У кожного міста є не лише парадний фасад, а й своя тіньова сторона. Старий Станиславів аж ніяк не був винятком. Деякі будівлі ставали місцем людських трагедій, інші здобували славу осередків розпусти, а ще інші назавжди закарбувалися в міській пам’яті як символи страху і насильства. Звісно, багатьох із цих будинків уже давно немає, однак деякі збереглися і понині. Сьогодні чимало мешканців міста проходять повз них, навіть не здогадуючись, які таємниці вони зберігають, пише Західний кур’єр.
Де знаходилися міські трупарні
На початку ХХ століття головна міська трупарня знаходилася при христи Меморіальний сквер). Туди найчастіше потрапляли тіла мешканців міста тіла осіб, яких не могли ідентифікувати. Так, у червні 1908 року газета «К повідомила, що до міської трупарні потрапило тіло жительки Майзлів Ан блискавка. Жінка несла обід чоловікові, який працював при колії. Але до блискавкою, яка вбила бідолашну на місці. Також до міської трупарні пот У червні 1903 року туди відвезли тіло гірничого інженера з Дрогобича П прибув до гірського управління в Станиславові, що знаходилося по вул. Р вул. Мулика), і намагався отримати там посаду. Після того, як йому відмо коридорі управління вчинив самогубство трьома пострілами з револьвера У грудні 1910 року до міської трупарні потрапили тіла жертв любовної тр Поручника Максиміліана Каспарека викликали на засідання військового розглядалася його справа. В газетній замітці не повідомлялося, чим саме розглядав справи військових, які чимось заплямили «честь мундира». На поручника, очевидно, не було, тож він вирішив уникнути кари і ганьби, п самогубством. Його кохана дівчина Ольга Рожанковська прийняла рішен ним. Каспарек зробив вигляд, що відбуває до Відня, а пізніше разом з дів повернувся до своєї квартири, де кількома пострілами позбавив життя її юрби цікавих, які хотіли побачити тіла загиблих закоханих. Така нездоро сподобалося депутатам міської ради, і вони тимчасово заборонили туди д знаходилася у Княгинині-селі під Станиславовом і при єврейському цвин місці сучасного кінотеатру «Космос». До речі, як не дивно, належно облаштованої трупарні не мав міський шпи корпус ЦКМЛ по вул. Мазепи). Щоправда, у листопаді 1908 року Крайов про його розширення. Проєкт передбачав добудову хірургічного та полог ліжок, відділення для інфекційних хворих на 20 ліжок, господарських буд трупарні. Кошти добудови складали 495 тис. корон. Втім, цей проєкт так Спочатку завадили складнощі з купівлею додаткової ділянки землі та інш місто вирішило не розширяти старий шпиталь, а будувати новий. А потім світова війна. Будинок, де зараз розміщається морфологічний корпус медуніверситету, Він належав єзуїтам, які відкрили там колегіум і монастир, а в 1784 році започаткувала державну гімназію. Здавалося би, історія цієї будівлі вивче однак насправді не всі її таємниці розкриті. В грудні 1904 року у тодішні скандал – батьки були обурені жахливими умовами, в яких навчалися гім збиралася вода, класи були темними, адже раніше тут знаходилися келії мбатьків обурював той факт, що гімнастичний зал містився в колишній тру ж за трупарня колись була у стінах гімназії. Можливо, вона належала мон зберігали тіла померлих монахів та містян, яких відспівували на монасти перебування у тих стінах монастиря спливло багато часу, але батькам усе темне минуле може зашкодити здоров’ю дітей. Всі відзначали важку атмо незабаром громадськість досягла своєї мети: в 1907 році відкрилася нова
Осередки розпусти
Кам’яницю № 3 на Вічевому майдані збудували у 1880-х роках на замовл Бреннера. В 1892 році її придбав підприємець Озіяш Блюменфельд, власбудинку мешкали дев’ять родин, у тому числі й сім’я власника. Перший і займали крамниці та контори. На початку ХХ століття кілька кімнат вина товариство «Руська бесіда». Втім, в історії цієї поважної кам’яниці був і період. У червні 1901 року міська рада надала дозвіл віденській підприєм Вебінґер на відкриття винарні у цій кам’яниці. І здавалося, ніщо не віщув невдовзі винарня пані Вебінґер прославилася на ціле місто шумними гул
Подейкували також, що у закладі бувало немало жінок сумнівної репутац послуги, причому цим займалися також і сама власниця та її сестра. Таки міста викликав велике обурення у мешканців, які вимагали його закриття газета «Кур’єр станиславівський» повідомила:
«Ґутті Вебінґер минулого тижня покинула Станиславів і знову вируш блакитному Дунаї. Станиславів не зміг чи не захотів оцінити принад спокусливої сестри, які, обурені невдячністю наших містян, зачинил тримали під невинною назвою «Винарня». Заклад, де щовечора відб акомпанемент музики та корків від шампанського, що вилітали з пля віконних шибок, нарешті замкнувся на велику радість мешканців су Щодо публічних будинків на станиславівській «вулиці червоних ліхтарів Коновальця), то на шпальти місцевої преси потрапив бордель Файвеля Ге допомогою львівського поліційного агента Вайнштока затримали банду з сейфи. Під час обшуку в борделі були знайдені деякі вкрадені предмети. про ще один дім розпусти –«салон» Троппа на Зосиній Волі, де стався гу фіакру Мендель Гальперн привіз під ранок гостя до цього «салону», але борделем. Він виважив двері, хоча йому активно протидіяли двоє офіцер драгунів, які перебували всередині будинку.
Один з офіцерів виштовхав нахабного візника за двері. Той пригрозив, щ комендатури, після чого офіцер у якості відшкодування за образу запропо Гальперн вирішив використати ситуацію по максимуму й зажадав аж 100 погодився, і роздратований візник поїхав геть. Пізніше у товаристві своїх двох офіцерів, коли вони виходили з кав’ярні «Едісон». Один із офіцерів, поранив Гальперна шаблею у руку. В липні 1933 року Станиславів сколихнула сенсаційна новина. В помешк Броніслави Михалевської по вул. Ґолуховського, 34 (тепер вул. Чорновол випадково викрила таємний будинок розпусти, на чолі якого стояла … др місцевих шкіл. Та пані спочатку сама підробляла проституцією, а потім п «поміркованого» бізнесу й стала керувати борделем. Своїм працівницям гонорари, а решту грошей загрібала для себе і своєї спільниці, пані Миха «пансіону» було заарештовано, а сам будинок поліція опечатала.
Ще одним відомим кублом розпусти були апартаменти по вул. Хжановсь Коцюбинського). Домовласницею там була така собі Катажина Гевко. Ця задовольнялася винайманням кімнат повіям, а ще й постачала клієнтів дл Гостями цього розпусного кубла бували й неповнолітні, переважно гімна вдалося прикрити тільки «поліції моралі». Були в міській мережі будинк
заклади для невибагливої публіки. Так, на специфічний тип заробітку в 1 Кароліна Бжезінська, власниця двох будинків розпусти при вулицях Хоти містилися в районі Бельведер, який вважався найбільш небезпечним у мі
Катівні
Івано-франківський ліцей № 5 з поглибленим вивченням німецької мови місті навчальний заклад. На жаль, приміщення по вул. Франка, де він зна історію. Цікаво, хоча й моторошно, описав історію будівлі нині покійний з найвідоміших прикарпатських краєзнавців. У 1939-1941 роках тут діяло перетворило ці два роки на період терору і страху. Після втечі енкаведист справжній жах – вони побачили масу закатованих людей. Були там зокре з попаленими п’ятами і з вирізаними на спині тризубами. Саме там було прикарпатського вченого й громадського діяча – Василя Пашницького, пе Наукової бібліотеки імені І. Франка. В післявоєнний період у приміщенн в 1960-х роках відкрився навчальний заклад.
Період німецької окупації у багатьох асоціюється зі злодіяннями гестапо Іван Бондарев, гестапівці для своєї резиденції обрали величну кам’яницю (тепер вул. Сахарова, 15). На першому поверсі урядував шеф гестапо Ган містилася простора зала, де у 1943 році проводилися так звані спеціальні одноосібно виносилися смертні вироки. По правому боці коридору були затриманих. На другому поверсі розташовувалась головна картотека в’яз у розшуку, і архів, На четвертому поверсі був кабінет із написом «Eintritt суворо заборонений). Подейкували, що цей покій призначався для спеціа стояло ліжко з тримачами для рук і ніг із сталевою сіткою, через яку пускроку німці так швидко тікали, що не встигли знищити архів поліції безпе доказовою базою у судових процесах проти колишніх гестапівців.
Варто пам’ятати, що історія міста складається не лише з вікопомних поді пам’яток архітектури. Адже є й темні сторінки минулого, які нагадують, будівлею можуть стояти людські драми, злочини, скандали чи трагедії.
Чдавно відійшли у минуле, але стіни старих будівель і далі зберігають пам змушували містян обходити ці адреси стороною.
Олена БУЧИК |
