Так історично склалося, що місто Галич є невід’ємною складовою життя представників трьох поколінь родини Гузарів. Дід Лев у Галичі прожив половину свого життя, тут помер і похований на місцевому цвинтарі. Його син Ярослав у Галичі бував частково, а онук Любомир, глава УГКЦ, до Галича навідувався епізодично. Після смерті останнього виникла потреба дослідити значення родини Гузарів для цього міста не лише з метою відтворення історичної ретроспективи, а й для гідного пошанування цих людей та збереження іхніх імен на мапі пам’яті Галича.
Лев Гузар (26.12.1858—29.07.1923) — нотаріус Галича, громадсько-культурний діяч, активний член «Просвіти». Народився у с. Завалові на Тернопіллі в родині о. Дмитра Гузара. Навчався у Бережанській гімназії та Львівському університеті. Вів активне студентське життя та гарно співав у хорі (був добрим тенором). Службову кар’єру починав у Яблунові, Печеніжині та Станиславові, де брав активну участь у роботі місцевої «Просвіти». Тепер не можна точно встановити час, коли він перебрався до Галича. Найвірогідніше, це були перші роки ХХ століття. Тут він також поринув у роботу просвітянського осередку, а пізніше якийсь час навіть очолював його. Його діяльність у Галичі припала на період Першої світової війни. На жаль, документів з того періоду майже не збереглося.
У 1910 році нотар Лев Гузар з дружиною у складі групи наших краян відвідав італію. Подорожники побували у Неаполі, Венеції та Римі. В останньому мали аудієнцію у Папи Римського Пія Х. 1915 року Галич окупували війська царської Росії. Зупинившись на постій у будинках городян, російські вояки грабували місцеве населення. Не був винятком і будинок Гузарів (родина на час воєнних дій тимчасово покинула Галич і, можливо, жила у Львові). Коли господарі повернулися до Галича, то побачили обшарпані стіни свого колись багатого та гарного помешкання.
Очевидно, Лев Гузар мав змогу залишитися у Львові, але все-таки повернувся до Галича, який став йому рідним. У ті переломні часи він розумів, що його присутність тут була необхіднішою. А той факт, що під час встановлення у місті влади ЗУНР йому запропонували посаду комісара Галицької округи, свідчить про його великий авторитет у цьому місті.
Лев Гузар був патріотом свого краю, свого міста. По закінченні війни, яка забрала його молодшого сина Олександра — Дмитра (1899—1918), він прожив усього кілька років. Останні роки доживав сам, бо дружина перебувала у Львові. Коли він помер, газета «Діло» відгукнулась на цю сумну подію великим некрологом на першій сторінці. Там йшлося про те, що Л. Гузар був «для наших людей не так урядником, як щирим порадником». А вже пізніше у тій же газеті появилася стаття подяки. За нею ми можемо відзначити, якою важливою для цього містечка була постать нотаря Лева Гузара і яку пошану він у всіх викликав.
Оскільки цей документ публікується вперше, подаємо його без скорочень і з незначним редагуванням. «Подяка. Подобалося Всевишньому навістити нас важким ударом і покликати до себе нашого найдорожчого мужа і батька бл. п. Льва Гузара, нотара в Галичи. В тім великім горю одинокою потіхою були для нас вияви глибокого співчуття, яких ми дізнали від многих наших знайомих. Також величавий похорон покійного був знаком правдивої пошани для нього. Тому, не будучи в силі кождому з осібна подякувати, складаємо на цьому місці прилюдну щиру подяку всім, що взяли участь в похороні і поспішили з усними та письменними заявами жалю.
В першій мірі сердечно дякуємо Впр. о. Катихетови Лободичеви з Галича за щире заняття урядженням похорону та за Його до глибини душі проникаюче нагробне слово, виголошене в церкві. Всесвіт. о. Мітратови Гордіевському зі Станиславова за провід в похороні, а дальше Впр. Отцям за ласкаву участь, о. Деканови Дудровичови з Яблонова, о. Винницькому совітникови і парохови з Галича, о. Мотюкови з Маріямполя, о. Ставничому з Комарова, о. Дудинському з Межигорець, о. Барановському з Темеровець, о. Гошовському з Крилоса, о. Дольницькому з Тустаня, о. Стекови з Єзуполя, о. Абрагамовичеви Ч. Студитів з Унева. Рівночасно складаємо щиру подяку Впр. о. деканови лат. обр. Ангерови, парохови Галича, як також о. Гвардіянови зі Св. Станіслава, що причинились до звеличання похоронного обряду.
Крім того, почуваємося до обов’язку подякувати за слова потіхи і за поміч в тій тяжкій хвилі Вп. Панству Макарушкам, пані Муликовій-Яворській, Мельниковичам, Хмілевським, Терпилякам, Лисакам, Стебновському і Клапоущакови. Окремо дякуємо Вп. Панови меценатови Олесницькому зі Станиславова і Вп. Панови Трачеви зі Суботова за зворушаючі нагробні слова на цвинтарі. В кінци складаємо щиру подяку за звеличання похоронів Церковним Братствам Галича і Залукви та Громадянам Галича, Залукви, Станиславова та околиць за участь і труди в звеличанню сумного похоронного обряду, зокрема дівчатам з Залукви за спів в часі похорону. Галич, в серпні 1923 року. Жена Вільгельміна, син Ярослав» («Діло» №102 за 09.08.1923 р.).
Могила Л. Гузара збереглася на старому галицькому цвинтарі і є однією з небагатьох реставрованих і добре збережених. Це свідчення великої поваги і сучасних галичан до цієї історичної постаті.
Ярослав Гузар (26.11.1897—02.12.1963) — інженер, учасник визвольної боротьби і один з провідних діячів хорового мистецтва. Народився у м. Станиславові. Під час навчання у Станиславівській гімназії брав участь у гімназійному хорі й оркестрі, яким часто сам і диригував. У 1915 p. його призвали у лави УСС, потім перевели до гарматного полку під командою сотника Воєвідки. У часи Першої світової війни після закінчення старшинського вишколу в Братиславі та після розвалу Австрії у 1918 році як старшина зголосився до Української Галицької Армії і його відрядили до третього гарматного полку УГА під командою сотника Ю. Шепаровича.
У серпні 1920 p. Ярослав Гузар виїхав до Відня на «студії заграничної торгівлі» і там зразу ж поринув у студентське життя «Віденської Січі», належав до хору, з яким виїжджав до Лінца для відправ богослужінь в катедрі. Після навчання у Відні в 1925 p. повернувся до Львова, де через рік одружився з Ростиславою Демчук у Кальнім, родинному селі молодої, де її батько о. Лука Демчук був парохом. Незабаром Я. Гузар одержав посаду книговода в Українському Земельному банку в Львові. Там записався до хору «Сурма».
Про перебування у Галичі Ярослава Гузара в офіційній його біографії немає жодного слова. Але він тут бував, бо просто не міг не бути, адже тут довший час жили його батьки. В історичних матеріалах ми натрапили на інформацію про те, що під час Листопадового зриву в Львові (1918 р.) Лев Гузар разом зі своїм сином Ярославом — хорунжим УСС, десятником УСС Василем Мироном, гімназистом Богданом Макарушкою та селянами Василем і Романом Дирдами організували тимчасовий комітет, який перебрав у свої руки владу в Галичі.
У 1925 році він керував кооперативом «Народний дім». На загальних зборах «Просвіти», які відбулися 14 листопада 1926 року, Ярослава Гузара було обрано головою місцевого виділу. Паралельно він очолював і місцевий осередок «Рідної Школи». Проте одруження і переїзд до Львова не дали можливості молодому керманичеві просвітніх товариств розгорнути активну діяльність і робота «Просвіти» у Галичі послабилась.
Після закінчення Другої світової війни 1945 p. перебував в Австрії біля Лінца і як адміністратор мистецької групи «Муза» влаштував близько 120 концертів у тодішніх зонах: американській, англійській і французькій. По приїзді до Нью-Йорка 1949 p. став засновником хору «Думка». В останні роки свого життя обіймав посаду касира Союзу українських хорів Америки. Крім хорів, яким присвячував усе своє життя, був активним членом громадських установ.
Ярослав Гузар помер у 1963 року в Детройті.
Любомир Гузар (23.02.1933—31.05.2017) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви, кардинал Католицької Церкви; із 28 січня 2001 р. — Верховний архієпископ Львівський, з 25 серпня 2005 р. до 10 лютого 2011-го — Верховний архієпископ Києво-Галицький — глава Української Греко-Католицької Церкви.
Народився у м. Львові, закінчив тут Народну школу та перший клас гімназії. Перед приходом більшовиків у 1944 році родина Гузарів виїхала на Захід. Спочатку вони перебували в Австрії, а звідти перебралися до США у м. Детройт.
Л. Гузар здобув середню освіту в Малій духовній семінарії у Стемфорді, а Богословські студії закінчив у Католицькому університеті у Вашингтоні. ієрейські свячення отримав З0 березня 1958 pоку.
1969 pоку переїхав до Риму, де тісно співпрацював з патріархом Йосифом Сліпим. У квітні 1977 p. вступив до монастиря Студійського Уставу в Кастель-Гандольфо біля Риму, де патріарх Йосиф висвятив о. Любомира в єпископи та призначив його архімандритом цього монастиря.
Після виходу УГКЦ з підпілля владика Любомир почав працювати духівником у Львівській духовній семінарії Св. Духа. У 1995 p. заснував монастир Святого Теодора-Студита в с. Колодіївці Тернопільської області. Через три роки після повернення до України у 1996-му, Папа іван-Павло II визнав його повноважним архієреєм. Того ж року його було спочатку призначено екзархом Києво-Вишгородським, а потім єпископом-помічником кардинала Мирослава-івана Любачівського з делегованими правами глави УГКЦ. 25 січня 2001 р. главою-патріархом обрано Любомира Гузара, а 28 січня 2001 р. Папа іван-Павло II проголосив його кардиналом.
Про своє галицьке коріння кардинал Л. Гузар ніколи не забував. Він вважав Галич символічним місцем для УГКЦ. «Сьогодні ми хочемо певним чином піднести важливість Галича в історії нашої Церкви, — наголошував владика Гузар. — Осередком глави нашої Церкви є Київ, але потрібно вшанувати місто Галич, яке відіграло важливу роль у нашій історії». Саме з метою відродження його духовної величі колишній глава цієї Церкви започаткував щорічні велелюдні прощі, які продовжує його наступник Святослав Шевчук. Саме завдяки владиці Гузару Крилос (Давній Галич) опинився у безпосередньому підпорядкуванні глави УГКЦ.
А вперше до Галича Любомир Гузар завітав 15 січня 2006 року. Це був напівофіційний візит, але того дня глава УГКЦ вперше поспілкувався з греко-католиками Крилоса—Галича. Він відправив архієрейську Службу Божу в крилоській церкві, зустрівся із керівниками місцевої влади та заповідника, помолився на могилі свого діда в Галичі та відвідав церкву Різдва Христового у давньому місті. У Галичі він наголосив, що має особистий зв’язок з цим містом. «Пригадую, — розповідав владика, — як я малим хлопцем бігав уздовж Дністра, коли приїжджав до бабуні на канікули, милувався красою давнього міста». Його бабуся Вільгельміна Гузар (1871—1954) жила у Галичі до Другої світової війни. У 1939 році вона продала частину свого обійстя лікареві М. Шекеті, де той після війни побудував будинок, який стоїть донині. А в будинку Гузарів за радянських часів розміщувався рентгенкабінет місцевої лікарні. На жаль, його було розібрано у 1996 році.
Вдруге Любомир Гузар приїхав до Крилоса—Галича 28 серпня того ж року на свято Успіння Пресвятої Богородиці — день давніх відпустових прощ на Крилоську гору. Того дня було відправлено архієрейську Божественну Літургію на фундаменті літописного Успенського собору княжого Галича та короновано Крилоську чудотворну ікону Божої Матері.
Утретє Любомир Гузар побував у Галичі 28 серпня 2007 року. У с. Крилосі Галицького району відбулася ювілейна проща до чудотворної ікони Матері Божої Галицької, приурочена до 850-річчя від часу заснування Успенського катедрального собору та до 20-річчя виходу УГКЦ з підпілля. Владика УГКЦ відправив архієрейську Божественну Літургію на місці Успенського собору, яка тривала близько двох годин. «Сьогодні у нас з вами великий і особливий празник, — звернувся до присутніх Любомир Гузар, — бо 850 років тому наші предки сказали одне одному слова прославляння Господа Бога. 850 років тому вони також заманіфестували в особливий спосіб свою прив’язаність до Богородиці, коли оцей катедральний собор освятили на Її честь. Ми хочемо сьогодні навчитися в Богородиці насамперед молитися — без молитви нам годі йти вперед».
По закінченні святкової Літургії Любомир Гузар, як і кожного разу, відвідав могилу свого діда. Разом із патріархом на кладовищі побувала також його свита та галицькі посадовці. Саме міська влада перебрала на себе догляд за могилою, адже нікого з родини вже не залишилося. Після вшанування пам’яті померлого та покладання квітів і вінків Любомир Гузар побував у церкві Різдва Христового в середмісті. На пам’ять про відвідини Галича Любомир Гузар сфотографувався біля пам’ятника королю Данилу Галицькому у центрі міста. Під час візиту Л. Гузар наголосив, що Галич «важливий для нас як місце національної пам’яті і свідомості».
Свого часу, на жаль, Галич втратив шанс мати Музей родини Гузарів, коли було розібрано їхній будинок. Тепер на місці посілості цієї родини планують побудувати реколекційний катехитичний центр УГКЦ. Його ескіз уже підготовлено з ініціативи Галицького деканату УГКЦ та за підтримки Галицької міської ради. Функціонально передбачено побудову церкви Вознесіння, яка колись стояла на цьому місці. В іншій частині планують створити музей, облаштувати бібліотеку та Недільну школу. Крім цього, в будинку хочуть розмістити адміністративний корпус Галицького деканату УГКЦ, що охоплюватиме її осередок управління, житло для священика та невеликий готель. Також планують встановити поряд пам’ятник Любомирові Гузару та перенести фрагменти пластичної композиції зі старого будинку Гузарів на фасад центру. Однак наразі невідомо, коли Галич зможе його побудувати, а він міг би стати справжньою окрасою міста, його новою візитівкою.
Владика Софрон Мудрий свого часу казав: «Служіння кардинала Гузара — це великий дар Божий для народу і нашої Церкви». Праця родини Гузарів для Галича також була потрібною і важливою. Тому було б добре, щоб і одну з вулиць у Галичі назвали на честь цієї родини. Але біда, що нові вулиці у Галичі не утворюються, бо місто не може вирватися з періоду суцільного занепаду, який, як на нас, дуже затягнувся.
Іван ДРАБЧУК. Співробітник Національного заповідника «Давній Галич» |
