І скільки їх лежить у відомих і невідомих могилах, ніхто не знає. І скільки їх було закатовано у тюрмах, ніхто не відає. І скільки їх не повернулося із Сибіру - вже ніхто не дізнається. Віддати національним героям те, що їм належить – славу і шану - зібралися минулої неділі на цвинтарі воїнів УПА у селі Манява всі ті, хто своїм святим обов’язком вирішив долучитися до урочистого відзначення Дня Героїв. Зібралися вшанувати пам’ять всіх безневинно розстріляних, закатованих, хто боровся за волю і незалежність України. Зібралися, щоб схилити у скорботі голови і помолитися за тих, хто ніколи не побачить яскравого травневого сонця, ніколи не буде тішитися своїми дітьми і онуками, хто навічно знайшов спочинок у сирій землі. Зібралися вшанувати тих героїв, які не потребують президентських указів. Бо вони герої у пам’яті народній. У цей особливий для України день сивочолі ветерани прийшли сюди, щоби поділитися спогадами, згадати трагічне минуле, своїх побратимів, друзів. Молодь – щоб перейняти естафету поколінь, відчути їхній бойових дух, відданість і любов до рідної землі. Школярі – щоб почути і зрозуміти, наскільки важкими були події тих буремних часів, сказати про їхні подвиги віршами і піснями. А всіх разом об’єднала любов. Любов до України. Тут стоїть капличка Покрови Божої Матері – як загальний знак пам’яті за усіх, кому судилося знайти на цьому місці вічний спочинок. З ініціативи станичного Братства УПА Михайла Паневника могили на цьому цвинтарі були впорядковані у 90-х роках. Що ж це за могили? Хто у них похований? Сувора правда тих подій така: у 1943 році на теренах нашого району постала Організація українських націоналістів і укріпилася УПА. Багато жителів Маняви були їх учасниками. Повстанці, які поховані на цьому цвинтарі, загинули в різний час протягом 1945-1955 років. Вони були убиті енкаведистами. Їх звозили під сільську раду і викидали під берег. А місцеві жителі ховали хлопців, насипаючи невеликі горбики безіменних могил. У 14-ти могилах лежать по 3-4 повстанці, всього - 34, невідомими залишаються 14. Важкі обставини смерті кожного з них. Тут спочивають п’ятеро хлопців, які не здалися в полон і застрелилися. Двоє спеціально підірвалися гранатами таким чином, щоб пошматувало їхні обличчя і ніхто не міг їх упізнати: бійці боялися за своїх рідних і не хотіли, щоб вони через них постраждали. Одного юнака наздогнав енкаведист, проткнув його багнетом, а потім ще живого вкинув у вогонь. Тих, що померли своєю смертю, тут нема. Поминальне віче на манявському цвинтарі воїнів УПА розпочали спільною молитвою. Священики УГКЦ та УПЦ КП отець Іван з Гвозда Надвірнянського району, отець Віталій з Старуні, отець Дмитро з Маняви відправили панахиду за померлими героями, поіменно пом’янули всіх, хто лежить у цих могилах, увінчаних березовими хрестами. Священнослужителі адресували присутнім на зустрічі сивочолим воякам щирі слова благословення. Вшанувати пам’ять отих відомих і невідомих хлопців та дівчат прибули і гості з Гвозда - спеціальна делегація, яку очолив отець Іван. Були серед них і сестри Марія і Анна Пицюки, які приїхали, аби вклонитися світлій пам’яті свого вуйка Василя Михайлюка (псевдо «Білий»). «Ми довго шукали його могилу - більше двадцяти років, - розповідає пані Марія. - Допоміг нам Михайло Паневник. Кажуть, що у лісі була поранена дівчина, вуйко зійшов у село їй за молоком – там його і поранили. А чи правда це, ніхто не знає. Хочемо дізнатися за яких обставин загинув вуйко, хочемо отримати бодай якусь звісточку про нього. Тим більше, що ще живе його рідна сестра, яка найбільше цього чекає». Роман Рогів з Маняви - колишній зв’язковий. Дідусь, хвилюючись, розповідає нам про Олексу на псевдо «Нечай» з Надвірнянського району. Він лежав хворий у шпиталі під Малиновищами, хлопці варили йому кашу і на запах прийшли солдати, які шукали повстанців. На хлопцеві не залишилося живого місця: очі, голова, руки, ноги були проколоті наскрізь. А Петро Тимчук (псевдо «Прут») підірвав себе гранатою. У Марії Ноняк під час облави в один день загинули два рідні брати - Олександр і Микола Винники. Вони також знайшли вічний спочинок тут, під хрестами. Дякувати Богу, це місце знають не лише родичі загиблих воїнів та їхні побратими. Знаємо і ми. І своїм дітям та внукам будемо показувати. І правдиву історію будемо їм переказувати. І національну свідомість будемо утверджувати. - Як би не намагалися переписати нашу історію всілякі табачники, всілякі шовіністи і українофоби, які хочуть сказати, що ми ніхто, що ми такі собі урки, які недавно навчилися мити руки, їм цього не вдасться. Чи народили б ці, за їхніми словами урки, таких героїв, які ішли в бій, не задумуючись, що кожна наступна мить може стати кроком до смерті. Бо знали одне: є віра, є ідея, є за плечима рідна земля, батьки, родини — хто ж їх захистить?! І вони, дехто зовсім юний, брали зброю і йшли воювати. За те, щоб народжувати дітей, орати землю, сіяти пшеницю, косити траву на своїй, Богом даній землі, -- емоційно зверталася до присутніх ведуча заходу депутат районної ради від ВО «Свобода» Марія Рудик. Висловив шану тим, хто ціною свого життя здобував незалежну державу, побажав міцності, сили, здоров’я воякам ОУН-УПА, подякував усім, хто долучився до відзначення славної дати – Дня Героїв і набрався того духу, який іде від землі і кличе нас із небес берегти Україну, нашу мову, культуру, традиції голова Богородчанської районної ради Михайло Головчук. З патріотичними промовами виступили депутат обласної ради Манолій Піцуряк, депутати районної ради Тарас Конечний, Богдан Білусяк, голова районного Братства вояків ОУН-УПА Дмитро Верхоляк, станичний районного Братства УПА Михайло Паневник, член районного Братства УПА Іван Курилюк. Підсилювали емоційний стан глядачів і поетичні рядки, які декламувала ведуча Марія Рудик, і музичні виступи учнів Манявської школи та учасників художньої самодіяльності Манявського будинку культури, виступи членкинь Союзу українок із Гвозда. Насамкінець звучала щира подяка організаторам святкування – районній організації ВО «Свобода», районному братству вояків УПА, особисто директору Манявської школи депутату районної ради Богдану Білусяку, депутату районної ради Тарасу Конечному, які зуміли вкотре збудити наші душі, додати віри, сили, націоналістичного духу тих вояків, які лежать під оцими 14-ма хрестами. Приходьмо сюди. Запалюймо свічку світлої пам'яті за їхні душі. Молімося. Не тільки за них. Молімося і за себе. Щоб ми уміли відстоювати свою країну так, як це робили вони -- гідно, чесно, сміливо, відчайдушно. ... Разом зі своїми побратимами повертався додому і комбатант УПА - голова Богородчанської організації політв'язнів і репресованих Ярослав Михайлович Кріцак з Монастирчан, який 29 травня зустрів свою 80-ту весну. Статний сивочолий ветеран, прощаючись, з усмішкою на устах сказав: « Я щасливий, що дожив до цього часу. За минулим не шкодую. І якби довелося все знову повторити – повторив би…». Інга МАРТИНЮК |
