На початку ХХ століття перед зимовими святами місцева преса рясніла рекламою смаколиків і модних аксесуарів, а перелік балів, вечірок та інших заходів здавався безкінечним. Міжвоєнний період став разючим контрастом до цих безтурботних часів. Забав стало помітно менше, та й повідомлення про них ховалися десь на останніх шпальтах. Проте це зовсім не означає, що в ті непрості часи станиславів’яни геть розучилися веселитися. Однак їм довелося навчитися веселитися економно.
Магія першої зірки
Головним зимовим святом, безперечно, було Різдво, хоч розваги тривали ще й у січні – лютому, адже продовжувався так званий «карнавальний» сезон. Підготовка до Різдва починалася задовго до першої зірки. Власне, ще восени збирали деякі інгредієнти, щоб додати пишноти святковому столу. Серед них були дбайливо збережені яблука та горіхи. Що ближчим був грудень, то більше руху ставало на кухні. Тодішнє Різдво не обходилося без пряників. Кулінарні книги зазначали, що ці солодощі краще називати медівниками, бо їхнім основним інгредієнтом був мед. Не бракувало господинь, які дбайливо берегли сімейні рецепти, завдяки яким їхні пряники мали особливий смак.
До Першої світової війни багато мешканців Станиславова купували різнокольорові прикраси та кулі зі скла, які завозилися до міста здаля, переважно з віденських і чеських фабрик. Ціни на такі оздоби «кусалися», але перед святами попит на них був незмінно високим. У міжвоєнні ж часи мешканці міста здебільшого робили прикраси самі. Особливо весело було дітям, які з допомогою дорослих виготовляли ялинкові оздоби з кольорового та тонкого «сигаретного» паперу, соломинок, горіхів, пряників, яблук і різнокольорових вафель.
Господиням доводилося проявляти кмітливість і фантазію, щоб, незважаючи на скромний бюджет, свята минули у приємній та душевній атмосфері. Сервірування столу не обходилося без гарно випрасуваної білосніжної скатертини, під яку клали символічну кількість сіна – стільки, щоб «було», але щоб не кидалося у вічі у вигляді нерівностей на поверхні. У 1920-х роках жіночі журнали радили перетворити у святкову оздобу… меню. Тобто треба було написати декоративним почерком назви всіх запланованих страв на цупкому папері та прикрасити це меню стрічками, намистинками і галузками ялинки. Замість квітів у центрі святвечірнього столу ставили ялинкові гілки, покриті білою фарбою. Часто цю різдвяну оздобу доповнювали сріблястими або ніжно-зеленими стрічками, зав’язаними у бантики.
Заможні родини не мали права забувати про так званий «другий стіл», який накривали для домашньої обслуги. Господиня не могла обійтися без помічниць у такий «гарячий» час, тому домашні служниці та кухарки навіть не мріяли про різдвяну відпустку. Найбільше, на що вони могли розраховувати, це на пристойно накритий стіл у кухні. Навіть у Святвечір, коли за легендою тварини розмовляють людськими голосами, запросити прислугу до столу разом з родиною було немислимо.
Страви на святковому столі більшості містян були економними, бо їм доводилося рахувати витрати з олівцем у руках, щоб вистачило на всі святкові видатки. Серед страв, які рекомендувалися до святкового столу, були, наприклад, грінки з консервованими помідорами, посипані тертим сиром, або вареники з капустою. Смажена риба – не більше кілограма, один шматок на людину. До риби додавали смажену картоплю, тушковану червону капусту або овочевий салат. Замість імпортних смаколиків на солодке подавали компот із сушених яблук, слив та груш. Господині вишукували рецепт економних квасолевих пиріжків із бабусиного зошита й намагалися компенсувати скромність столу цікавою сервіровкою. Що стосується кількості, то не всі могли собі дозволити традиційні дванадцять страв. У деяких родинах подавали лише три або чотири страви. Лише у тридцятих роках церковні діячі зазначали, що страв усе таки мало би бути дванадцять.
Передсвяткові закупи
Звичайно, не обходилося без різдвяних подарунків. У заможних родинах вони були дорогими, просто з реклами модних товарів. Проте в часи економічної кризи навіть модна преса все частіше підкреслювала, що «іноді маленька, але зі смаком підібрана і корисна дрібничка принесе більше радості, ніж дорогий подарунок».
У магазинах, що торгували елітними товарами, перед святами лише трохи збільшувався потік покупців, зате охочі підшукати бюджетні варіанти подарунків, метушилися, як божевільні. Навіть Владислав Лєвак, який ще до Першої світової війни успішно торгував дорогими і вишуканими дамськими аксесуарами, у 1925 році рекламував «найпрактичніші подарунки для жінок, чоловіків та дітей». Інші станиславівські купці теж намагалися привабити клієнтів вигідними пропозиціями. Так, у крамниці Германа Штайна на вул. Сапєжинській, 190 (тепер вул. Незалежності) у грудні 1926 року відбувся святковий розпродаж горілки, ромів і лікерів. Алкогольними напоями до свят можна було розжитися лише за 5–7 злотих за літр. Пан Шпунд, який торгував різними видами чаю та кави на вул. Казимирівській, 18 (тепер вул. Мазепи), теж пропонував зробити до свят вигідну покупку.
Діти навряд чи могли сподіватися знайти під ялинкою величезну порцелянову ляльку або батальйон олов’яних солдатиків. У деяких родинах фінансова ситуація була настільки скрутною, що діти отримували на Різдво яблука, горіхи і трохи цукерок. Кризова економія не оминула жоден соціальний клас. У найважчі роки навіть заможніші містяни отримували в подарунок лише, наприклад, гарно упакований гаманець, декоративний гребінь чи шкіряні рукавички. Проте у передсвятковий період було надзвичайно важко записатися до перукаря. Пані, які більшу частину року відмовляли собі в цьому задоволенні, перед святами масово ходили до перукарень.
Під час передсвяткових закупів мешканців Станиславова нерідко чекали неприємні сюрпризи. Ось що про них повідомляв один із дописувачів газети «Кур’єр станиславівський» у 1925 році: «Я вже роками є постійним клієнтом однієї популярної в Станиславові крамниці делікатесів та прянощів. Але останнє різке підвищення курсу долара продемонструвало нам торгову етику наших купців. Ввечері другого грудня курс долара раптово зріс до 11,50 злотих за один долар, а я якраз вирішив купити собі трохи мигдалю. Але через підняття курсу кілограм мигдалю тепер коштував аж 22,70 злотих, і пан купець правив таку ціну, незважаючи на те, що вже через кілька годин курс долара помітно знизився. При цьому він враховував не офіційний банківський курс, а курс так званої «чорної біржі», тобто вуличних лихварів».
Однак у міжвоєнному Станиславові все ж була категорія крамниць, де перед святами панував шалений рух, і цими крамницями були кондитерські. Тодішні кондитери проявляли неабияку фантазію і посилено рекламували свою продукцію, бо була велика конкуренція. Саме в міжвоєнний період у місцевих кондитерських з’явився новий вид продукції – напівфабрикати, зокрема мелений мак, глазур для тортів і готова шоколадна чи горіхово-мигдалева маса, з якої господині потім виготовляли власну випічку.
Знаменита цукерня Кровіцького рекламувала також різні види шоколаду й цукерок, цукерня Крамарчика пропонувала замовити торти до свят за вигідними цінами, а цукерня Скрута продавала готові торти ціною від 2,60 злотих, перекладанці, сирники, макароники, тобто мигдальні тістечка. Були й цвібаки, запашні та насичені сухофруктами. Тут кондитери давали волю своїй фантазії і не обмежувалися лише родзинками та солодким мигдалем, а додавали ще цедру з апельсинів та лимонів, цукати з дині чи кавуна, чорнослив, сушений інжир і курагу.
Велике значення мала й упаковка – коробки для шоколаду часто виготовлялися на замовлення і покривалися шовковою тканиною, на яку наносилося прізвище кондитера та різні візерунки.
Світські події та розваги
Економічна криза суттєво вплинула й на світське життя. Розваг стало менше, як і тих, хто міг собі їх дозволити. У грудні 1926 року «Кур’єр станиславівський» навіть повідомив, що міський театр мусив скасувати кілька вистав, бо кількість проданих квитків на них була дуже малою. Але театр швидко знайшов вихід зі ситуації – почав організовувати розважальні святкові вечірки. Так, у січні 1925 року «Кур’єр станиславівський» повідомив про великий новорічний вечір, який мав відбутися у залі міського театру. Попит на квитки був величезним, а програма містила в собі численні музичні та розважальні номери. Зокрема у програмі вечора була мінівистава «Станиславівська шопка», в якій була задіяна місцева театральна трупа. На початку 1925 року в залі міського театру також відбулося костюмоване дійство «Одна ніч у Єгипті». І зала, і костюми учасників забави цілком відповідали назві й справді створювали екзотичну і таємничу атмосферу. Загалом карнавальні вечори, організовані міським театром, користувалися найбільшою популярністю в місті і нагадували навіть помпезні бали часів «прекрасної епохи». На початку наступного 1926 року в залі театру відбулося костюмоване дійство «В Помпеї», яке теж стало значною світською подією.
Незмінним успіхом користувалися й бали-маскаради. У січні 1925 року Об’єднання польських міщан влаштувало великий бал-маскарад у залі «Сокола» (тепер площа Міцкевича, 2). Дохід від свята був спрямований на допомогу молодим ремісникам, які здобували професійну освіту. Не залишилися осторонь від святкових забав і військові. На початку того ж року в Станиславові відбувся великий «бал артилерії», організатором якого був офіцерський корпус 11 полку артилерії. Цей бал також був благодійним, бо доходи для нього спрямовувалися на освітні цілі.
І, звичайно, усе такою ж популярністю, як і в передвоєнні роки, користувалася міська ковзанка, яка була справжньої «антикризовою» розвагою – здоровою, приємною і недорогою.
Олена БУЧИК |
