко записувала свої музичні твори через гарну акустику.
На горі Довбушанка між скелями Грушевського і Франка утворився тектонічний розлом. А ще тут є артезіанські джерела Франкове чуркало і Пагієва керниця, в яких, незалежно від погодних умов, температура води – 6 градусів.
Духовна Мекка
У Криворівню щороку приїжджають тисячі туристів. Частина з них їде сюди, щоб відвідати храм, збудований ще на початку 1700-х років. В язичницькі часи люди молилися у тих місцях, де річка робить поворот, це вважалося святим місцем. Коли прийшло християнство, на тому ж місці збудували церкву. Пізніше через загрозу повені церкву перенесли на так звану терасу, де вона стоїть й донині.
Сюди час від часу приїжджає і Святослав Вакарчук, його, як розповідає отець Іван Рибарук, захоплює церква. І це не дивно. Окрім того, що саме приміщення церкви дуже давнє, це єдиний український храм, який діяв постійно, його не закривали навіть у радянські часи. У храмі збереглися неймовірні ікони, Євангелія та інші цінні речі. Не так давно на стінах храму виявили дві ікони, яким понад 300 років. Зображення Варвари Великомучениці та Святої Марії Єгипетської, датовані 1720-1730 роками, нове написання – 1840-1850 роки. Нині ікони відреставровані і служитимуть ще багато років. Криворівнянська ікона Божої Матері давно відома широкому загалові.
У церкві є книги, де описане життя села з 1775 року, а також унікальні Євангелія 1743 та 1885 років.
Культурний осередок
Чи не першою у Криворівню приїхала дружина Івана Франка Ольга, розповідає історик. Після того і сам Іван Якович провів тут шість літ по три-чотири місяці. Жив він з цілою сім’єю, з дружиною та дітьми, винаймав житло і справно платив орендну плату.
Пізніше у Криворівню з дружиною та донькою приїжджає Михайло Грушевський, на той час професор Львівського університету. Спершу він винаймав житло, а потім купив тут хату – віллу поміщика Владислава Пшибиловського.
Відвідувала Криворівню й Леся Українка, правда, лише на кілька днів. Тоді вона лікувалася у Буркуті і по дорозі повернула до криворівнянського священика. Пізніше у своїх творах письменниця згадувала цей край, а Франко з Криворівні їздив її відвідувати.
Багато часу провів у Криворівні етнограф Володимир Гнатюк, який був духовним побратимом Михайла Коцюбинського і зробив усе можливе, щоб письменник зобразив цей край. Три літа поспіль перед смертю Коцюбинський живе й лікується у Криворівні, описує село у своїх творах, найвідоміший з яких “Тіні забутих предків”.
У 1906 році у Криворівню приїжджає Гнат Хоткевич і живе тут шість років. За цей час він написав багато праць про Гуцульщину, а також створив гуцульський театр.
Найбільшим землевласником в селі у ті часи був Станіслав Пшибиловський. Його внук, Станіслав Вінценз, написав чотири томи про Гуцульщину (по 500 сторінок кожний) під назвою “На високій полонині”. Європейська еліта знає про гуцульський край саме завдяки його працям. Донині збереглася хата няні Вінценза Полагни Сліпенчук-Рибенчук, яка була для нього другою матір’ю, акцентує Іван Зеленчук.
Ще однією відомою постаттю в селі була Параска Плитка-Горицвіт. Вона прожила 70 років, 50 з яких писала. Її творчий доробок складається з 46-ти томів по півтисячі сторінок кожен (всі рукописи збережені). А ще є витинанки, картини, ікони, фотографії майстрині. Коли вона помирала, то заповіла все своє майно, хату, твори Криворівні. Вся творча спадщина Плитки-Горицвіт збережена в її музеї.
А ще в селі проживав відомий писанкар Іван Паращук, колекції якого нині є в багатьох музеях далеко за межами України.
“Тіні забутих предків”
Упродовж півтора року Сергій Параджанов, зібравши чи не найкращих в Україні акторів, знімав кінострічку “Тіні забутих предків” за повістю Коцюбинського. “Немає донині кращої української картини”, – вважає пан Зеленчук.
Він наголошує, що 75% усіх сцен фільму зняті на території Криворівні. У селі багато місць, пов’язаних зі зйомками стрічки, а також з перебуванням тут акторів Івана Миколайчука, Лариси Кадочникової, Олександра Гая та інших. Сам режисер жив під час зйомок у Верховині, де нині створений приватний музей кінофільму.
Також у селі знімали фільм про Олексу Довбуша.
Кузня майстрів
У Криворівні, крім традицій, збережені й народні ремесла, працюють майстри, які передають свою справу з покоління в покоління. Нині тут представлено приблизно 30 народних промислів: писанкарство, вівчарство, ткацтво, вишивання, ліжникарство, різьбярство, меблярство… Але щороку майстрів стає все менше, бо не всі мають змогу продати свої декоративно-прикладні вироби. До прикладу, у селі залишилася одна сім’я, яка ще за давніми традиціями розводить овець, випасає їх на полонині, виробляє бринзу, будз та вурду.
Щоб не перервати традиції та зберегти народні промисли, є пропозиція проводити майстер-класи, завдяки яким туристи могли б навчитися виробляти українські декоративно-ужиткові вироби, готувати смачні гуцульські страви, писати писанки, ткати, вишивати чи робити коників з сиру. А місцеві жителі мали б можливість заробляти, проводячи ці майстер-класи, приймаючи туристів, відкриваючи нові заклади торгівлі та громадського харчування.
До того ж, щороку в Криворівню приїжджають театрали, художники, літератори шукати натхнення, адже тамтешня атмосфера спонукає до реалізації творчих задумів.
На порядку денному
Питання про отримання окремого статусу селом наразі перебуває на етапі розгляду, пояснює сільський голова Криворівні Василь Сліпенчук. У кінці червня планують провести громадські слухання.
“Питання це дуже серйозне. Мені дали відповідь з державної структури, наш юрист готує свою відповідь, а ще позицію має висловити незалежний юрист. Тоді це буде розглядатися на сході селян, остаточне слово скаже громада. Нехай село вирішує, чого воно хоче”, – розповідає війт.
Отримання окремого статусу передбачає серйозні обмеження для жителів щодо утримання та випасання худоби, перебудови житлових та нежитлових приміщень тощо. Наразі про статус національного заповідника взагалі не йдеться, запевняє голова. Мова про окремі культурні об’єкти: церква, музеї, хата-гражда. Все це мають намір зробити етномузеєм.
“Я не знаю, як на все це відреагує громада, адже це передбачає серйозні обмеження. Уже після сходу селян можна буде розуміти, в якому напрямку ми будемо рухатися. Особисто моя думка: слід чітко визначити, як селу може допомогти статус музею”, – каже війт.
Голова зауважує, що при створенні села-музею кошти будуть виділятися лише на культурні об’єкти, а саме село нічого не отримає. Відтак перспективи у цьому він не бачить. Зрештою, остаточне слово за громадою.
Начальник управління культури, національностей та релігій облдержадміністрації Володимир Федорак пояснює, що до ОДА надійшло звернення від голови Верховинської райради щодо надання селу відповідного статусу. Відтак до Криворівні виїхала група фахівців з управління, які дали вичерпну інформацію щодо цього питання.
“Перш за все, має бути розроблений генеральний план села, а цього нині немає. Друге, необхідно провести паспортизацію об’єктів відповідно до чинного законодавства України, і третє – громадське обговорення, яке досі не проведене. Це було обумовлено півроку тому. З того часу ні районна, ні сільська ради жодних кроків в цьому напрямку не зробили, це правовий нігілізм”, – зауважує Федорак.
Чиновник запевняє, що Криворівня як село з унікальною автентичною культурою, гуцульськими традиціями, звичаями, обрядами, в якому бували відомі діячі культури, літератури, мистецтва, повністю заслуговує на окремий статус і облуправління культури обома руками це підтримує. Хоча зазначає, що це не єдине унікальне село в Івано-Франківській області. Уваги варті і Космач на Косівщині, і Лолин на Долинщині, і Крилос у Галицькому районі. Але щоб надати їм статус національного заповідника, необхідно пройти низку відповідних процедур, прописаних у законі.
Феномен Криворівні
“У Криворівні чудом збереглася й історико-культурна спадщина, і природно-екологічна. За 25 років незалежності ми вже виросли, час піднятися на щабель вище. Усі об’єкти, окрім церкви, яка має національне значення, відповідають обласному рівню, підпорядковані обласному краєзнавчому музею. Таких сіл в Україні більше немає, адже тут сто культурних, історичних, природних об’єктів розташовані на своєму місці”, – підсумовує історик.
На думку Івана Зеленчука, щоб зберегти все це багатство і показати його широкому загалу, слід створити національний музей-заповідник або національний комплекс музеїв. Назва “Українські Афіни” переносна, але вона доволі змістовна і відповідає ситуації.
Музеї Івана Франка, Михайла Грушевського, Параски Плитки-Горицвіт, хату-гражду, приватний музей старожитностей, музей “Тіней забутих предків” та музей Гуцульщини у Верховині, кілька приватних музеїв – це все можна об’єднати у комплекс, вважає отець Рибарук. Частина коштів залишалася б у селі, йшла на вдосконалення музейної справи, можна було б проводити ремонтні роботи. Наразі ж у музеї Грушевського протікає дах, і ніхто цим не займається.
“Наразі все хаотично, дітей возять на екскурсії. А так можна буде розробити комплексну програму, дітям пропонувати майстер-класи, працювати зі студентами, проводити діалоги, семінари, реабілітацію для учасників АТО”, – висловлює думку священик.
Активне обговорення питання надання Криворівні окремого статусу почалося ще два-три роки тому. І досі офіційно ніхто не каже “ні”, але й “так” не говорять.
“Важливо показати феномен Криворівні. Це дивина просто, стільки відомих людей тут збиралося. Криворівня не є багатою, тут немає багато землі, лісу, на худобі сильно не розженешся. Довкола скелі, каміння, праця була дуже важкою. Люди ходили в інші краї заробляти, там розвивалися. Вони були дуже живі, освічені, відважні і навіть революційні в хорошому розумінні цього слова. На мій погляд, сюди завжди притягували люди”, – підкреслює Іван Рибарук.
Ірина ФЕДОЛЯК |
