З культурною спадщиною на Прикарпатті такі ж негаразди, як і по всій Україні. Причин достатньо – від законотворчих і фінансових до звичного нехлюйства. Показовим прикладом у Івано-Франківську є будинок на Старозамковій, 2. Але тут ще цікавіше – пам’ятка, яка руйнується, перебуває на балансі реставраторів.
Нюанси переписки Ця споруда зовсім поруч із Білим будинком і Палацом Потоцьких. Багато люду ходить повз ледь не щодня, та мало хто помічає, в якому вона стані. Чому? Величезні тріщині можна побачити лише з двору. Ще в листопаді минулого року депутат облради Сергій Адамович написав начальнику відділу музейної роботи й охорони культурної спадщини ОДА Андрію Давидюку про руйнацію споруди та попросив вжити заходів для реставрації. «Під будівлею просідає фундамент, – наголосив тоді Адамович, – що викликає поступовий нахил будинку. Такий стан може призвести до повної руйнації пам’ятки». Давидюк відреагував. Надіслав припис до балансоутримувача – начальника Державного науково-реставраційного управління департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури ОДА Петра Лисаківського. У приписі – констатація аварійності будинку та прохання привести її до належного стану. Майже через рік, у вересні цього року Адамович знову дав запит. Цього разу попросив надати відповідь по суті. Але тепер він писав уже керівнику Давидюка – начальнику управління культури ОДА Володимиру Федораку. Отримав відповідь і здивувався – без жодних робіт, разом із тими тріщинами, споруда якимось дивом опинилась у задовільному стані. Більше того, у тій же відповіді йшлося про те, що частина приміщень пам’ятки таки знаходиться в аварійному стані та… виставлена на аукціон. А далі ще цікавіше: «Згідно з чинним законодавством, забороняється передача у власність (приватизація) та користування (оренда) приміщень, які знаходяться в аварійному або неналежному технічному стані». Маємо ребус – аварійне стало задовільним, але не зовсім, тож його виставили на продаж, бо це заборонено законодавством!
Облрада знає, що робить «Коли добродій Адамович звернувся, що будинок є в аварійному стані, то ми написали припис, щоб вжили заходів, – пояснює Андрій Давидюк. – Я зустрічався з кількома власниками, які підтвердили, що вклали значні кошти, щоб приватизувати ті приміщення. А на фасаді видно свіжий розчин, недавно були роботи, пройшла ін’єкція тріщин». На продаж обласна рада готує три приміщення із цього будинку (220,5, 223,6 і 44 м2), акцентує Давидюк. Сумніватись у легітимності рішень облради вони не можуть, каже він, отже будинок просто мусить бути у задовільному стані. Врешті зізнається: статус аварійності нічим не був підтверджений. Мовляв, так написали, аби балансоутримувач звернув увагу на приміщення, бо мусять чимось лякати орендарів. Могли б, підкреслює Андрій Давидюк, тиснути і грошима, але законодавство так створене, що неможливо навіть оштрафувати. «Цей штраф має зараховуватися до спеціального фонду держбюджету, – пояснює Давидюк. – Тільки от у державному бюджеті не передбачено лінійки, куди його зараховувати». За словами Володимира Федорака, він уже двічі звертався до Мінфіну, просив дозволити управлінням культури на місцях накладати штрафи, а зібрані гроші витрачати на ремонт об’єктів. Каже, наразі йому відмовили. Буде звертатися ще.
Патова ситуація От, дуже цікаво: невже балансоутримувач, нагадуємо – Державне науково-реставраційне управління – вважає, що такі тріщини є нормою? Невже й реставратори розповідатимуть про ін’єкцію тріщин (на фото їх видно добре) та задовільність? Ні, каже Петро Лисаківський, стан не задовільний, але… й не аварійний. «Тут просідає кут, руйнується фундамент, і все це, напевно, ще з позаминулого століття, – визнає він. – Треба все це відкопати, контрфорс розібрати по цеглині, дійти до підошви фундаменту, підсилити його, наново поставити контрфорс і скласти. Крім того, потрібно стягнути будинок, тільки тоді тріщина зникне. Просто замастити її – без проблем, але тоді вона з’явиться знову». За кошторисом вартість робіт – 145 тис. грн., а коштів нема. Оскільки половина приміщень є приватними, а другу планують продати, то облрада навряд чи захоче дати гроші на приватне майно. Як вирішити проблему пам’ятки – невідомо. «Патова ситуація, – зітхає Лисаківський. – Весь перший поверх фактично є приватизованим, другий – частково в оренді, а частково – вільні приміщення. Минулого року ми робили маячки, клеїли будівельну стрічку: якщо вона розходиться, то будинок далі руйнується. Але вона не потріскала». Є тут і юридичний аспект. За законодавством на ремонт пам’яток потрібен дозвіл Держархбудконтролю та експертиза. «Коли не було того закону, – говорить Петро Лисаківський, – то збиралися орендарі, брали підрядну організацію та й робили. А зараз це не лише дорого, а й довго». За його словами, балансоутримувач не може впливати на власників приміщень. «Якби був один власник, – підкреслює Петро Лисаківський, – то можна було б питати, а там купа фірмочок: продаж саджанців, будівельна кампанія, стоматологія… Як усіх зібрати до купи? І хто це має робити?». Врешті обіцяє, що звернеться до обласної ради з кошторисом – може, погодяться врятувати пам’ятку. Та наразі більше виглядає на те, що депутати просто хочуть швидше усе допродати та зняти з балансу проблемну споруду. Коли цілий будинок стане приватним, то за нього відповідатиме місто. І тоді, як каже Андрій Давидюк, «уже місто собі буде з тим мастити голову». Напевно, так само, як нині – область. ТЕТЯНА СОБОЛИК |
