Існує кілька версій про час народження Памва Беринди, мовознавця, письменника, видавця, релігійного і культурного діяча першої половини XVII ст. Одні джерела подають 1570 рік, інші – період між 1555 та 1560-им роками. Немає єдиної думки і про місце народження цієї видатної постаті Галичини та всієї України. Деякі дослідники вважають, що Павло Беринда (ім’я Памво взяв при постриженні в ченці) з’явився на світ у с. Чайковичі Самбірського району Львівської області. За однією з версій, його родина походила з Молдови. Саме прізвище, як припускає мовознавець Іларіон Свєнціцький, румунського або східного походження. Історик-краєзнавець Іван Драбчук, автор книги «Постаті галицької історії», стверджує, що це наш земляк, котрий народився на Івано-Франківщині, в містечку Єзуполі Тисменицького району (в той час називалось Чешибіси).
П.Беринда був високоосвіченою людиною, володів енциклопедичними знаннями. Освіту майбутній лексикограф та книгодрукар здобув у Львівській братській школі, знав більше десяти мов, зокрема церковнослов’янську, грецьку, латинську, давньоєврейську, сирійську та ін. Школа мала потужну друкарню, тож П.Беринда захопився друкарською справою.
На початку 1600-их рр. львівський єпископ Гедеон Балабан (до постриження в ченці – Григорій) відкрив у своєму маєтку в с. Стрятин (нині Стратин Рогатинського району Івано-Франківської області) греко-слов’янську школу і друкарню, яку очолив його небіж Федір Балабан. Власне тут після завершення навчання П.Беринда розпочав свою діяльність як друкар і гравер, працював також у Крилоській друкарні, яку було засновано трохи пізніше. За його участі видано «Служебник» (1604), «Требник», «Євангеліє учительне» (обидві книги – 1606). До речі, на одній з гравюр Євангелія зображено вхід до крилоського храму. Своє прізвище приховував за монограмою «ПБМ», яку розшифровують як «Памво Беринда – монах (або майстер)». На виданнях стоїть також друкарський знак у вигляді молодого місяця і зірки.
Після смерті Федора і Гедеона Балабанів Беринду запросив до себе перемиський єпископ Михайло Копистенський. Потому він знову повертається до Львова, приймає чернечий постриг, найімовірніше – в монастирі Св.Онуфрія. У записах Львівського братства за 1613 р. згадується чернець Памво. Він очолив Львівську братську друкарню, де видав книгу «Іоанна Златоустого о священстві» (1614), а також власні вірші «На Рождество Христа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа для утіхи православним християнам» (1616) з присвятою львівському єпископові Єремії Тисаровському. Вірші користувалися великою популярністю, їх переписували і декламували учні братських шкіл. П.Беринда став одним із зачинателів української поезії та шкільної драми.
У 1617 р. архімандрит Києво-Печерського монастиря Єлисей Плетенецький звернувся до Львівського братства з проханням відпустити вже досить знаного на той час книговидавця та вченого Памва Беринду до Києва. Тут навколо заснованого 1615 р. братства, його школи та лаврської друкарні згуртувалось багато освічених людей – учених, перекладачів, письменників. І Памво Беринда разом з братом Стефаном і сином Лукашем назавжди покидає Львів. У друкарні Києво-Печерської лаври, що випускала як церковно-служебну, богословську, так і потрібну для шкіл літературу, в 1619 р. побачило світ перше в Україні видання «Анфологіону» (збірка вибраних служб на всі 12 місяців року), де містилися текси на пошану києворуських святих Бориса і Гліба, княгині Ольги, Володимира Великиго. Передмову і післямову до збірника склали Єлисей Плетенецький і Памво Беринда. У 1620 р. вийшов «Номоканон» (збірник церковного права). Згодом, під час візиту до Києва Єрусалимського Патріарха Феофана, ієромонах Памво Беринда отримав титул протосинкела (помічника Патріарха) Єрусалимської церкви.
У 1627 р. П.Беринда власним коштом опублікував «Лексикон словено-роський і імен толкованіє», над яким працював протягом багатьох років. У цьому фундаментальному виданні на 475 сторінок міститься близько семи тисяч церковнослов’янських слів, перекладених або витлумачених тогочасною живою українською розмовною мовою. «Лексикон…» адресувався «спудеям» і його можна розцінювати як прототип сучасних енциклопедичних словників.
Через кілька років Памва Беринди не стало. Помер він 13 липня 1632 р. і був похований у Києво-Печерському монастирі. Його надгробна плита містила напис: «Памво Беринда, коректор книг і управитель топографії печерської, протосинкел Святого Отця Патріарха Єрусалимського, людина вчена, залишив «Лексикон словено-роський» і по трудах чернечих, сповідничих і друкарських тут спочив».
Львів також не забув про Памва Беринду. Його іменем названо одну з вулиць у центрі міста.
Любов Бойко |
