На початку ХХ століття Станиславів був містом, у якому інформація мала свою вагу. Коли людям потрібно було отримати юридичну пораду, з’ясувати, куди звернутися по кредит, знайти житло, уточнити рух потягів чи дізнатися про правила військової служби, вони не відкривали смартфон, а йшли до спеціальних довідкових бюро.
У місті діяли різні види подібних установ – приватні, громадські і при товариствах. Часто вони працювали безкоштовно – усе для того, щоб полегшити щоденне життя містян, пише Західний кур’єр.
Для зручності подорожніх
Якось так складається, що найчастіше звертаються за порадами ті люди, які подорожують. Тому немає нічого дивного, що у Станиславові працювало аж три колійових довідкових бюро. Передусім придбати квиток і отримати необхідну інформацію можна було на самому вокзалі. Тут відповідали на запитання не лише про рух потягів, а й про види квитків, які були у продажу. Адже у ті часи, крім звичайних квитків, продавали колійові абонементи на цілий рік чи півроку або ж на певну відстань, найбільше на 100 км. Можна було придбати такий абонемент на одну чи дві особи. Крім бюро довідок і продажу квитків, у розбудованій і збільшеній вокзальній будівлі в 1908 році працювали бюро знахідок, де зберігалися загублені речі, медпункт і пост поліції. Також на станиславівському вокзалі на стінах висіли карти, які показували відстань до найважливіших залізничних станцій. Повідомлялося й про погоду в Станиславові та інших містах, і ця інформація регулярно оновлювалася. Така інформація була наявна і в багатьох потягах. Ще з 1 січня 1887 року при вокзалі Станиславова діяла власна метеорологічна станція. Її відкрили з допомогою професора Львівської політехніки Домініка Зброжека, який з цією метою певний час перебував у нашому місті. Станція займалася не лише загальним відстежуванням погоди, а й вимірюванням рівня опадів. Для цієї мети тут був наявний спеціальний прилад – омброметр.
Ще колійова довідка діяла у Дирекції залізниць (тепер головний корпус медичного університету), де продавали квитки і надавали необхідну інформацію про поїздки.
В серпні 1908 року в місті запрацювало приватне колійове бюро. Ініціатором його відкриття став відомий станиславівський книготорговець Роман Ясельський, який переїхав до Станиславова у 1895 році і вже через три роки відкрив свою книгарню при міському вокзалі. Пізніше вона знаходилася в кам’яниці Хованців (нині вул. Незалежності, 4). Газета «Кур’єр станиславівський» дуже хвалила це бюро:
«Міське бюро продажу квитків розвивається з кожним днем все краще. Пан Роман Ясельський, який провадить це бюро про своїй книгарні, значно розширив його, і тепер, крім продажу квитків, тут можна буде отримати різні консультації щодо руху потягів, складання маршрутів з пересадками для тривалих поїздок та багато іншого. Побачимо, як вплине робота цього бюро на розвиток туризму, але поки що воно справді приносить багато користі».
Тисяча і одне запитання
Немало запитань виникало у мешканців тодішнього Станиславова, коли вони шукали собі житло, адже на початку ХХ століття це було дуже нелегкою справою. Угоди на винаймання житла в місті завжди укладалися на рік – з 1 травня, рідше з 1 листопада. Отже, половина міста в той самий час гарячково шукала помешкання. Тисячі знервованих людей оббігали «чиншові кам’яниці», в яких здавалося житло. Відповідно, «каменичники», тобто власники будників, користувалися таким великим напливом клієнтів і піднімали ціни до небес. Для допомоги мешканцям міста з 1901 року діяло Бюро посередництва Мар’яна Крушельницького, яке знаходилося по вул. Сапєжинській, 4 (тепер вул. Незалежності). Воно надавало послуги тим, хто бажав винайняти житло чи здати свою нерухомість у найм. Скористатися послугами цього бюро було дуже просто. Достатньо було повідомити адресу нерухомості, яка здається в найм, умови винаймання, кількість кімнат та ціну за рік. Якщо відвідувач бюро шукав житло, йому пропонували варіанти в залежності від його побажань. Ціна за посередництво була символічною – лише 20 центів. У рекламі Маріан Крушельницький підкреслював, що його бюро отримало офіційний дозвіл від намісництва на свою діяльність і закликав не користуватися послугами незареєстрованих посередників, бо тут була висока ймовірність обману. Бюро Крушельницького також займалося пошуком слуг та робітників.
Були в місті й бюро, які допомагали населенню розібратися в різних юридичних перипетіях. Так, у листопаді 1910 року запрацювало бюро правничих порад від Товариства народної школи. Цілком безкоштовно зареєстровані відвідувачі читальнь товариства могли отримати відповіді на свої юридичні запитання. Як повідомляла преса, лише за один рік цією послугою скористалися близько трьохсот мешканців Станиславівського повіту. Щоб отримати відповіді на свої запитання, люди приїздили до читальнь цього товариства навіть з віддалених сіл. У Станиславові юридичні консультації надавалися у приміщенні товариства «Сокіл» (тепер площа Міцкевича 2) кожного четверга з 14.30 до 17.00.
Потребували консультацій і ті містяни, які несли службу у лавах збройних сил Австро-Угорської імперії. Наприклад, на зламі ХІХ і ХХ століть військовим було складно одружитися. Справа в тому, що при загибелі чи травмуванні солдата його сім’ї виділяли досить значну допомогу. Якщо ж солдат був неодруженим, допомога не виділялася, а отже, держава не була зацікавлена у його шлюбі. Найвищі військові чини брали дозвіл на шлюб у самого цісаря, офіцерам вищих рангів вистачало звернення до міністерства оборони, шлюби військових нижчих рангів затверджувалися місцевими комендатурами. Щоб полегшити воякам їхнє непросте життя, в Станиславові працювало інформаційне бюро з військових справ, яке знаходилось по вул. Монюшка, 5 (тепер вул. Озаркевича). Керував ним такий собі Францішек Водічка, капітан у відставці. Як бачимо з реклами в газеті «Кур’єр станиславівський» за 1910 рік, бюро консультувало військових у питаннях проходження служби, отримання різних пільг, відпусток, сприяло в укладенні шлюбу й подачі прохання до вищих інстанцій. Бюро також допомагало отримати відстрочку чи звільнення від участі у маневрах, вступити до військового навчального закладу, опікувалося справами вдів загиблих військових, сиріт та інвалідів, що отримали травми під час проходження служби.
У квітні 1918 року у Станиславові відкрилося бюро довідок, де надавалася інформація про можливість відшкодування коштів за зруйноване війною житло та умови отримання іншої допомоги у нелегкі воєнні часи.
Підтримка для підприємців і платників податків
Досить багато в місті робилося і для інформаційної підтримки тих активних мешканців, які вели підприємницьку діяльність чи бажали відкрити власну справу. Щоб їх підтримати, станиславівська філія Товариства промислової помочі заснувала аж два довідкових бюро. З 1905 року в Станиславові діяло Бюро підтримки крайової промисловості, чиїм завданням було консультування у справах торгівлі і промисловості. Причому консультації надавалися не лише підприємцям, а й споживачам, тобто тим, хто бажав придбати певний товар чи скористатися послугою. Керівником цього бюро був місцевий торговець Август Гайст, а розміщалося воно спочатку в приватному помешканні керівника по вул. Собеського 13 (тепер вул. Січових Стрільців), а пізніше переїхало у виділене приміщення по вул. Третього Мая (тепер вул. Грушевського). Наступного 1906 року відкрилося Бюро правничої допомоги підприємцям від Товариства промислової помочі, яке успішно пропрацювало кілька років, а потім призупинило свою діяльність. Втім, у липні 1913 року воно знову відкрилося, проте ненадовго, бо його діяльності перешкодила Перша світова війна. Причому після свого другого відкриття це бюро навіть певний час надавало консультації безкоштовно, а пізніше вони стали платними. Це довідкове бюро знаходилося по вул. Сапєжинській, 36, де також працювала приватна фірма панів Гавеліка і Лоренса.
У січні 1911 року при ремісничому товаристві «Ґвязда» запрацювало довідкове бюро для охочих узяти кредит. У цьому бюро допомагали розібратися в умовах кредитування, які пропонували банки та кредитні спілки, а також обрати для себе найбільш вигідний варіант. Втім, послуги цього бюро були доступними лише для членів товариства «Ґвязда», яке часто змінювало місце свого розташування, але довший час знаходилося у будівлі колишньої гауптвахти (тепер вул. Галицька, 7-А).
В 1903 році у Львові було засноване Товариство захисту законних прав платників податків і одразу ж запрацювала його філія в Станиславові. В 1905 році відбулися перші збори членів цього Товариства, чий офіс працював по вул. Газовій, 65 (тепер вул. Дністровська), а згодом відкрився по вул. Заболотівській, 30 (тепер вул. Василіянок). Метою діяльності Товариства було представлення інтересів платників податків у різних офіційних інституціях, надання юридичних консультацій та допомога в заповненні різної податкової документації. Такі послуги Товариство надавало лише своїм членам, причому за дуже низьку оплату. Вступити до Товариства міг кожен платник податків, сплативши одну корону вступного внеску і далі по дві корони щороку. Головою станиславівської філії Товариства став Станіслав Бурнатович, який довший час працював директором Залічкового банку.
Як повідомляє преса, у Львові це товариство налічувало 1210 членів, у Станиславові –591. Станиславівська філія Товариства домоглася позитивного результату в розгляді 912 справ, що стосувалися порушень прав платників податків. Навіть у Львові ця цифра була значно меншою – там було успішно завершено тільки 420 справ. Товариство не лише дбало про захист прав платників податків у судах і представляло їхні інтереси у скарбовій дирекції, а й друкувало корисну інформацію в пресі. В липні 1904 року за ініціативою Товариства в газеті «Кур’єр станиславівський» з’явилася стаття, присвячена податковим правам домовласників. В ній наголошувалося, що власники нових будників можуть бути звільнені від державного будинкового податку аж на 12 років, якщо подадуть відповідні документи не пізніше, ніж через 45 днів після фактичного завершення будівництва.
Як бачимо, мешканці Станиславова початку ХХ століття цілком давали собі раду й отримували необхідну інформацію без інтернету і навіть радіо. Адже довідкові бюро стали для міста своєрідними навігаторами, де допомагали заповнити податкові форми, прокласти складний маршрут подорожі, знайти квартиру, отримати кредит, розібратися в нюансах торгівлі чи зрозуміти, які права має солдат, що хоче одружитися. А на вокзалі – справжньому інформаційному серці міста – можна було не лише запитати про вартість квитків чи рух поїздів, а й дізнатися прогноз погоди.
Олена БУЧИК |
