Боротьба церкви проти пияцтва - 16 Листопада 2012 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація

Алкоголь – це універсальна отрута, яка діє на весь організм. Алкоголь нерівномірно розподіляється в тканинах тіла. Найбільше його поглинає головний мозок, тому що в нервових клітинах головного мозку є велика кількість ліпідів, у яких алкоголь розчиняється краще, ніж в інших середовищах. У молодих людей судини мозку порівняно великого розміру (це потрібно для повноцінного живлення клітин, які ростуть), тому приплив крові до них більший. Зберігається алкоголь у головному мозку до 90 днів. При важкому отруєнні алкоголем гине декілька тисяч клітин сірої речовини головного мозку.

Пияцтво і алкоголь приносять нашому суспільству великі моральні і матеріальні втрати. При зловживанні алкогольними напоями знижується продуктивність праці, втрачаються трудові навики і кваліфікація, занепадає трудова дисципліна. За розрахунками економістів, у осіб, які помірно вживають спиртне, продуктивність праці знижується на 4-5%. Близько половини транспортних аварій пов’язано з вживанням алкоголю. Виробничі травми частіше бувають у понеділок (так званий "важкий” день) або у дні після свят, коли працездатність організму ще не відновилася після алкогольного сп’яніння.

Пияцтво на Україні стало дуже поширюватиися в часи Речі Посполитої. Воно служило джерелом збагачення панів, даючи їм 40-50% прибутку з їхніх маєтків. У пияцтві частина знедоленого народу шукала втіхи у вільний час, поринала у нього, щоб забутися, заховатися від дійсності. З часом горілка отруювала свідомість людини і непереборно кликала до себе. Людина, яка ставала пияком, мала лише одну мету в житті– випити.

В другій половині ХVІІІ ст першу спробу організації боротьби з пияцтвом в Галичині зробив львівський єпископ Йосиф Шумлянський. У 1687 році була видана книга його повчань та інструкцій для священиків "Метрика альбо реєстр для порядку церкви”. У ній понад 10 сторінок відведено для висвітлення шкідливості пияцтва. Вимагаючи тверезого життя насамперед від священиків, він наказував їм всіляко боротися з пияцтвом серед селян.

Стихійні прояви боротьби за тверезість мали місце в нашому краї, мабуть, з давніх часів. А вже на початку ХІХ ст почалася хвиля антиалкогольного руху в світі. У 1808 році виникли перші товариства тверезості в Англії та в Північній Америці. Славну сторінку в історію руху вписали тоді жінки. Під час масових жіночих походів вони нищили корчми та інші подібні заклади. Поступово цей рух наближався через Західну Європу до Галичини. Адже пияцтво до краю розкладало людську мораль.

Щоб не допустити стихійності руху тверезості і тримати його під контролем, генерал-губернатор "князівства Галичини і Лодомерії” 23 вересня 1844 року віддав розпорядження про створення товариств тверезості при всіх парафіяльних церквах. Духовенство зобов’язувалося цією постановою до проведення роз’яснювальної роботи серед населення і всіх тих, що давали присяги тверезості, мало записувати у спеціальні "Золоті книги тверезості”.

Тому 3 жовтня 1844 року галицький митрополит Михайло Левицький (1774-1858) звернувся з відповідним циркулярним листом (обіжником) до своїх священиків. У циркулярному листі ч.3887/138 німецькою та польською мовами духовенство отримало детальні інструкції про те, як засновувати товариства тверезості та вести книги тверезості. 10 жовтня з антиалкогольною проповіддю звернувся до своїх вірних перемишльський єпископ Іван Снігурський. А 8 листопада було опубліковано звернення до населення перемишльського римо-католицького єпископа Франциска Захаріясевича. У ньому були дані інструкції сільським священикам про порядок ведення антиалкогольної агітації серед населення.”Для пияцтва немає нічого святого, ..готуйтесь до бою проти спільного ворога людства”, – повчав єпископ. Того ж року були віддруковані присяги-молитви, які вручалися членам "Братств тверезості”, і кожен на них ставив свій підпис.

Вступаючі до "Братства тверезості (або стриманості)”, давали коротку присягу: "Я, (своє ім’я й прізвище), перед Богом, Матір’ю Богородицею і святим Ангелом-хоронителем урочисто постановляю у вживанні алкогольних напоїв за Божою допомогою уникати пияцтва, тільки дотримуватись належної міри і до того згідно моїх сил залучати інших”.

Після придушення революції в Австрії наступив поступовий спад руху тверезості в Галичині і засновані "братства” почали повільно розпадатися. Але навіть в умовах спаду антиалкогольної боротьби у 1851 році урядова віденська газета "Вісник” мусіла відзначити ту велику шкоду, якої зазнавала Галичина від пияцтва: "Ми пересвідчені, що у нас більше вдовиць і сиріт, більше калік і недужих, більше самовбивців і шалених зробило пияцтво, як деінде громадянська війна або інша смертоносна язва”.

Отець Лев Трещаківський з Городка, посол до сейму, в липні 1861 року офіційно звертався до керівників Галицького сейму з проханням посилити боротьбу з пияцтвом і забезпечити дотримання законів, які регулювали торгівлю алкогольними напоями. Його запит був опублікований в газеті. Наступного року він через газету закликав священиків засновувати в Галичині товариства тверезості

На заклик духовної та світської інтелігенції поступово почали відновлюватися "Братства тверезості”. У 1870 році в селі Комарники (тепер Турківського району на Львівщині) був відновлений запис у "Золоту книгу тверезості” тих, хто відрікався від вживання горілки до кінця життя. У 1872 році таке "Братство” виникло в селі Жуличі на Золочівщині. На початку 1873 року порвало з пияцтвом село Вільшаниця біля Тлумача. Того ж року повернулися до тверезості села Бубнище, Побережжжя, Сілець та Пасічна на сучасній Івано-Франківщині. Громада Побережжя вирішила повністю бойкотувати корчми. Громадська рада Пасічної, в якій на 700 осіб населення припадало 7 корчм, вирішила штрафувати на 15 ринських тих селян, які б посміли появитися в корчмі після 10 години вечора, або в неділю чи в свято. 24 лютого 1874 року постановила дотримуватися стриманості у вживанні горілки громада села Велдіж (тепер Шевченкове) біля Долини. Братства тверезості масово заводилися всюди.

Рух за тверезість був підтриманий керівниками церкви. 3 квітня 1874 року звернувся до населення з посланням "Про високу гідність людини” митрополит Йосиф Сембратович (1821-1900), у якому нещадно засуджував пияцтво як гріх, яким людина губить свою гідність, губить себе духовно і фізично. Цього ж місяця він звернувся до папи Пія ІХ з проханням про надання "Братствам тверезості” духовних пільг. Папа посланням від 30 червня 1874 року надав такі пільги. Після цього Й.Сембратович 4 серпня закликав духовенство до заснування "Братств тверезості ”. Зокрема, він наказав заборонити дітям відвідувати корчми та танці в них, "щоб мерзості цієї на очі не бачили і гнилих, і лайливих слів п’яниць щоб не чули”. Священикам було наказано читати та пояснювати селянам положення про "Братства тверезості” і закликати їх до складання присяг про відречення від горілки.

Для більшого ефекту антиалкогольної пропаганди Митрополича консисторія ще 29 жовтня 1874 року дозволила проводити у Львівській архиєпархії духовні місії проти пияцтва. Організовувати місії було доручено парохові села Дорогів о.Василю Залозецькому. Ці місії, що проводилися, як правило, під час релігійних свят протягом 2-3 днів, являли собою багатотисячні (по 5-12 тисяч) зібрання селян. На місії прибували до 20, а інколи й до 40 священиків з цілої околиці, які виголошували довгі та палкі проповіді проти пияцтва. Супроводжувалися ці місії символічними похоронами горілки та встановленням пам’ятних хрестів тверезості. Спеціально для такої події відлиті чавунні хрести продавав по 30 ринських львівський купець Михайло Димет.

У 1874 році в Галичині відбувалися місії проти пияцтва у 19 місцевостях, у наступному – вже більш як в 50, в основному на Тернопільщині та Станіславщині. При організації та проведенні цих місій справжньої слави "апостолів тверезості” заслужили численними палкими проповідями перед селянами отці Василь Залозецький, Ілля Мардарович, Филимон Огоновський, Йосип Кобринський, Йосип Могильницький, Володимир Паук, Антін Струтинський. Найбільш відомим "апостолом” став о.Рудольф Мох – громадський діяч, поет, один із засновників товариства "Галицько-руська матиця”, учасник першого собору руських учених у Львові 1848 року.

У травні 1875 року Галицький сейм мусив прийняти закон проти пияцтва, за яким затриманих у громадських місцях пияків дозволялося карати штрафом 5 ринських або арештом до 3 днів. При повторному затриманні пияка протягом 3 місяців кара зростала в 3 рази. Аналогічні кари були визначені для шинкарів за продаж горілки особам у нетверезому стані та підліткам до 12 років. За споювання неповнолітніх (до 16 років) теж була визначена кара до 15 ринських. Шинкарям також було заборонено продавати горілку поза корчмою.

Слід сказати, що в некролозі, опублікованому після смерті Й.Сембратовича у церковному виданні "Богословський вісник”, зазначено, що він мав "велетенські заслуги на полі усунення язви пияцтва, що страшно морально і матеріально розоряла наше селянство. Боротьбі з цим злом він присвятив всі свої сили і працю, а його діяльність в цій сфері поклала наріжний камінь нинішнього руху на полі заснування народних читалень, ширення просвіти і економічного відродження нашого народу”.

Справі боротьби з пияцтвом надавав великої ваги і наступний митрополит Сильвестр Сембратович. Його послання до духовенства про "Братства тверезості” було опубліковане 1889 року. Весною 1895 року митрополит С.Сембратович закликав духовенство систематизувати "Братства тверезості” згідно статуту, який був затверджений Папою римським для Перемишльської римо-католицької єпархії. При цьому закликав духовенство активізувати роботу цих "Братств”.

Великим поборником пияцтва був митрополит Андрей Шептицький. На початку ХХ ст. він звернувся з пастирським листом до гуцулів, в якому по-батьківському картав їх за пияцтво: "Аж лячно, кілько то корчем у вас на Гуцульщині! Часом одна біля одної стоять рядом, так що подумав би хтось, що се не християнське село. А здається, що в неодному селі більше корчем можна побачити, ніж хрестів. З корчем розходяться по селі усякі беззаконня. З них іде до кожного християнина спокуса, що тягне до гріха. У корчмі виучуються люди пиянства, тої страшної хороби по наших селах. Там люди тратять на пиянство здоровля та й гріш. Кілько то людей через коршму навіки згинуло. Якщо вам миле ваше життя, якщо вам мила свята земля, що вас носить, якщо вам миле щастя дітей, оминайте здалека корчм”.

1–2 лютого 1909 року у Львові відбувся перший український освітньо-господарський конгрес, на якому були виголошені 4 антиалкогольні доповіді. З ними виступили письменник і адвокат Андрій Чайковський, Іван Раковський, о.Теодозій Лежогубський та студент Володимир Держирука. Доповіді викликали зацікавлення в духовної та світської інтелігенції.

Перед Першою світовою війною тверезого способу життя дотримувалася значна частина галицького населення. 18 лютого 1914 року митрополичий ординаріат звернувся із закликом до священиків засновувати Братства тверезості в тих місцевостях, де їх ще не було. Війна розхитала моральні норми, але церква вчасно це помітила. 25 липня 1917 року митрополичий ординаріят звернувся до вірних із закликом дотримуватися тверезості, моральності та ощадності, нагадавши при цьому слова із св.Письма: "...п’яниці царства Божого не наслідують”.

В листопаді 1934 року церква розпорядженням №11490/АВ наказувала всім парохам належно вшанувати цього року 100-річчя антиалкогольного руху в Галичині. В усіх церквах мали бути виголошені антиалкогольні та антинікотинові проповіді. В неділю, 25 листопада, мав бути проведений збір коштів для потреб антиалкогольної боротьби. В цьому місяці парохи мали виступити з відповідними лекціями перед своїми парафіянам. Наказано було відновити діяльність "Братств тверезості”, розгорнути в церковній пресі відповідну пропаганду та налагодити співпрацю з товариством "Відродження”.

В період перебування українських земель у складі СРСР про якусь організовану церквою боротьбу з пияцтвом не було мови, бо сама УГКЦ була загнана в підпілля. Але навіть в атеїстичному та розпияченому СРСР, який приніс в Галичину страшну вакханалію алкоголізму, ініціюючи радість народних мас з нагоди «звільнення від панів», А.Шептицький у 1940 році зазначив у посланні до вірних: «Пияцтво підкопує родинне щастя, стається нещастям для дітей, а не раз переходить до них тяжкими, страшними недугами. Пияцтво підкопує всі дочасні добра. Пияк марнує все: жінку, дітей спроваджує на жебраків. Пияцтво відбирає добру славу у людей. Хто шанує пияка? Хто числиться з його думкою? Хто з нього не сміється? Хто ним не гордить? Бо чи може бути більший нерозум, як власним поступованням робити себе подібним до нерозумних звірят». Це був відвертий протест справжнього пастиря проти знищення його народу.

Нарешті, коли алкоголізм уже в назалежній Україні набрав страхітливих розмірів, у лютому 2002 року в церковній газеті "Арка” (ч.2/2002), яка виходить у Львові, появилося "Звернення Єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви до вірних і всіх людей доброї волі з приводу надмірного вживання алкогольних напоїв”. Від імені єпископів підписав його кардинал Любомир Гузар. Зайняло воно цілу сторінку газетної площі і було досить аргументоване цифрами. "Смертність серед дітей, батьки яких є алкоголіками, в 5 разів вища, а 60% розумової відсталості викликає алкоголізм батьків. Тривалість життя алкоголіків скорочується в середньому на 20 років. В Україні є 688000 алкоголіків за даними МОЗ”. Автори звернення запропонували для оздоровлення нашої нації заборонити рекламу спиртних напоїв у засобах масової інформації та вести суворий контроль за дотриманням закону про заборону продажу спиртних напоїв неповнолітнім. Там теж було зазначено, що церква має намір на рівні парафій відновити давню традицію товариств тверезості. Саме через це боротьба з пияцтвом є важливою справою для церкви і вірян.