Можна з упевненістю сказати, що книжки і часописи, які читали діти у старому Станиславові, були значно серйознішими і «поважнішими», ніж видання для сучасної малечі. Адже, на думку тодішніх видавців, дитяча література повинна була передусім готувати дітей до дорослого життя і озброювати їх корисними знаннями.
Сучасні батьки, мабуть, назвали би такі видання надто складними і моралізаторськими. Втім, у них було й багато цікавого, пише Західний кур’єр.
Дитяча преса
Найстарішим дитячим часописом нашого міста був журнал «Swiatelko», чия назва з польської мови перекладається як «вогник» чи «ліхтарик». Цей часопис видавався в Станиславові з 1883 по 1887 рік, а потім переїхав до Львова. Він мав ілюстрації, виходив тричі на місяць, а його редактором був Станіслав Токарський – відомий публіцист і мемуарист, який залишив цікаві спогади про своє навчання у Державній гімназії Станиславова.
Ось деякі теми публікацій, які можна було прочитати у журналі «Swiatelko»: «Поховальні обряди і вшанування померлих у давніх слов’ян», «Етюди з морських подорожей», «Способи полювання на диких слонів», «Дитячі роки Адама Міцкевича», «Телефон і фонограф», «Не ображай тварин».
Часопис також друкував різноманітні віршики, загадки, шаради, головоломки та інші забавки. З продовженням з номера в номер публікувалися оповідання й казки, наприклад, «Щоденники мудрої мухи», «Квітка папороті», «Метелик і гусениця». Не обійшлося й без інформації про імператорську родину Австро-Угорщини. Так, у № 20 за 1886 рік було опубліковано гарний портрет австрійської кронпринцеси Стефанії, дружини спадкоємця престолу ерцгерцога Рудольфа, і принцеси Елізабети. В 1887 році редакція журналу «Swiatelko» випустила збірник дитячих віршиків «Перлинки» авторства Станіслава Токарського і Щенсного Загайкевича – поета і казкаря, постійного дописувача журналу. Книга містила вісім гарних ілюстрацій і коштувала лише один злотий ринський. Весь дохід від видання книжки автори спрямували на благодійні цілі.
В 1903 році видавництво станиславівського книготорговця Володимира Добошинського почало випускати журнал «Гардероб для дітей». Головним редактором видання був такий собі С. Ботвинський. У кожному номері часопису було багато малюнків, викройок для пошиття білизни і одягу для дітей, так що кожна мама, яка вміла шити, могла самостійно пошити обнову для свого чада. Журнал виходив щомісячно, а перший номер кожного кварталу містив кольорову ілюстрацію з найновішими моделями дитячого одягу. Журнал також містив спеціальний додаток для сімейного дозвілля, де публікувалися різноманітні загадки, ігри, шаради, віршики для дітей. Один примірник журналу коштував зовсім недорого – всього 40 галерів.
Популярними в станиславівської малечі були й деякі львівські видання. В 1848-1852 роках у Львові виходив часопис «Przyjaciel Dzieci» (з пол. «Друг дітей»), який характеризувався як «тижневик з малюнками, присвячений навчанню та розвагам дітей». Перший випуск журналу вийшов 6 липня 1848 року, а наступні з тижневими інтервалами публікувалися до 19 грудня 1849 року. Загалом було опубліковано 182 випуски журналу. У першому номері цього журналу читаємо: «Перш за все пам’ятай, що дитинство є підготовкою до дорослого життя, а твій обов’язок полягає в тому, щоб наповнити серце та розум науками і стати втіхою для батьків та гордістю для батьківщини, яка покладає на тебе свою надію на майбутнє».
В 1910 році в Станиславові було засновано філію українського освітнього товариства «Рідна школа». Його центральне представництво знаходилося у Львові і займалося не лише освітньою, а й видавничою діяльністю – випускало журнали «Учитель» (1889-1914), «Дзвінок» (1890-1914) та «Рідна школа» (1927-1939), а також дитячу літературу, шкільні підручники, календарі тощо. Особливою популярністю користувався дитячий журнал «Дзвінок», який виходив двічі на місяць. У «Запросинах до передплати» редакція зазначала, що її мета – розвивати «дух молоді нашої не тільки шкільної, але й у тієї, що з різних причин приневолена без науки дожидати лучшої долі». Впродовж чверті століття «Дзвінок» був справжнім центром творення української дитячої літератури. Він сприяв розумовому, моральному та естетичному розвитку своїх читачів, збагачував їх знаннями про минуле й сучасне, прищеплював їм патріотичні почуття й любов до рідного слова. Навколо журналу об’єдналися найкращі творчі сили з усіх земель України. Тут друкувалися оповідання, вірші й казки І. Нечуя-Левицького, Б. Лепкого, Марка Вовчка, Олени Пчілки, Лесі Українки та багатьох інших видатних українських авторів. Журнал також знайомив дитячу аудиторію з найкращими зразками світової літератури і фольклору.
Видавництва дитячої літератури
Одним з найвідоміших видавців дитячої літератури і шкільних підручників у Станиславові був Роман Ясельський. Саме він видав такі поширені серед тодішніх учнів підручники як «Неправильні дієслова грецької мови», «Елементарна наука геометричних форм», «Методична німецька граматика». Спочатку книгарня і видавництво Ясельського знаходилися при міському вокзалі, а пізніше у кам’яниці Хованців (нині вул. Незалежності, 4).
Багато дитячої літератури виходило у світ і у видавництві Альбіна Штаудахера, який став власником видавництва в 1904 році. Проте вже наступного року власник і його книгарня опинилися в епіцентрі «математичного скандалу». Директор гімназії з-під Кракова, такий собі пан Кранц, видав збірник математичних задач для учнів середніх шкіл. Пізніше Альбін Штаудахер видав підручник, у якому надавалися способи розв’язання цих задач і відповідні пояснення. Пан Кранц відчув себе ображеним і подав на видавництво й автора підручника до суду. В результаті судового розгляду було виявлено, що пан Кранц… теж вчинив плагіат, поцупивши математичні задачі з іншого збірника. При цьому він скопіював деякі завдання, навіть не виправивши в них помилки, а в одній задачі змінив цифри, але забув змінити розв’язання, подане у кінці книги. В результаті гучного процесу Штаудахера було виправдано, а самого позивача засуджено через плагіат.
В травні 1906 року книгарня Штаудахера розмістилася у кам’яниці Мюльштейна (нині вул. Незалежності, 7). На думку преси, нове приміщення було дуже зручним для клієнтів закладу. Тут можна було придбати численні видання для маленьких читачів – ілюстрований «Збірник казок» за 3 корони 20 галерів, «Казки, байки і легенди» з ілюстраціями С. Дембицького за 4 корони 50 галерів, «Катихизм для польської дитини» з ілюстраціями за 4 корони, «Польський алфавіт» за 4 корони, ілюстровані «Старовинні казки» за 10 корон 40 галерів, «Казку про Касю і королевича» за 4 корони 50 галерів. В асортименті була також українськомовна і німецькомовна література – «Нові українські співанки» Дениса Січинського за 5 корон і збірник німецьких пісеньок «Sang und Klang» аж за 14 корон 40 галерів. Зате лише 2 корони 60 галерів вартував збірник колядок Францішка Баранського. Якщо врахувати, що тодішня середня заплата складала близько 100-120 корон у місяць, то стає зрозуміло, що дитячі книжки були по кишені далеко не всім батькам.
В 1907 р. власником книгарні Штаудахера місцева преса вже називає Маріана Гасклера (1879-1935), який продовжив традиції видання пізнавальної літератури для дітей і молоді. Зокрема саме в його видавництві в 1912 році вийшла книга Яна Голембьовського «Початки науки перспективи», яку широко застосовували для вивчення та викладання образотворчого мистецтва.
Нові та вживані підручники можна було придбати й у книгарні видавництва «Вайденфельд і брат», що знаходилась на вул. Казимирівській (нині вул. Мазепи, 10). Її співвласник, пан Айзіґ Вайденфельд, був депутатом міської рад кількох скликань. Книгарня Вайденфельдів продавала також чудові книжечки з картинками, якими залюбки бавилися маленькі жителі міста.
Україномовна дитяча література
В 1920 році у Станиславові було засноване видавництво «Бистриця». Його очільником став гімназійний професор Іван Чепіга, співвласниками були також Зенон Кирилович з Коломиї та отець Михайло Менцінський, катехит «Рідної школи» й власник крамниці «Церковна штука» в Станиславові. Найчастіше видавництво друкувало свою продукцію у друкарні Адама Кисілевського в Коломиї. Видавництво мало власні склади у Станиславові по вул. Липовій, 1 (тепер вул. Шевченка) і вул. Ґолуховського, 54 (тепер вул. Чорновола) та в Коломиї по вул. Міцкевича, 8.
Видавництво випускало аж дві книжкові серії для юних читачів – «Діточі читанки» та «Бібліотека для української молодіжи». У серії «Діточі читанки» впродовж 1920–1930-х років вийшло друком 16 книжок, серед яких казки «Орел Промінистий» та «Трицарство» Івана Липи і «Слонятко» та «Як верблюд дістав горб?» Редьярда Кіплінга, а також «Коротка історія України» Бориса Грінченка, «Хто такий Т. Шевченко» Григорія Коваленка (під псевдонімом Гр. Гетьманець), «Малий Кобзар. Вибір для дітей» Тараса Шевченка. В серії «Бібліотека для української молодіжи», що виходила під редакцією Зенона Кириловича, видавництво «Бистриця» видавало ілюстровані оригінальні та перекладні повісті, казки, оповідання для юнацтва і молоді. Серед навчальних видань для молодших школярів варто відзначити виданий у 1920 році Кружком українського педагогічного товариства в Станиславові «Буквар і читанку для першого року шкільної науки».
В 1920-х роках великий вплив на шкільну молодь мала організація «Пласт». Основними осередками для розвитку діяльності «Пласту» на початку 1920-х років були українські школи та гімназії, а засновниками та опікунами пластових частин – учителі цих шкіл. У Станиславові «Пласт» відродився у 1921 році з ініціативи професора державної гімназії Осипа Левицького. В 1924 році в Станиславові була започаткована серія «Бібліотека «Українського Пласту», яка мала спеціалізуватися на пластових виданнях. Зокрема планувався випуск підручників із картографії, мовознавства, географії, природознавства, а також видання творів художньої літератури — історичних та так званих «подорожничих» оповідань Жуля Верна, Томаса Майна Ріда та ін. Проте єдиним виданням цієї серії стала книжка Джеймса Фенімора Купера «Соколине око» в перекладі тогочасного учня Станиславівської гімназії Юліана Редька.
Олена БУЧИК |
