Історична доля проставила перед галицько-волинським князем Данилом Романовичем багато випробувань і екзаменів. З одного із них, а саме з битви на річці Калка у 1223 році, він виніс правильний урок, що перед смертельною загрозою татаро-монгольської навали треба негайно готувати плацдарм для нової столиці Галицько-Волинської держави. На першому етапі (20-23-і роки ХІІІ ст.) Данило зайнявся закладенням і розбудовою міста Холма, то в 40-на початку 60-х років реалізація його архітектурної програми перетворила новоутворене місто до найвеличніших центрів середньовічної Європи із неповторним мистецьким ансамблем на Княжій Горі.
Працюючи над нарисом про архітектурні багатства Холма в ХІІІ ст., ми прагнули не тільки показати роль археологічної науки у відтворені повноцінних сторінок історичного минулого, але й вгледіти роль і місце безіменних майстрів-умільців з княжого Галича, які, як відомо з літопису, разом з Данилом Романовичем помандрували на захід і взяли участь у розбудові нового міста.
У Галицько-Волинському літописі збереглася розповідь про те, як князь Данило Романович, полюючи в пущі на північ від річки Угерки, побачив на горбі мальовничу місцевість, вкриту лісом. Зацікавившись нею, володар запитав, як вона зветься. Йому відповіли: «Холм». Князеві сподобалася ця околиця і він вирішив збудувати тут місто. Спочатку Данило побудував тільки малесенький город, а пізніше заснував велике місто, оточивши його могутніми валами і ровами. Як бачимо, у канву літописної оповіді вплетено типовий сюжет, характерний для легендарної традиції про заснування середньовічних міст у княжій Русі і в Західній Європі. Насправді ж, новоутворене місто, розміщене над річкою Угеркою, яка впадає до Бугу, пильнувало за торгівлею по безмежному водяному торговельному шляху, що мав надзвичайно важливе значення для економіки Галицько-Волинської держави.
Середньовічний Холм складався з двох частин: Гори Холмської (вона, своєю чергою, поділялася на Високу Гірку, Гору Катедральну й низький град) і розміщеного далі на захід від дитинця ремісничого посаду. Як показали археологічні дослідження, на місці цього ремісничого посаду ще з ХІ ст. існувало розвинене поселення. У ХІІІ ст., за Данила Галицького на Холмській Горі збудовано дитинець і розширено посад.
Будівничого укріплених городів на західних рубежах Галицько-Волинської Русі, князя Данила Холмська гора заінтригувала ще однією обставиною. «Гора мала природну особливість, - вказує професор Львівського університету, професор Володимир Александрович, - яка надавала їй унікального характеру: на її вершину і на поверхню виходило родовище мінералу, зафіксованого на сторінках літопису як зелений холмський камінь. Він залишається загадкою для геологів, оскільки ця порода відома як зелений пісок й ніде більше не зафіксована у вигляді каменю. Поклади скам’янілого глауконіту широко використовувалися в архітектурному ансамблі Холма».
Якраз на той час історія поставила перед Галицько-Волинською Руссю найгрізніше випробування – Батиєве нашестя 1240 – 1241 рр. Татаро-монгольська орда зруйнувала головні міста Галицько-Волинської землі, серед них – Галич і Володимир. А от місто Холм, як зазначає літописець, «татари не змогли взяти, коли хан Батий всю землю Руську захопив». Правда, ординці спалили тоді ремісничий посад і розміщену в ньому церкву св. Трійці. Князь Данило зрозумів, що Бог сприяє місцю тому і переніс з Галича до Холма столицю Галицько-Волинської держави.
Літописець повідомляє нам також, що коли Данило Романович задумав збудувати Холм, то дав Богові обітницю спорудити храм на честь святого Йоана Золотоустого. В одному із листів до володаря Галицько-Волинського князівства Папа Римський Інокентій IV звертається до нього, покликаючись на християнське ім’я – Йоан. Отже, церква була збудована на честь вшанування небесного покровителя князя Данила. Літописець розповідає: «Звів також Данило церкву святого Іоана Золотоустого, красну і гожу. У споруда її була така: склепінь чотири, з кожного вугла – склепіння, і стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем: троє вікон прикрашені були склом римським; при вході в олтар стояли два стовпи з цілого каменя, і на них – склепіння; а верх же вгорі прикрашений був зорями золотими на лазурі; внутрішній же поміст її був вилитий з міді і з чистого олова, так що блищав він, як дзеркало. Дверей же її двоє були прикрашені каменем тесаним – галицьким білим і зеленим холмським; різьблені одним умільцем Авдієм горорізьби їх були всяких барв і золоті: спереду ж їх на західних дверях був зроблений Спас, а на північний – святий Йоан Золотоустий, так що всі, хто дивився на них, дивувалися».
Відомий сучасний археолог з Росії Олег Іоаннісян вважає, що засіб завершення колонок, на які опиралися склепіння, капітелями у вигляді людських голів демонструє зв’язок галицького зодчества з пізньороманською архітектурою, адже аналогічний прийом зустрічається в палацовій капелі в Естергомі. Маючи змогу ознайомитись з архітектурними деталями, розкопаними у Холмі П. Покришкіним і вони зберігаються в Ермітажі, О.Іоаннісян відзначає їхню повну ідентичність з кам’яною різьбою галицької церкви святого Пантелеймона. У цьому храмі, як і в церкві святого Йоана в Холмі, використовувались вітражі – прямі віяння ранньоготичної культури.
Український мистецтвознавець Володимир Січинський не відкидав, що холмська святиня мала багато ознак романського стилю. Хоча сама будова з чотирма колонами на «коморах», на його думку, є типовою для старокняжої доби української архітектури. У своїй розповіді літописець підкреслив, що для новозбудованої церкви Данило Романович привіз із Києва образи Пресвятої Богородиці та Спаса, а із Овруча – ікону Стрітення. В такий спосіб, він характеризує тісні зв’язки Холма з головними осередками українського мистецтва й культури.
В спеціальній науковій літературі вже давно ведеться полеміка про зв’язки архітектури Галицько-Волинських земель із зодчеством Володимиро-Суздальської Русі. Окремі автори говорять навіть не про одну, а про декілька хвиль діяльності артілей галицьких майстрів на території Північно-Східної Русі. Порівнюючи архітектурні пам’ятки Юр’єва-Польського з літописним описом холмської церви святого Йоана, російський вчений Василь Пуцко висловив припущення, що храм у Холмі могла спорудити артіль галицьких зодчих, які раніше працювали на північному сході, а потім змушені були втікати сюди «од татар». Достатньо проаналізувати типологію капітелей Георгіївського собору в Юр’єві Польському (1230 – 1234), щоби побачити зв'язок традиції в оформленні капітелей масками з людськими обличчями.
Кам’яним різьбленням, виконаним з білого галицького і зеленого холмського каменю, були вкриті портали та північних дверей церкви святого Йоана. Традицію вкривати різьблення поліхромією й позолотою можна вважати звичайною для середньовічного мистецтва, успадкованою від еллінів. Зображення Христа-Спаса також є традиційним для романської архітектури. В романських тимпанах найчастіше застосовували іконографічну схему «Христос у славі», значно рідше – зображення тронного Христа чи Деісус. Немає жодного сумніву, що в тимпані північних дверей холмської церкви знаходилося рельєфне зображення святого Йоана Золотоустого, адже в оздобленні Георгіївського собору в Юр’єві-Польському спостерігається подібне оздоблення. Південний вхід до святині прикрашає святий Георгій.
Тривалий час дослідники скептично ставилися до літописного повідомлення про те, що «внутрішній же помісті її був вилитий з міді і з чистого олова», які блищали, немов би дзеркало. В практиці монументального будівництва Давньої Русі зазвичай використовували глиняні полив’яні плитки, рідше – кам’яні плити, і тільки в окремих церквою підлогу накривали мозаїкою та інкрустацію кольоровим мармуром. Під час розкопок на місці середньовічного Холма було знайдено близько 6 пудів сплаву міді з оловом (приблизно 100 кг). З’ясувалося, що під час будівництва Кирило-Мефодіївської церкви на Високій ріці місцеві жителі викопали 25 пудів сплавленої міді (понад 400 кг). Галицькі умільці чудово оволоділи рідкісними технологіями вимощення підлоги в храмах, про що свідчать знахідки, відкриті в соборі Боголюбова. Тут підлога складалася з полірованих пластин червоної міді, ретельно запаяних на стиках оловом.
В описі церкви святого Йоана є ще одне унікальне свідчення. Автор літопису згадує, що холмський літописець Авдій вирізьбив Спаса на західному порталі, а Йоана Золотоустого – на південному. Як правило, середньовічне мистецтво дійшло до нашого часу в аналогічному, безіменному вимірі, отже літописець мусів відзначити мистецькі творіння надзвичайно обдарованого митця-скульптора. Професор В. Александрович робить припущення, що майстру Авдію належали також «людські голови», які увінчували стовпи під склепінням храму і споруджений в околицях Холма монумент із зображенням орла.
Значно скромнішою із літописного оповідання виглядає церква святих Кузьми і Дем’яна, у якій відзначено лише монолітні підкупольні кам’яні стовпи і такі ж стовпи у вівтарі. З окремих елементів її мистецького оздоблення згадано тільки «привезену здалека» ікону святого Дмитрія у вівтарі.
Трохи осторонь стоїть оповідь про спорудження собору Пресвятої Богородиці в Холмі. У Галицько-Волинському літописі немає жодної згадки про архітектурне оздоблення храму. Авторська оцінка зводиться до того, що церква була «превелика» за величиною, й красою не менша від «древніх».
До найяскравіших холмських пам’яток слід віднести чудотворну ікону Холмської Богородиці – один з найдавніших і найшановіших образів у християнському світі. Повернення чудотворної ікони, яке сталося на межі двох тисячоліть, стало величною подією нашого часу. За переказами, ікона була виконана святим євангелістом Лукою. За літописними джерелами, до Києва її привіз з Константинополя рівноапостольний князь Володимир. Львівські вчені Леонтій Войтович і Володимир Александрович та волинські реставратори Олена Романюк і Анатолій Квасюк вважають, що образ міг бути родинною реліквією Данила Галицького, враховуючи візантійське походження матері князя – «княгині Романової». Про велике благовіння князів перед соборною Чудотворною іконою Божої Матері засвідчено їхнє бажання бути упокоєними під її покровом», - пише дослідниця О. Романюк.
За всю історію Холмська Богородиця уславилася своїм заступництвом. У 1240 р. Холм був врятований від нашестя орд Батия завдяки чудотворній силі ікони. У процесі реставрації, яку приводили на зображенні ікони волинські художники наприкінці ХХ ст., вдалося відкрити первісне зображення шедевру візантійського і давньоруського іконопису ХІ – ХІІ ст. Крім, суто мистецьких, вчені-реставратори зробили й декілька свого роду археологічних відкриттів. Як і було прийнято робити в традиції візантійського кругу, ікона була виконана на трьох кипарисових дошках. Хтось із вдячних прихожан обдарував Холмську Богородицю золотими та срібними прикрасами у вигляді прямокутних пластин, прикрашених п’ятипелюстками пальметами та однією круглою пластиною-колтом із зображенням дерева життя, під гілками якого розмістились дві пташки. Такі прикраси, виконані в техніці перегородчастої емалі, носили знатні жінки Візантії і Київської Русі в ХІ – ХІІ ст.
Ми в загальних рисах охарактеризували за літописними рядками основні аспекти монументальної будівничої діяльності Данила Романовича в Холмі. Але своє, вагоме слово мала сказати ще й археологія.
У княжому Холмі сліди архітектурних споруд були помітні ще наприкінці ХІХ ст. За археологічні розкопки у місті взявся влітку 1910 р. російський археолог Павло Покришкін. Метою Царської археологічної комісії з Петербурга було віднайдення фундаментів резиденції короля Данила. А. Покришкін розпочав дослідження у найбільш вірогідному місці розміщення давнього міського центру – на Високій Гірці. Висока або Соборна гірка являла собою майже прямокутну у плані площадку із порівняно рівною поверхнею, що мала розміри приблизно 60х40 м. На горі знаходилась Кирило-Мефодіївська церква, яку побудували в 70-і роки ХІХ ст. Дві траншеї, закладені в південній частині гірки і спрямовані з півночі на південь, відразу ж виявили на її краю давню стіну, що мала товщину близько 2 м і вона збереглася до 4 м висотою. Розкопки на Високій Гірці проходжувалися в 1911 і в 1912 роках, але на жаль, їхні результати не знайшли відображення в науковій літературі. Вперше до цієї проблеми повернувся вже в 50-і роки ХХ ст. археолог Павло Раппопорт, який опублікував частину архітектурних деталей знайдених у Холмі. До честі російського вченого треба віддати його об’єктивність в оцінці знахідок, серед яких він побачив не тільки прямі аналогії до церковних пам’яток Володимир-Суздальської Русі, а ще більшу їх схожість архітектурним оздобленням храмів Галича, особливо, церкви святого Пантелеймона.
У 60-і роки в Холмі продовжилися археологічні розкопки, які стали реалізувати науковці з академічних центрів Кракова і Любліна під керівництвом Віктора Зіна. Вони внесли свіжу інформацію щодо розуміння архітектури палацових фундаментів, а також обстежили рештки, вікон значно молодшої, прямокутної вежі, що датується роками правління Казимира Великого. Їхні дослідження повністю вказали на Високу гірку, де знаходилася монументальна палацова будівля, сполучена у східній стороні із сакральним об’єктом, який археологи ототожнюють з літописною церквою Йоана Золотоустого. Уяву про художній декор княжої резиденції і придворної церкви можна почерпнути з багато оздоблених архітектурних деталей, вивезених росіянами напередодні Першої світової війни з Холма до Державного Ермітажу в Санкт-Петербурзі.
На думку багатьох дослідників, княжий палац постав на руїнах багато старішого, передданилівського города. Оборонні стіни мали основу із змішаною, дерев’яно-земляною конструкцією, подібною до тієї, яка була виявлена в Спасі на Берестові у Києві. Під цією культурною верствою, археологи знайшли рештки найстарішої фази заселення Високої Гірки ще в язичницький час. Сліди від велетенського вогнища свідчили про здійснення тут поганських культів. Прикметно, що мотивом численних місцевих легенд є священний язичницький гай із столітніми дубами, доступ до якого охороняє білий ведмідь в крейдяній печері біля підніжжя гори.
Нові матеріали, які стосуються до історії забудови Високої Гірки, подали археологічні дослідження, які з 2001 р. проводять польські археологи на чолі з Андрієм Буко. Отже, як показали вивчення, палац Данила Галицького порівняно з княжими резиденціями в Галичі, Звенигороді і Перемишлі був найвеличнішою спорудою. Резиденція у Холмі мала 38 м довжини і 22 м ширини. В процесі будівництва монументального палацу узбіччя гірки було укріплене терасоподібними конструкціями у вигляді кам’яних сходів, а вали зміцнені кам’яним шаром з крейдяної опоки. Крім того, до валу примикав оборонний рів, який мав 15 м ширини.
Археологічні розкопки, які проводять в останні десятиліття у Холмі польські вчені Андрій Буко, Томаш Дзеньковський і Станіслав Голуб, показали, що розбудовуючи нову столицю своєї держави, князь Данило Романович вторував її за топографічним розміщенням давнього Галича. На Холмській Горі розташовувалася княжа резиденція і єпископська садиба, які виконували адміністративну, мілітарну та релігійну функції. До архітектурного ансамблю входила і літописна церква святого Йоана Золотоустого (замкова каплиця).
Якщо ці попередні розкопки велися на північній стороні Катедральної Гори, то немало надій археологи покладали на її південне крило, де домінантою сучасного краєвиду виступає Базиліка Вознесення Пресвятої Діви Марії. Відповідна нагода реалізації досліджень трапилася 2013 року у зв’язку з річницею смерті Данила. Тоді вперше було здійснено розвідкові роботи всередині базиліки (під долівкою та в криптах собору), метою яких було віднайдення слідів найранішого давньоруського храму, сировина з якої будувалась святиня і технологій, застосовуваних зодчими. Вперше в історії дослідження пам’яток польсько-українського пограниччя до розкопок в кафедральному соборі були залучені провідні дослідники з Польщі та України (професори Леонтій Войтович, Микола Бевз, Віра Гупало, археологи Юрій Лукомський, Василь Петрик, архітектор Василь Слободян).
При здійсненні розкопок виявлено рештки споруди (релікти фундаментів) та фрагментів наземних стін кафедральної церкви Богородиці, побудованої у Холмі королем Данилом. Відкриті під час археологічних досліджень об’єкти свідчать, що маємо справу із спорудою, побудованої з цегли-пальцівки розмірами 260-270 х 120-125 х 80-85 мм. Техніка спорудження стін храму (романський тип цеглин, венедський спосіб кладки муру) значно відрізняються від технік, якими послуговувались в цей період і інших містах Русі. Вона належить до перших більших кафедральних споруд східного обряду, побудованих на засадах якісно нової технології. Ось чому, літописець не згадує про кам’яне оздоблення храму, яке було типовим для всіх попередніх творінь галицької архітектурної школи.
Розміри церкви становили 14 м ширини і понад 22 м довжини. Вона орієнтована по осі схід-захід. Унікальною рисою цієї споруди є те, що вона мала прямокутний в плані контур апсид. В середній частині західної стіни знаходився центральний вхід до храму у формі перспективного порталу, оздоблений обрамленням.
Писемні джерела доносять до нас повідомлення про численні поховання у холмському соборі. Згідно з переказами Галицько-Волинського літопису, тут знайшли місце останнього спочинку кілька представників династії Романовичів. Конкретно відомо про чотирьох осіб:
1. Король Данило Романович, помер у віці понад 60 років у 1264 р.
2. Роман Данилович, помер (можливо вбитий, але невідомо в який спосіб), найімовірніше в 1258 р. у віці приблизно 30 р.
3. Шварно Данилович, помер приблизно 1269 р. у віці біля 30 р., похований неподалік від могили батька.
4. Михайло Юрійович, помер взимку 1286/1287 р. у віці приблизно 3 роки.
У соборі спочивають ще й інші представники династії Романовичів, але їх, на жаль, не названо поіменно. При застосуванні генетичного аналізу може бути неоціненною відомість про те, що дідом Романа і Шварна Даниловичів по матері, а відповідно прапрадідом Михайла Юрійовича, був хан половців Котян. Отже, цілком ймовірно знайти в останках цих осіб генотип чи антропологічні ознаки, притаманні тюркам.
Під час спільних польсько-українських досліджень в 2013-2016 роках виявлено в межах базиліки 8 грунтових ранньосередньовічних поховань, датованих ХІІІ ст., а також рештки поховання в гробівці-цегляному саркофазі. Результати антропологічного аналізу свідчать, що поховані чоловіки відзначалися масивною будовою, були відносно високими і мали численні посттравматичні зміни. Це могло вказувати на зв'язок зазначених осіб з військовим середовищем. На питання, чи що хвилює багатьох істориків та дослідників, в якому місці поховано Данила Романовича і членів його родини, можна припускати про південну частину нар тексту кафедральної церкви. Таким чином, можна зробити висновок, що Данило Романович, здійснюючи церковне будівництво у Холмі, використовував найкращі здобутки галицької архітектурної школи. Непорушним зберігався й поховальний східно-візантійський обряд, коли членів іменитих династій хоронили в криптах, саркофагах, раках, замурованих аркасоліях, у видовбаних печерах-катакомбах.
Значна увага польських археологів була прикута і до тих мікрорайонів княжого Холму, де проживали найдемократичніші верстки населення. На ремісничому торговому підгородді міста були створені умови для висловлення різних культурних традицій. У світлі археологічного відкриття цих дільниць Холма особливого значення набуває інформація, зафіксована в Галицько-Волинському літописі, згідно з якою, князь Данило, розбудовуючи столицю, «почав запрошувати до себе, Німців, і Русь, і іноплемінців, і Ляхів». Під терміном «Русь», на це вказують ряд авторитетних науковців, літописець мав на увазі переселенців з Середнього Подністров’я. Підтвердженням та ілюстрацією цього переказу стали результати досліджень в одній із дільниць міста Данила Романовича. В процесі розкопок тут відкрито чимало об’єктів, які мали житлове, господарське і виробниче призначення. Західну частину цього поселення визнано як виробничу, адже тут відкрито рештки металургійних майстерень (кузні), а також об’єкти з плавленням заліза. Далі, в західному напрямку можна припустити існування суцільну житлової забудови, що підтверджується відкриттям залишків будинків, різних за розмірами і конструкцією. Серед них виділяються великі наземні споруди з дерева, що мали резиденцій ний характер.
В результаті досліджень виявлено понад 17 тис. знахідок Найбільшу групу становлять фрагменти глиняних посудин ХІІІ ст. Трапляються й непоодинокі екземпляри полив’яної кераміки східного походження. Вироби з бронзи багато презентовані перснями, пряжками від поясів та унікальною знахідкою – фрагментом подорожньої іконки. Найбільше ми були заворожені знахідкою мідної матриці, призначеної для виготовлення золотих і срібних жіночих прикрас-колтів. Інтуїтивно ми відчули, що вона має пряме відношення до тієї категорії, яких автор Галицько-Волинського літопису величає «ковалями заліза, і міді, і срібла», коли вони прийшли з Галича до Холма на запрошення короля Данила.
Розкопуючи в 1996 р. давньоруське городище в літописному Сяну на території Польщі, археолог Юрій Гінальський відкрив неподалік руїн храму ХІІ ст. срібний колт. Ще раніше, любителі пошуків скарбів знайшли металошукачем аналогічний колт, який археологам вдалося повернути. І хоча на матриці зображено два птахи біля дерева життя, а на колтах розміщено експресивні зображення грифонів, всі ці орнаментальні мотиви беруть витоки з мистецтва княжого Галича. У Візантії, а відтак у Київській Русі, вершиною художнього ремесла вважалося вироби, які виготовлялися в техніці перегородчастих емалей і черні. Галицькі ювеліри з успіхом освоїли ці дві техніки. Про це засвідчила як знахідка з Трепче,так і ще в більшій мірі, відкриття скарбу давньоруських речей в літописному місті Червен.
До парадного строю найзаможніших жінок Давньої Русі входили такі вишукані прикраси як срібні браслети-наручні. Саме такий браслет належав до складу червенського скарбу. На його пластинах містяться зображення дерева життя і птахів. За цими художніми, і цілим рядом технологічних ознак, вчені відносять такі браслети до галицького типу.
Таким чином, німі свідки минувшини – археологічні знахідки допомагають науковцям доповнили недописані листки старих літописів, зокрема про митців княжого Галича, які на поклик Данила Галицького вкладали ідеї своєї творчості у розбудову славної столиці Галицько-Волинської держави - міста Холм.
Мар’яна КОВАЛЬ, молодший науковий співробітник,
науково-дослідного відділу Національного заповідника «Давній Галич» |
