Тюрма «Діброва» в Станиславові (тепер вул. Чорновола, 119-А) вважалася надзвичайно надійною, і побутувала думка, що втекти з неї неможливо. Втеча Мирослава Січинського в 1911 р. стала неабиякою сенсацією й підняла «на вуха» мало не всю імперію.

Однак в історії цієї тюрми були й інші арештанти, які самовільно покинули її не надто гостинні стіни. У вересні 1885 р. з «Діброви» втік арештант Петро Багрій. Преса повідомляла, що він народився в Улашківцях (село на Тернопільщині), мав 24 роки, був середнього зросту, міцної статури, мав кругле лице і смуглу шкіру, чорне волосся, сірі очі й шрам на правій руці від багнета. Його засудили за крадіжки за двома вироками: за одним – на вісім, за іншим – на десять років. Отже в тюрмі мав провести аж 18 років. У квітні 1902 р. історія повторилася – з тюрми втекли аж двоє в’язнів, засуджених за крадіжку. 38-річний Андрух Буняк, шевський челядник, був засуджений на вісім років, а 22-річний Володимир Маркович, слюсарський челядник, на п’ять. В ніч на 7 квітня арештанти проробили отвір у стіні, дісталися до вентиляційної шахти й вилізли на стрих. Тут відрізали шнури, на яких сушилася білизна, і на них спустилися донизу, а потім за допомогою тих же шнурів перебралися через тюремну огорожу. Сенсації з обох втеч преса не робила, обмежилася лише короткими повідомленнями. Мабуть, тому, що ці втікачі були звичайними крадіями, а не вбивцями намісника Галичини, як Мирослав Січинський.

Підготувала Олена БУЧИК