Яким має бути дитячий одяг – красивим чи зручним? На щастя, сучасні діти та їхні батьки вже не змушені обирати між естетикою і комфортом. Проте у давні часи дітей, особливо з заможних родин, одягали у розкішний, але незручний одяг, який заважав рухатися.
Крім того, з давніх портретів ми не завжди здогадаємося, хлопчик перед нами чи дівчинка, адже мода на хлопчачий і дівчачий одяг у ті часи суттєво відрізнялася від сучасної, пише Західний кур’єр.
Одяг для дітей у давні часи
У давні часи, аж до ХІХ століття, діти обох статей до 3-4 років носили сукні. Додатково на малюка вдягали мереживний фартух або нагрудник, щоб одяг довше залишався чистим. Тому на давніх портретах не завжди легко розпізнати, хлопчик чи дівчинка на них зображені. Щоб визначити стать зображеної дитини, потрібно поглянути на аксесуари, які є на портреті. Якщо дитина тримає, наприклад, квітку або ляльку, ми бачимо дівчинку. Хлопчиків зазвичай зображували з батогом, барабаном чи навіть із шаблею. Вони, на відміну від дівчаток, часто мали головні убори.
У ХІХ столітті при виборі дитячого одягу батьки не особливо замислювалися про комфорт малюка. Немовлят щільно пеленали пелюшками з льону, бавовни, а у багатших родинах – із шовку. Це робилося передусім для того, щоб дитина не подряпалася, незастудилася і не тягнула до рота різні сторонні предмети. Тодішні батьки також вірили, що туге сповивання допоможе сформувати гарну фігуру. Крім того, вважалося, що рух у немовлячому віці деформує кістки. Щеплень і антибіотиків у ті часи ще не було, тому на дитину вдягали срібні та коралові прикраси, щоб захистити її від хвороб та вроків. Коли малюк досягав віку кількох місяців, його вдягали в довгу сорочку чи сукенку.
У старшому віці вбрання дитини нагадувало мініатюрний костюм дорослого. Цікаво, що звичай одягати дівчаток у рожеве, а хлопчиків у блакитне з’явився лише після Першої світової війни. Раніше хлопчиків, навпаки, вдягали у червоне чи рожеве, бо ці кольори асоціювалися з кров’ю Христа. Дівчатка носили блакитний одяг, бо блакитний вважався кольором Діви Марії. Вже в п’ятирічному віці дівчаток із заможніших родин помалу привчали до носіння корсету. Вважалося, що він допоможе юній панянці тримати рівну поставу і гарно рухатися. Збираючись на дитячі бали чи до фотографа, діти не забували й про своїх улюбленців – ляльок, плюшевих ведмедиків. У заможніших родинах кравчиням доручали шити модний туалет не тільки для дитини, а й для її іграшки.
Розвиток спорту наприкінці ХІХ століття став справжнім порятунком для дітей. «Маленькі дорослі» нарешті отримали свободу руху та самовираження. Теніс, ковзани, велосипед, гімнастика, плавання – ось лише деякі з найпопулярніших видів спорту того часу.
З розвитком залізниці також стало модно виїжджати на природу, в гори. З’явилися курорти, куди вирушали цілими родинами. Виконуючи побажання клієнтів, кравці розробили спеціальний одяг для відпочинку, легший і зручніший, ніж на щодень. Дівчатка вдягали легкі широкі сукні, які нагадували туніки, стягнуті поясом, та панталони нижче колін. До такого вбрання додавались панчохи та легке взуття. На голову вдягався невеликий капелюшок.
Цікаво, що у ХІХ столітті дитячий одяг відображав не лише дорослу моду, а й… актуальні політичні чи культурні тенденції. Інколи заможніші батьки одягали своїх дітей у костюми, які ми сьогодні вважали б театральними. На вулиці можна було зустріти елегантну даму, яка тримала за руку маленького «китайця», «султана» чи малюка, вбраного ще в якийсь екзотичний костюм. Такий «маскарад» практикувався ще навіть на початку ХХ століття. Так, на фото, зробленому у Станиславові відомим фотографом Лео Розенбахом, ми бачимо хлопчика в тюбетейці, який нагадує маленького східного принца.
Дитячий одяг у ХХ столітті
На початку ХХ століття у дитячій моді запанував морський стиль – мініатюрний костюм моряка став мрією кожного хлопчика. Хлопчачі костюми і дівчачі сукенки з елементами морської форми були популярними аж до 1930-х років.
У 1903 році видавництво станиславівського книготорговця Володимира Добошинського почало випускати журнал «Гардероб для дітей». Головним редактором видання був такий собі С. Ботвинський. У кожному номері часопису було багато малюнків, викройок для пошиття білизни і одягу для дітей, так що кожна мама, яка вміла шити, могла самостійно пошити обнову для свого чада. Журнал виходив щомісячно, а перший номер кожного кварталу містив кольорову ілюстрацію з найновішими моделями дитячого одягу. Журнал також містив спеціальний додаток для сімейного дозвілля, де публікувалися різноманітні загадки, ігри, шаради, віршики для дітей та інші забавки. Один примірник журналу коштував зовсім недорого – всього 40 галерів.
Подібне видання під назвою «Дитячий гардероб» виходило й у Львові. На його сторінках ми бачимо досить багато моделей суконь для дівчат і костюмів для хлопчиків з морською тематикою. Так, на першій сторінці часопису за липень 1907 року зображена дівчинка у сукні з комірцем, який нагадує форму моряка. Морські мотиви прослідковують і в одязі малого хлопчика, що стоїть поряд.
У 1920-х роках одяг для дівчаток став вільнішим – модною стала «американська» сукня у вигляді трапеції з двома прорізами для рук. До свят дітям одягали білі панчохи та нарядні черевички з перетинкою або невисокі чобітки без каблука. Історія цих зручних та легких туфель тягнеться з 70-х років ХІХ століття. Тоді їх уперше запропонував знаменитий французький взуттєвий майстер Піне. Звідси і всім відома назва – «пінетки». Штани ввійшли у гардероб дорослих жінок ще у роки Першої світової війни, проте дівчатка почали носити їх лише у 1940-х роках. Рівноправність між обома статями в галузі моди торкнулася і дитячої моди.
Важливою частиною дитячого одягу була шкільна форма. Відомий педагог і краєзнавець Олександр Феданко, який навчався у станиславівській гімназії у 1910-х роках, зазначав, що за Австро-Угорської монархії всі студенти ходили у форменому одязі. Форма складалася з піджака і штанів, пошитих з темно-синьої матерії. Піджак застібався п’ятьма блискучими ґудзиками і мав стоячий комір, на якому були срібні чи золоті стрічки, залежно від класу, який відвідував учень. Учні першого-четвертого класу носили на комірі від однієї до чотирьох золотих стрічок. Для учнів були також спеціального фасону зимові плащі. Обов’язковою була шапка з козирком та спеціальною емблемою. Вона виготовлялася з цупкого сукна, мала твердий дашок і ремінний пасок. Такі шапки називалися «мачеювками», а емблема на них іменувалася «каганцем освіти», бо за нею можна було дізнатися, в якому закладі навчався учень.
Відомий пелагог і науковець Ришард Гарайда, який навчався у Станиславові в 1930-х роках, теж згадував про тодішню шкільну форму: «Вона була темно-синьою – двобортний піджак зі срібними ґудзиками, на рукавах, десь на 10 см вище долоні була кольорова вставка – в гімназистів блакитна, у ліцеїстів червона. Вузькі лампаси пробігали по боках штанин від поясу до черевиків. На рукаві піджака і пальто – знак відповідного кольору з номером (наш був 595). Інший одяг не дозволявся. Охоче, хоч і рідко, ми носили мундир на зразок військового. Шкільні штани, блуза з золотими смужками, широкий військовий пояс, шапка, шкіряні рукавички і чорні туфлі, начищені до сліпучого блиску, справді виглядали елегантно. Тоді ми віталися й віддавали честь згідно з військовими вимогами. Професорів і офіцерів, а також симпатичних дівчат, ми, крім того, вітали й кроками парадного маршу».
Дитяча мода – це добре чи погано?
Судячи з давньої преси, дитяча мода у багатьох викликала різке несприйняття. Ба більше, її навіть вважали шкідливою для здоров’я дітей. Так, у липні 1909 року в газеті «Кур’єр станиславівський» з’явилася замітка, яка піддавала одяг маленьких жительок міста нищівній критиці:
«Під час прогулянок містом чи парком впадає в око цікаве, але не дуже приємне явище. Всюдисуща мода, неначе поліп, проникає у всі сфери життя. Неначе захланна вулична торговка, вона накинулася навіть на найбільш незахищену верству населення – дітей. На вулицях міста ми бачимо ще зовсім юних дівчаток, убраних у корсети та модні сукні. На голівці – капелюшок найновішого фасону, а з нього звисають стрічки, мереживо, пера страуса. Личко, як у престарілої кокетки, рясно вкрите пудрою. І це в 15-16 років! Аж не знаєш, плакати чи сміятися над цими живими ляльками, на яких з такою погордою дивляться їхні батьки.
Але ж їм ще рано вступати на ярмарок наречених, рано втискати свою юність у лещата корсетів, білил та рум’ян. Варто би запитати батьків цих дівчаток, коли ж вони мають насолодитися рухом, іграми, сміхом та рум’янцем на своїх личках, якщо з них так рано роблять штучних манекенів. І хто в цьому винен, коли вже у дев’ять років дівчаткам дозволяють перерити всі коробки в модному магазині капелюшків, аби знайти найкращий, найдорожчий, такий, який і не снився її приятелькам. Тож не дивно, що жінка, вихована в таких умовах, буде думати не про щастя своєї сім’ї, а лише про примхи моди та задоволення власних забаганок».
Газета «Кур’єр львівський» у 1902 році теж висловилася скептично про модні у ті часи дитячі бали і бальні туалети:
«Ці забави зазвичай поєднуються з костюмованою ходою, з конкурсами туалетів. Мабуть, не потребує пояснення, що така дресура легковажності в дитячих душах не належить до найкращих методів виховання. У нас такі бали все більше входять у моду. Діти отримують формальні запрошення, наряджаються як королевичі й королівни і витанцьовують вальси та мазурки. В цьому не було би нічого шкідливого, якби не та амбіція матусь, які переконані: розкішний туалет – це ознака вищості людини. І дуже прикро, що в маленьких голівках теж зароджуються ці хибні уявлення.
Пані М. заздрить пані Л., бо її донечка гарніша і краще вбрана, ніж її власна дитина, і забороняє своїм синам з нею танцювати. А від когось з малих гостей чуємо, що «я не хочу танцювати з Янеком, бо він має таке сіреньке вбрання, буду танцювати з Юзьом, бо він має оксамитовий костюм і блискучі пряжки». А інша мала танцюристка питає маму, чи та бачила, що сукенка її подруги значно розкішніша і дорожча, ніж у неї. Зрештою, в дитячому товаристві ми лише бачимо мавпування звичаїв, які панують у світі дорослих. Краще б та юрба, що збавляє час на цих забавах, перенесла свою енергію в гімнастичні зали чи на ковзанки, бо така розвага буде кориснішою для дитячого здоров’я і розвитку…».
Очевидно, ці думки були великою мірою слушними, але, судячи з кількості оголошень у давній пресі про різноманітні дитячі бали і свята, до них мало хто прислухався.
Олена БУЧИК |
