Князь Ярослав Осмомисл, будучи великим державним мужем Галицького князівства, гідним християнином, побудував величавий Успенський собор, який за красою, багатством кам’яного декору, розкішшю внутрішнього інтер’єру, розмірами був однією з найвеличніших церков середньовічної Європи. Давня пам’ятка української історії та ім’я її будівничого князя Ярослава Осмомисла стали символами національної гордості.

На жаль, після великого татарського нападу в 1241 році і першого страшного знищення Княжого Галича монголами було зруйновано й Успенський собор. А на початок ХХ століття сліди собору затерлися так, що вже і невідомим стало його місцезнаходження, а відповідно виникло питання стосовно розміщення Давнього Галича та його Богородичного собору.

Видатний український вчений-археолог Ярослав Пастернак, працюючи на розкопках в Крилосі 25 липня 1936 р., відкрив фундаменти старого катедрального собору Княжого Галича, а 1937 року в результаті археологічних досліджень віднайшов у кам’яному саркофазі всередині собору поховання князя Ярослава Осмомисла.

Ці два відкриття мали для української науки величезне значення. Було остаточно завершено багаторічну дискусію і безсумнівно окреслено місце, де стояв Галич — одна зі столиць княжої України. Як великий учений, видатний дослідник української культури, історії Ярослав Пастернак про своє відкриття сказав так: «Успенський собор старого Галича, персоніфікація Божої величі в цих перших віках християнства у нас, репрезентаційне місце духовної й світської влади та в кінці найпевніший захисток під час воєнного лихоліття, виднівся здалека, головно від півночі і заходу, блищав, як справжня біла церква, своїми алебастровими мурами та імпонував своєю в цілій Галицько-Волинській державі неперевершеною величиною й справді монументальним виглядом».

Минуло 80 років від тієї історичної події, помер на чужині Ярослав Пастернак (1969 р., Канада), відійшли в минуле три окупаційні влади (польська, німецька, більшовицька), вивезено, вкрадено значну частину археологічних знахідок, і лише осиротіле каміння фундаментів Собору засипане піском та глиною, сумними очима дивиться на нас, нині сущих, у своїй Українській державі. Тому сьогодні на 27-му році нашої незалежності передусім нам, галичанам, усім патріотам-українцям як в Україні, так і за її межами, треба зайняти тверду позицію і долучитися до відбудови нашої національної християнської святині — Галицького Успенського собору.

Мені дивно, чому деякі науковці зайняли категоричну позицію про неможливість відбудови Успенського собору, спираючись при цьому на законодавство з охорони пам’яток археології. Адже всі міжнародні хартії, чинні закони України зі збереження пам’яток спрямовані на те, щоб в оптимальних умовах і навіки оберігати та утримувати ці надбання історії для майбутніх поколінь. А що ми маємо із залишками фундаментів собору? Під впливом зміни температурного режиму (зима—літо), доступу води (дощ, сніг) вони руйнуються. Щоб цього не відбувалося й надалі, потрібно цілковито накрити всю площину собору, і там, усередині накриття, підтримувати відповідні і стабільні вологість та температурний режим.

Виникає запитання: а чим накрити? Пропоную спершу остаточно дослідити все те, що залишилося від собору, на відповідну глибину, очистити його від піску та глини і накрити чимось твердим та прозорим — скажімо, своєрідним скляним ковпаком. А далі — створити тут музей історії християнства Княжого Галича, відвідувачі якого матимуть можливість, окрім усього іншого, споглядати залишки фундаментів собору. Довкола ж необхідно звести на нових фундаментах відновлений Успенський собор, у якому скляне накриття решток реліктових фундаментів виконуватиме роль долівкиѕ

Нині потрібно відкинути якісь містечкові, вузькопрофесійні амбіції і спільними зусиллями влади, громадськості, професіоналів у справі архітектури та сучасних методів будівництва активно продовжити розпочату роботу з відбудови галицької святині. Треба підтримати ініціаторів з боку влади, Церкви, громадськості, інших інститутів держави, які вкотре порушили питання відновлення храму. Ми маємо розуміти, що нинішні державна ідеологія, національна самосвідомість, патріотизм мають грунтуватися на славних сторінках нашої української історії, в тому числі періоду державності Княжого Галича та Галицько-Волинської держави.

і ще один штрих. Заодно потрібно ще раз перепоховати останки князя Ярослава Осмомисла в тому самому кам’яному саркофазі, який віднайшов Ярослав Пастернак. Я розумію, що свого часу, відчуваючи наближення війни, археолог Я. Пастернак попросив митрополита Андрея Шептицького заховати віднайдені останки князя Ярослава Осмомисла у святому і більш безпечному місці — крипті собору Святого Юра. Коли ж Україна стала незалежною державою, восени 1991 року з ініціативи глави УГКЦ кардинала Мирослава Любачівського було проведено археологічні розкопки у крипті собору Святого Юра і віднайдено диктовий ящик із тлінними останками людини, в якому був такий супровідний документ:

«Заява.

Отсим заявляю під словом чести науковця, що приложені до цього письма кости — комплексний скелет старшого мужчини – є ті самі, які я найшов у кам’янім саркофагу серед фундаментів княжої галицької катедри в Крилосі. Це є тлінні останки основника згаданої катедри, галицького князя Ярослава Осмомисла, що помер 1187 р., бо як виказують основні історичні досліди, тільки він один з усіх галицьких князів міг бути похований у катедрі княжого Галича...

Доц. Д-р. Ярослав Пастернак,

Директор Музею НТШ,

Дослідник Крилоса».

Тому, виконуючи заповіт князя Ярослава Осмомисла, мецената і головного будівничого Богородичного собору, маємо повернути його тлінні останки до відновленого Галицького Успенського собору.

Володимир Федорняк