Такої традиції святкування Маланки, як у селі Белелуя, що на Снятинщині, нема у всьому Прикарпатті. Бо лише тут влаштовують борінку, тобто бої Маланок між трьома сільськими кутами. А ще серед персонажів такої переберії є Ведмеді, які носять на собі 20-кілограмові костюми з сіна.

Та борінки в Белелуї вже не роблять четвертий рік – від початку повномасштабного вторгнення. Натомість усі дружньо й скромно ходять й колядують селом. Маланкують лише діти, аби традиція жила далі. А всі гроші за коляду збирають для військових на дрони, пише Репортер.

Родичі Маланки у повазі в колядників

Маланкували у Белелуї у середу, 31 грудня, напередодні Нового року та свята Святого Василя. Збирати Маланку в цей день почали з сьомої ранку. Це з року в рік робить одна єдина жінка в селі, яка знає всі традиції та звичаї.

Цікаво, що те, хто цього річ буде Маланкою у селі, знають аж після Різдва. Для цього збираються старші ґазди, кличуть хлопців, які маланкують, і серед них обирають, хто буде Маланкою, а хто – Газдою, Гуцулом й Гуцулкою, Бабою з Дідом. А також – хто буде Чортами, Смертями, Шандарями (поліцаями), Санітарами, Жидами. Саме ці негативні персонажі колись брали участь у борінці, тобто боролися. Головне було – повалити суперника на землю. За цю боротьбу давали бали. Ті, у кого найбільше балів – здобували перемогу і мали право робити в селі танці.'

Та борінка, кажуть у селі, колись могла тривати кілька годин. Кожен з трьох кутів Белелуї мав свою Маланку, а в кожному гурті – по 30 учасників.

Цього року маланкували лише два кути – Великий Кут та Берестів. Третій – Соківна, не збирає Маланку уже кілька років, бо бракує людей.

Кожна група ходить лише по своєму куту. Спершу маланкують у хаті хлопця, якого вибрали за Маланку. Далі – по хатах його найближчої родини: баби з дідом, хрещених батьків.

Бути Маланкою дуже почесно, говорить 14-річний Василь Оденський, який цього року і грає цю роль. Розказує, що починав маланкувати у 5 років, коли його взяли Ведмедиком.

Потім йшов за Смерть, за Шандара, за Доктора і так дійшов до Маланки, – усміхається Василь. – Після Різдва, десь 27 грудня, у селі доколядовують і на вечір йдемо збирати Маланку – готуватися до 31 грудня. І тоді кажуть, хто ким буде. Мені минулого року казали, що я буду за Маланку. Я вже був за Гуцулку, тому на цей рік мав бути за Маланку.

Обов’язково кожна Маланка зі своїм гуртом йде з колядою на цвинтар. Але перебрані туди не заходять, а чекають біля воріт. За той час хлопці та ґазди на кладовищі відвідують померлих неодружених хлопців. Це така обов’язкова традиція цього дня.

Чорти кидали дівчат у сніг

З цвинтаря уся процесія йде до центру села. По дорозі стають колядувати біля церкви, магазинів, кафе.

Ще дорогою Маланка з Газдою кланяються усім зустрічним. Люди спеціально виходять з хат, аби подивитися на це дійство. От, під воротами стоять три бабусі. Радіють, що традиція жива, що є кому ходити.

Але то людей колись було на дорозі стільки, що не могли поміститись, – говорить Ганна Говдиш. – Тепер уже менше, бо тепер війна. Колись хлопці дорослі йшли, що армію відслужили. А тепер перебираються восьмий, дев’ятий клас.

Ще пані Ганна згадує, за гроші, які заколядували гурти робили у селі танці і не одні. Як грошей не ставало, то хлопці додавали.

Ведмеді і Ведмедики

Ведмеді – це, певно, найколоритніші персонажі у Маланці. Великий Кут мав аж чотири – два великі і два маленькі.

В одного з них перебраний 17-річний Ілля Калітвенцев. Хлопець розказує, що маланкує уже десять років. На ньому костюм з сіна, який, каже, важить зо 20 кілограмів. Сіно на костюми ведмедів заготовляють ще з літа. Воно сохне, а потім після усіх різдвяних свят збираються ґазди, які з цього сіна шиють костюми ведмедям.

Тяжко нести це все, – говорить хлопець. – Тим більше через ожеледицю ще важче ходити. Але це традиція – саме наша – в Белелуї.

Дуже уважно за маланкувальниками ходить Аня Шлемко, бо серед учасників її 5-річний син Артем. Він перебраний в маленького Ведмедя. Хлопчик чемно ходить зі старшими хлопцями. А ходити треба чи не цілий день.

Він сам ініціативу проявив, – хвалить сина Аня. – Дитина дуже охоче збиралася, такий був запал емоцій, безмежно радий цьому. Його тато ходив у Маланку, дід, а тепер і він. Це чудова традиція, яку продовжуємо з покоління в покоління.

В центрі села усі збираються на загальне маланкування. А звідти вже гурти розходять по своїх кутах, аби водити Маланку по хатах.

Чорти дівчат все зачіпали й у сніг кидали, – додає пані Ольга. – Чорти, Смерті – це такі персонажі, які роблять пакості.

Як ми боялися того, як були дітьми, – згадує з посмішкою пані Ганна. – Десь під постіль ховалися.

У нас традиція зберігається ще з минулого століття, бо ходили наші діди, батьки, а тепер уже молоде покоління, – розповідає Ольга Козьмик. – Маланкувати ходять до усіх хат, де є дівчата. Най тій дівчинці лиш один рочок.

Світлана Лелик