ІІ. Опис храму
Екстер'єр. Інформації щодо планувальних та об’ємно-просторових особливостей храму є обмаль.
Із картографічних матеріалів датованих кін. XVIII ст. та серед. ХІХ ст. можемо побачити, що сакральна споруда знаходилася у північно-західній частині міської дільниці під назвою «Запаркання», де із західного та північного боків її оточували міські вали. Із північного боку, неподалік храму, була поромна переправа.
Сама церква орієнтована по осі захід-схід, зображена у вигляді видовженого прямокутника із дещо «зрізаною» вівтарною частиною. Вона займала значну територію площі свого розташування. З північного та південного боків церковне подвір¢я межувало із садами, з східного боку – полем, а із західного – вулицею. Церква була дещо менших розмірів у порівнянні із храмом Різдва Христового, особливо довжиною.
На кадастровому плані Галича (1847) поруч із дерев'яною церквою Св. Миколая нанесено прямокутну дзвіницю із аналогічного матеріалу. Вона знаходилася у північно-західній частині території храму. Також, на плані помітно, що до церкви із західного боку прилягав менший за розмірами притвор квадратної форми.
Значно більше інформації про зовнішній вигляд храму надають іконографічні матеріали кін. ХІХ – другої пол. ХХ ст.
У польському часописі «Tygodnik illustrowany» (1871) опубліковано рисунок церкви Св. Миколая (автор Генрик Ґрабінський, його авторству належить ще один рисунок церкви з протилежного боку). Сакральну споруду художник намалював із північно-західного боку. Згідно рисунка церква являла собою двоверху, тризрубну, однокупольну, прямокутну у плані споруду, яка видовжена по осі захід-схід.
На північному фасаді простежуються рівномірні виступи вінців зрубів, що розділяють храм на дві частини – бабинець та неф. Вівтар, нава та бабинець вкриті двосхилим причілковим дахом із ґонти. Над нефом розміщений глухий четверик, над яким здіймається восьмерик, що увінчаний світловим ліхтарем із маківкою та хрестом. Над бабинцем височить хрест. Восьмерик освітлюється одним квадратним віконцем із північного боку. Також, над притворною частиною помітне квадратне віконце, що освітлює хори в церкві. Головний вхід до храму здійснюється через невисокі прямокутні двостулкові двері.
На листівці міжвоєнного періоду під назвою «Halicz. Cerkiew św. Mykołaja / Галич. Церква Св. Миколая» (датованої 1935-1939 рр.) зображено сакральну споруду із південно-західного боку. Зовнішній вигляд споруди зазнав значних змін, порівняно із зображенням 1870-х рр., внаслідок реставрації проведеної на почат. ХХ ст
Церква являє собою тридільну, тризрубну, двоверху, однокупольну, прямокутну у плані споруду, яка орієнтована вівтарем на схід. Храм перекритий двосхилим та причілковим дахом із бляхи (на відміну від гонти в попередньому періоді). Бабинець та вівтар є дещо вужчими ніж нава. Верхня частина церкви шальована вертикально дошками.
Над вівтарем та бабинцем розміщені хрести (3) на підхрестовому яблуці. Над навою здіймається світловий восьмерик, який стоїть на глухому четверику. Над куполом височить світловий ліхтарик із маківкою та хрестом. На південному фасаді нава освітлюється трьома квадратними віконцями, а вівтар – одним.
Вхід до храму здійснюється через прямокутні двостулкові двері. Над головним входом розміщений «фальшивий» балкон (його ще називають французьким), який через квадратне віконце освітлює хори в церкві. Територія споруди занедбана, оскільки на фото помітно високу траву та ряд чагарників й дерев із північного та північно-східного боків.
Більше інформації щодо опису сакральної споруди можна отримати завдяки висновку щодо розбору церкви в Галичі та акту огляду храму, датованими 1961 р.
Згідно даної документації, храм являв собою двоярусну споруду, яка перекрита оцинкованою бляхою. Стіни храму обшиті вертикальними дошками. З північного та південного боків споруда «обперезана» невисоким піддашшям. Вхід до храму здійснюється через дерев'яні двостулкові двері. Фундамент споруди виконаний з каменя та дерев'яної обв’язки. Територія храму із західного боку огороджена невисоким дерев'яним парканом, а з східного, північного та південного оточена житловими та громадськими спорудами. На території церкви із південного боку стоїть новозбудований житловий будинок, який ще не введено в експлуатацію.
Окрім храму Св. Миколая, складовою частиною церковного комплексу була також дерев’яна двоярусна дзвіниця. Споруда відповідала стилю церкви і органічно вписувалася в існуюче архітектурне середовище. Вона була зафіксована на кадастровій карті Галича 1847 р. та аерофотозйомках міста 1917 та 1929 рр.
В радянський період дзвіниця, на думку авторів, була перенесена на подвір’я храму Різдва Христового. Вона тривалий час знаходилася у східній частині церковного подвір´я. Пізніше, в 2014 р. її було перевезено і встановлено як вхідну вежу на Замковій горі із південного боку.
Інтер'єр. За писемними джерелами відомо, що в XVIII ст. в середині храму знаходилося наступне церковне майно: два срібні келихи, рушники, ампулки, друковані Євангелія (2), служебник, требник, трифолій, октоїх, тріоди (2), часослов, псалтир та інше. В період душпастирювання о. Павла Горбачевського (висвячений в 1722 р.) у престольній частині була ікона Святого Архангела Михаїла, яку таємно передав храму місцевий житель Василь Комаринський.
Вдалося віднайти унікальну згадку про зовнішній та внутрішній опис святині у роки Першої світової війни (опубліковано у квітні 1915 р. в двох джерелах). Даний опис був здійснений військовим кореспондентом російської імператорської армії Сергієм Мамонтовим (1867-1915 рр.).
Він писав: «…У занепалому стольному Галичі, біля підніжжя крутого пагорба, на якому височать непорушні стіни твердині Данила, я випадково набрів на старовинну дерев'яну церкву, що стояла за старою огорожею серед чийогось фруктового саду.
Рубана з грубого соснового лісу, з далеко виступаючими кінцями колод, зі старими православними іконами на передньому фасаді, ця церква нагадувала знамениті дерев'яні храми нашої Півночі. Тільки покрівля та вежа, покриті новим оцинкованим металом, вносили дисонанс у загальний образ, надавали їй схожості з новеньким католицьким костелом.
Окремо від храму, в декількох кроках від нього, стоїть дерев'яна дзвіниця, яка цілком збігається з ним за стилем.
Кинулися ми на пошуки ключа, щоб оглянути церкву в середині, і знайшли його у паламаря древнього уніатського собору.
Присадкуватий дідусь, з обстриженим «під мисочку» майже чорним волоссям і висячими хохляцькими вусами, відкрив двостулкові дерев'яні двері і завів нас до церкви.
Намагаючись пояснити на великоруській мові, тобто спотворюючи зрозумілий нам русинській говір, він повідомив, що цей храм побудований 600 років тому, що недавно він був призначений на розбір, і тільки завдяки енергії саме «руського» священника, вдалося його відстояти і відремонтувати.
... Середина старої церковці виявилася ще цікавіша, ніж зовні, – з усіх кутів віяло духом самобутньої, сільської, дерев'яної Русі. Шестисот років їй, звичайно, бути не могло, але до XVII ст. віднести її побудову можна з повною вірогідністю.
Іконостас зовсім православний із потемнілими різними Царськими воротами та місцевими іконами нашого не надто старого письма.
Стіни з колод, розписані квітковим орнаментом в світлих, життєрадісних тонах, чого ніколи не зустрінеш у суворих костелах.
Особливо приваблива внутрішня сторона купольної надбудови, яка має вигляд перекинутої чаші, освітлюється особливими віконцями і пересічена палицями. Вся вона по блакитнуватому полю розписана своєрідною рослинною орнаментовкою, спорідненою південно – руським вишивкам та килимам. З старовинних предметів мою увагу привернули два кипарисові напрестольні хрести чисто північного типу та мідне старовинне кадило…».
У період радянської окупації, перед закриттям храму, в ньому були наступні церковні предмети: вівтар, одна скриня, три лавки, один хрест, два малих образи та іконостас. Після закриття споруди все церковне майно із церкви релігійна громада перенесла до храму Різдва Христового, а частину інвентаря, який мав історичну та художню цінність, передали в Станіславський краєзнавчий музей. Ключі від храму були передані громадою у Галицький райвиконком.
ІІІ. Збережене церковне майно. Популяризація його історії.
Станом на грудень 2024 р. із сакрального інвентаря розібраної церкви збереглися лише Євангеліє (1716) та Метрична книга церкви Св. Миколая в Галичі (1761-1794).
Євангеліє.* Видане в 1716 р. у м. Москва (Московське царство). Куплене парохом Павлом Горбачевським, старшим й молодшим церковними братами Іоаном Данілецьким та Іоаном Василенком у лютому 1717 р. Розміри Євангелія: з окладом – 40,5х23х8 см, без окладу – 29х19х6,5 см. Оклад – дерев'яний, покритий оксамитом синього кольору; оздоблений рельєфними зображеннями із латуні: по кутах чотири євангелісти, а в центрі – розп'яття Ісуса Христа, Діви Марії Богородиці та Марії Магдалини. Застібки латунні (вціліла лише одна).
Загальна кількість збережених сторінок – 457. Мова написання – церковнослов'янська. Запис про візитацію датований 1776 р. Стан збереження – задовільний. Артефакт зберігається у фондах Національного заповідника «Давній Галич».
Метрична книга церкви Св. Миколая в Галичі (записи про датування хрестин, вінчань, похорон). Книга велась в 1761-1794 рр. Палітурка чорного кольору; торець та кути книги обшиті тканиною темно-бежевого кольору. Загальна кількість сторінок – 90. Мови написання: церковнослов’янська та латинська. Зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці України ім. Василя Стефаника.
Знищена церква Св. Миколая була самобутнім і цікавим об’єктом, як зразок дерев’яного храму за матеріалом будівництва і як складова частина міської забудови поч. XVIII cт. На даний час в околицях Галича збереглися лише чотири дерев'яні храми, які знаходяться під охороною Національного заповідника «Давній Галич» – церква Всіх Святих, 1946 р. (Музей етнографії, с. Крилос); церква Св. Миколая, 1883 р. (с. Вікторів); церква Вознесіння Господнього, 1806 р. (с. Комарів); церква Святої Параскеви, 1872 р. (с. Курипів) та церква Св. Архистратига Михаїла, 1819 р. (с. Козино).
У перші роки незалежності України міською радою Галича було здійснено перейменування вулиць міста – відповідно, вулиця на якій стояв храм, була названа на честь святого, якому було присвячено церкву.
З метою збереження та популяризації пам’яті про історію церкви Св. Миколая доцільно провести ознакування неіснуючого тепер храму як рідкісного зразка сакральної дерев'яної архітектури поч. ХVIII – другої полов. ХХ ст.; поблизу пам’ятної каплиці Святого Миколая вартує встановити інформаційно-туристичний стенд з текстовими та ілюстративними матеріалами, або для кращого візуального унаочнення знищеної споруди можна встановити макет церкви.
Козелківський Володимир
Чемеринський Андрій, Почесний краєзнавець України | 
