З початком повномасштабного російського вторгнення багатьох іванофранківців охопила справжня англоманія, адже Великобританія твердо зайняла проукраїнську позицію. У давні часи в нашому місті було не так уже й багато англійського, але працювали тут і заклади з назвами, пов’язаними з Великобританією, і навідувалися гості з цієї країни. А деякі мешканці Станиславова навіть мали всі підстави бути вдячними особисто британському монарху.
Do you speak English?
На зламі ХІХ і ХХ століть зовсім небагато мешканців Станиславова могли похвалитися добрими знаннями англійської мови, адже особливістю тодішньої освіти в Галичині було широке розповсюдження німецької. Як зазначала газета «Кур’єр станиславівський», станом на 1902 рік у Галичині налічувалося 69 шкіл із німецькою мовою викладання. У вишуканому товаристві популярною була французька мова, тому порадник хороших манер кінця ХІХ століття радив усіляко робити вигляд, що ви нею володієте. Якщо якась пані зверталася по-французьки, вважалося поганим тоном просити її перейти на зрозумілу мову, краще усміхнутися й сказати «О, мадам!».
Втім, англійську мову викладали в деяких приватних школах та на мовних курсах. У 1869 році у місті відкрилась жіноча школа-пансіон під керівництвом Меланії Домбровської. На початку ХХ ст. вона знаходилась на вул. Липовій, 12 (нині вул. Шевченка). В цьому пансіоні особливу увагу приділяли розвитку мистецьких талантів вихованок і вивченню іноземних мов. Учениці школи вивчали англійську мову, хоч більшу увагу все одно приділялося німецькій і французькій. Великою подією для Станиславова стали пробні уроки англійської мови від лондонця Гаствейта. Вони відбулися у вересні 1907 році в театральній залі (тепер Обласна філармонія) й зібрали численну публіку. Ці пробні уроки мали на меті ознайомити мешканців міста з методами вивчення мов американця Максиміліана Берліца.
У міжвоєнний період англійська мова ставала все більш поширеною на теренах тодішньої Польщі – і відповідним чином підскочили ціни на її вивчення. Судячи з оголошення за 1939 рік, курс вивчення англійської мови коштував 50 злотих – недешево, якщо врахувати, що середня зарплата тоді складала 120-150 злотих у місяць. Щоправда, оплату за навчання можна було вносити частинами. Заняття вів випускник американського вищого навчального закладу, який обіцяв за короткий час навчити своїх учнів досконалого мовлення і письма.
Контакти і візити
17 травня 1913 року в залі міського казино (нині вул. Незалежності, 12) відбулася зустріч із відомою англійською громадською діячкою Мері Шипсгенкс. Цю подію організувало місцеве наукове товариство спільно з паризьким Міжнародним інститутом поширення громадських знань. Англійська гостя прочитала лекцію про жіночий рух у своїй батьківщині, користуючись при цьому німецькою мовою, яка була більш розповсюджена в тогочасному Станиславові. Пані Шипсгенкс була донькою єпископа з Норвіча (містечко на сході Англії). Цікаво, що вона була другою з 13 (!) дітей єпископа. Мері навчалася в першому жіночому коледжі при Кембриджському університеті, в Лондоні активно співпрацювала з благодійними організаціями, допомагала знедоленим. Але своєю основною місією ця громадська діячка вважала захист прав жінок. Її зараховували до суфражисток, проте вона не завжди схвалювала їхні методи – на її думку, вони діяли надто агресивно. Вона боролася за те, «щоб стать не вважалася привілеєм, у тому числі й у справах політичних, а жінки мали такі ж права, що й чоловіки». Під час муніципальних виборів у Лондоні пані Шипсгенкс була навіть висунута як незалежний кандидат. Лекція англійської гості стала великою подією для Станиславова й викликала значний інтерес публіки.
У 1930-х роках відомий англійський мандрівник, велосипедист і письменник Бернард Ньюмен здійснив велосипедну подорож тодішньою Польщею, побував також на Прикарпатті. Свої враження він описав у книзі «Pedalling Poland» («Велосипедна подорож Польщею»). Книга була видана у Лондоні й користувалася великим успіхом. Враження Ньюмена були в основному позитивними, він висловлював свій захват смаком місцевих страв і красою галицьких жінок. Про Станиславів він писав, що це дуже сучасне місто, яке виглядає точнісінько так, як і будь-яке інше європейське провінційне місто. Зараз важко в це повірити, але англієць співав справжню оду тодішнім станиславівським дорогам і стверджував, що вони вкриті дуже рівним і якісним асфальтом. За словами мандрівника, його «Джордж» (велосипед) залишився дуже задоволеним місцевими дорогами і поставив Станиславову одну з найвищих оцінок у всій Польщі. Побував Ньюмен і у Делятині й порівняв тамтешні краєвиди з красою Піренеїв. Коли чутки про книгу та про відгуки іноземця дійшли до Станиславова, в місті почали масово полювати за його книгою, адже його захопливі відгуки про місто наповнювали великою гордістю серце кожного жителя.
Відомим косметологом міжвоєнного Станиславова був Норберт Юпітер, чий кабінет у 1920-х роках знаходився на вул. Третього Мая, 11 (тепер вул. Грушевського). В 1937 році пан Юпітер став справжньою зіркою преси, але зовсім не через свої лікарські таланти. День 10 червня 1937 року став гарячим для кореспондентів британських видань, які працювали у Варшаві. Вони отримали завдання від своїх редакцій у Великобританії знайти станиславівського лікаря Норберта Юпітера та поспілкуватися з ним. Адже цей медик отримав у подарунок сто фунтів від самого англійського короля! Начебто пан Юпітер написав королю листа, у якому просив його про допомогу, бо через фінансові труднощі не міг одружитися з коханою дівчиною, з якою познайомився у Відні. Ця звістка викликала величезне зацікавлення, і телефонна лінія Варшава – Станиславів була того дня перевантажена. Однак Норберт Юпітер категорично заперечив, що надсилав королю листа з проханням про допомогу. Згодом журналісти все ж дізналися, що лікар злукавив – мабуть, посоромився зізнатися у своєму вчинкові. Лист пана Юпітера прочитав секретар короля. Вражений незвичним прізвищем прохача – не кожен день зустрінеш людину з прізвищем Юпітер! – він послав лікареві від імені англійського монарха сто фунтів.
У червні 1937 року місцева газета «Слово» повідомила про ще одного мешканця Станиславова, який удостоївся милості з боку його величності Георга VI. Пан Горацій Гальперн, який мешкав у Станиславові на вул. Зосина Воля, 16, працював комендантом санітарного підрозділу польського Червоного хреста. Він надіслав королеві лист із проханням про посаду в британських інституціях Червоного хреста. Удостоївшись від монарха прихильної відповіді, пан Гальперн згодом отримав відповідне підтвердження від посольства Великобританії у Варшаві.
Міські заклади
У старому Станиславові було аж два готелі, які носили назви, пов’язані з Великобританією, але, на жаль, жоден із цих готелів не був надто респектабельним. Досить відомим був готель «Під трьома коронами» – тепер на його місці багатоповерхівка на вул. Незалежності, 6. Під його дахом успішно функціонував прихований бордель, який поліція неодноразово закривала, але він, неначе фенікс із попелу, знову відроджувався. Пізніше готель перейменували на «Англійський» потім на «Східний», але зміна вивісок аж ніяк не робила заклад більш фешенебельним.
Не дуже добру репутацію мав і готель Штріка на вулиці Майзельса (нині вул. Лесі Українки). Він відкрився у 1870-х роках, а на початку ХХ століття готель купив Соломон Гюбнер, який дав йому назву «Бристоль». У травні 1909 року тут помер перший професійний композитор Галичини Денис Січинський. Він хворів раком шийних бородавок, відчував постійний брак грошей, тому останнім притулком музиканта став номер дешевого готелю.
Зате станиславівська ресторація, де можна було скуштувати справжній англійський портер, користувалася бездоганною репутацією і була популярною серед тодішніх містян. Йдеться про заклад Фердинанда Малашинського, який заснував свій бізнес ще у 1892 році. З квітня 1900 року заклад знаходився на вул. Ґославського, 9 (нині вул. Вітовського), а 1 грудня 1908 року розпочав роботу в новому приміщенні за сучасною адресою вул. Січових Стрільців, 17. Малашинський активно рекламував свій ресторан у пресі, запрошуючи гостей скуштувати численні смаколики, різні види пива і справжній англійський портер.
Серед розмаїття станиславівських крамниць були такі, де мешканці особливо любили купувати подарунки – наприклад, вишуканий бутик чоловічого одягу «A la Ville de Londres» (з французької: як у місті Лондоні). Тут пропонували французьке взуття з лайкової шкіри, справжні англійські краватки і товари віденських фірм, які поставляли свою продукцію навіть до цісарського двору. Певний час магазин винаймав приміщення у місцевій дирекції залізниць (нині головний корпус медуніверситету). Напередодні нового 1913 року власник магазину Юзеф Гальперн переселив його до просторішого приміщення у кам’яниці Іпотечного банку, де раніше знаходилась елітна кав’ярня «Уніон» (нині вул. Незалежності, 19). Як повідомляє рекламне оголошення, нове приміщення було обладнане з найкращим комфортом. Власник також нагадував, що його магазин мав двадцять років бездоганної репутації завдяки якісному товару і помірним цінам.
Британські товари пропонувала й модна крамниця Еміля Штаубера, відкрита в 1908 році у будинку, що належав братам Гартенберґам і знаходився поряд із їхнім пасажем на розі вул. Карпінського (нині вул. Галицька) і Сапєжинської (нині вул. Незалежності). Тут, зокрема, можна було придбати американське взуття марки «King Quality», англійські капелюхи «Scott» і краватки «Castle Make».
До речі, британський слід можна відшукати й у міському просторі старого Станиславова, адже міський парк, закладений у 1896 році, планувався за принципами класичного англійського парку. Англійський парк по суті є облагородженим лісом, у якому відсутні прямі лінії та геометричні фігури. У вересні 1900 року газета «Кур’єр станиславівський» назвала міську зелену зону «чудовим англійським парком», а у липні 1901 року зазначила: «Завдяки праці й талантам міського садівника пана Місюровича парк дуже добре утримується. Його перетинають звивисті стежки, прикрашають різноманітні квіткові клумби, кущі й зарості, а також групи дерев». І хоч відтоді парк дуже змінився, він усе ж залишається улюбленим місцем відпочинку для багатьох містян.
Олена БУЧИК |
