Долі людей складаються по-різному. Інколи те, що людина планує, не вдається. Натомість, історичне середовище, в яке вона потрапляє, по-своєму розпоряджається її життям. Буває, що доля піднімає людину високо, а пізніше різко опускає донизу. А ще вона сплітає для неї тенета, з яких непросто вибратись. І нічого з цим не зробиш, бо таке воно непередбачуване людське життя.
Цей вступ ми написали до статті про життя Омеляна Воронки. На жаль, про нього ми не знайшли якоїсь детальної інформації, яка б виходила з його рідного села Дорогова, що у Галицькому районі. Навіть у ґрунтовному виданні «Міста і села Галицького району» (Івано-Франківськ, 2001 р.) про нього немає й згадки. А він, безперечно, заслуговує на те, щоб його пам’ятали.
Воронка Омелян Петрович. 1917р.н., с. Дорогів Галицького району, українець, освіта середня. Проживав нелегально. Заарештований 09.02.1945 р. Звинувачення: член ОУН, псевда – «Дорошенко», «Варяг», керівник суспільно-політичної референтури окружного проводу ОУН. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 02.08.1945 р. засуджений на 20 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Загинув 15.07.1947 р. в ув’язненні, місце поховання невідоме. Реабілітований 04.08.1992 р. («Реабілітовані історією. Івано-Франківська область. Книга1», (Івано-Франківськ, 2004 р., стор. 504)
У цих скупих рядках архівної справи помістилася уся біографічна довідка про нього. Натомість інші джерела про нього повідомляють наступні факти. Наприклад, ми знайшли інформацію про те, що О. Воронка входив до складу Калуського окружного проводу ОУН, спочатку як заступник провідника «Аскольда», а пізніше став очільником цього проводу. «У травні 1944 р. Калуський окружний провід ОУН у повному складі перейшов переховуватись до Болохівського лісу (він мав таку назву від місця розташування біля с. Болохів), де приблизно один тиждень переховувався з сотнею УПА під керівництвом «Ромка».
З Болохівського лісу референтура пропаганди Калуського окружного проводу ОУН перейшла до села Белеїв Долинського району, де перебувала у двох будинках до червня 1944 р. На той час у референтурі працювали провідник «Аскольд», його заступник О. Воронка – «Дорошенко», Я. Богдан, друкарки «Марта» та «Орися». (Олександр Іщук, Наталія Ніколаєва «Ярослав Богдан – Всеволод Рамзенко», (Торонто-Львів, 2011р.с.17)
У червні 1944 р. «Аскольд» отримав призначення до референтури пропаганди Станиславівського окружного проводу ОУН. Керівником Калуського окружного проводу став Омелян Воронка, який змінив свій псевдонім на «Варяг».
Ще один документ нам проливає світло на те, як було захоплено цього оунівського провідника, який на час арешту займав досить високий пост у повстанському середовищі. У ньому повідомляється, що «Войнилівским РВ НКВД були отримані агентурні дані про прибуття в с. Дорогів, Галицького району до своїх рідних референта по пропаганді Калуського окружного проводу ОУН — Воронка Омеляна Петровича, під псевдо «Варяг».
Для його захоплення була направлена боївка в складі 8 чоловік. Після прибуття в дім Воронки, керівник нашої боївки представився як зв’язковий повітового проводу і заявив, що він має завдання терміново доставити його до керівника обласного проводу ОУН. Воронка, не підозрюючи нічого, виконав розпорядження, і в результаті був доставлений в РВ НКВД. (Джерело: Характерні операції проведені з 20 лютого по 20 березня 1945 г. спецбойовими групами Управління НКВД)».
Упорядковуючи спогади Василя Яремчука «Моя Одіссея», ми також натрапили на згадку про Омеляна Воронку. Хоча книга вийшла у світ, але не впевнені, що вона попаде у руки земляків цього діяча, тому уривок, у якому згадується про О. Воронку пропонуємо у повному викладі.
«Мушу згадати про людину, з якою я був особисто знайомий і яка заслуговує на добру пам’ять. Разом з нами етапом на 18-ту шахту у Воркуту прибув Омелян Воронка. До цього часу я з ним ніде не зустрічався і нічого про нього не знав. Був то вроджений інтелігент, високий на зріст, гарної статури статечний мужчина. Багато з наших хлопців знали, що він був високий референт на Калущині, а це означало, що у системі визвольної боротьби, стояв багато вище від усіх нас.
Особисто я був з ним знайомий тільки як земляк. Він нічого не згадував про свою працю, хоча про нас, своїх земляків, знав усе до подробиць. Він виділявся серед нас і мав усі підстави стати нашим духовним наставником. На жаль, цього не сталося. Я не знаю, як він вів себе в середовищі наших хлопців до цього часу, але в таборі через короткий час він якось знітився, а точніше усамітнився.
Як виявилось пізніше, принаймні так говорили люди з його оточення, на волі у нього залишилась молода дівчина або дружина, за якою він так сильно тужить. Через деякий час Воронка попав у табірну лікарню з підозрою на туберкульоз. Багато хлопців, в тому числі я, відвідували його у лікарні. Тут він лежав недовго, звідси його направили на лікування в сангородок шахти №11, де він через деякий час помер.
Світла пам’ять про Омеляна Воронку, залишиться у мене назавжди, як і пам’ять про всіх наших хлопців, які на вічно залишилися спочивати в землі чужої безкрайньої Заполярної тундри». (Василь Яремчук «Моя Одіссея», Івано-Франківськ, 2017 р., стор. 168, 169)
Ось таким непростим було життя Омеляна Воронки. Чи міг він протидіяти обставинам, невідомо. Безумовно, що його було схоплено через зраду провокативною боївкою, яка діяла під маркою УПА. На жаль, не оприлюднені досі протоколи його допитів і ми не знаємо, як він себе на них поводив. Але той факт, що він отримав 25 років, може свідчити, що на співпрацю з ворогом не пішов. А ще було підірвано його здоров’я. На засланні це далося взнаки і привело до смерті.

PS. В електронному архіві Українського визвольного руху ми натрапили на ще таку цікаву інформацію: 26.08.1945 року біля с. Богрівка загинув Воронка Михайло, повітовий провідник юнацтва з Дорогова, повіт Галич, псевдо «Ростислав». Він був поранений і лікувався у шпиталі. Щоб не попасти у ворогам дострілився. Цю інформацію подаємо для роздумів жителів Дорогова.

Іван ДРАБЧУК, співробітник Національного заповідника «Давній Галич»