Хочу поділитися своїми думками з приводу прочитаної статті «…Кожен архітектурний твір має відображати той час, коли він створений» надрукований у газеті «Галицьке слово» від 16 лютого 2018 року, автором якої є памяткоохоронець, заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Дідух, а також відкритого листа-звернення Президенту України п. Порошенку П.О., Патріарху УГКЦ Блаженнійшому Святославу, Голові Верховної Ради п. Парубію А.В., Прем’єр-міністру України п. Гройсману В.Б., підписаного в тому числі 9-ма вченими Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, а також 24-ма вченими Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника.
І так, беру цитату з відкритого листа-звернення вчених «Заявлена благодійною організацією: «Міжнародний благодійний фонд відновлення Галицького Успенського Собору» ідея відродження давнього Галича вітається, але запропонований підхід та методи її реалізації є невідповідними, науково необґрунтованими. Тому засуджуємо запропоновану у 2017 р. ініціативу відродження Успенського Собору у с. Крилосі та оголошений фондом архітектурний конкурс, оскільки такі дії знаходяться поза межами українського (Закон про охорону культурної спадщини) та міжнародного (Міжнародні хартії охорони й реставрації нерухомих пам’яток і визначних місць – Афінська хартія (1931 р), Венеційська (1967 р), Ризька (2000 р)) пам’яткоохоронного законодавства».
Отже, цілком зрозуміло, що міжнародне і українське законодавства спрямовані на те, щоб оптимально, доступно і на віки оберігати і утримувати видатні пам’ятки археології і в тому числі віднайдені у 1936 р великим українським вченим-археологом Ярославом Пастернаком – Фундаменти Успенського Собору.
Таким чином після нищівного татарського нападу в 1241 р. Успенський Собор був зруйнований. Але пройшли віки і вже у 19-му на початку 20-го століття дослідники української старовини, а також місцеві мешканці не могли вказати місцезнаходження літописної пам’ятки, «що стояла, як могутня твердиня в самому центрі городу». І як пише у своїй монографії «Старий Галич» Ярослав Пастернак, «тесані блоки зі старого собору були вжиті на початку ХVI ст., очевидно, як будівельний матеріал для сьогоднішньої парохіяльної церкви в Крилосі. Для того в місцях, ближчих до нової будівлі, були не тільки зовсім розібрані верхні мури, але й фундаменти під ними до глибини 1 м. в дальших місцях розібрані були лише верхні мури, а фундаменти зосталися нерушені».
На жаль, Друга Світова війна не дала можливості в повній мірі продовжити дослідження галицьких святинь і, крім того, видатний вчений Ярослав Пастернак змушений був емігрувати за кордон. За радянський період фундаменти Собору один раз були законсервовані і музеєфіковані, але, як пише у своїй статті п. В.Дідух, «підмурки Успенської церкви було спотворено консервацією і реставрацією» проведеною у 1979 р. під керівництвом В. Ауліха та за проектом І. Могитича, але як на мене, ці два солідні вчені, як на той час, що могли, те і зробили.
А тепер про головне. За 26 років існування заповідника «Давній Галич» ще раз була проведена розконсервація фундаментів, пізніше знову консервація, і повним ходом продовжується руйнація залишків фундаментів Успенського Собору по сьогоднішній день. Якщо не вірите мені, то можете приїхати до Крилоса, але коли зійде сніг, і все побачити на власні очі. Можете проводити багато різних наукових конференцій, в тому числі і міжнародних (приїде пару росіян, поляків, яким ідея відбудови Собору абсолютно чужа і не потрібна), писати великі статті, але на жаль, віз і нині там. Бо фрагменти фундаментів десятками років стоять незахищені, не накриті, і якщо так далі буде продовжуватись, то і вони пропадуть. Тому, що їх вже на сьогоднішній день залишилося менше 20%. Собору вже немає сотні років, але до проголошення Незалежності України в різні періоди часу, починаючи з 1241 р. були об’єктивні причини неможливості його відбудови. А сьогодні в своїй рідній державі, і в першу чергу ми - галичани, зобов’язані зробити святу справу, яку в свій час зробив великий князь Галицький Ярослав Осмомисл.
А тепер стосовно відкритого листа-звернення, де всі підписанти листа дружно, як в «кращі» радянські часи, засуджують ідею відбудови Богородичного Собору. Я би навіть сказав - благородну, проукраїнську, прохристиянську, державницьку ідею, а не якийсь конкретний проект, виконання якого частково чи повністю знищило б залишки фундаментів Собору. Бо ця ідея є актуальною особливо сьогодні, коли наші сусіди «старші брати» в той чи інший спосіб хочуть знищити нашу державу, а народ знову повернути у покірних рабів. Тому не будьмо великими формалістами у цій святій для кожного українця справі.
А що треба робити? Треба дочекатися проведення конкурсу на кращий проект відбудови Успенського Собору. З добрими намірами всій галицькій громаді кращий проект обговорити, доповнити, поправити і дальше вже братися до конкретної роботи.
І ще декілька слів про музеєфікацію решток фундаментів Собору, якої на сьогоднішній день немає. У багатьох предметних розмовах з людьми, які знають толк в цій справі (археологи, архітектори, будівельники та інші) ми приходили до висновку, що мало би бути виконано декілька основних видів робіт:
1. Повна розконсервація, аж до основ, решток фундаментів Собору.
2. Будівництво споруди, яка би повністю накривала всю площину Осмомислового Собору, а також була б доступною для відвідувачів і забезпечена відповідним температурним режимом.
Але тут відразу виникає питання, а яким мав би бути верх цієї споруди - одно-, дво-, чотирискатним, чи у вигляді монгольської юрти? А відповідь тут одна. Такої будівельної споруди, крім відновленого Богородичного Собору, не може бути, бо інакше, як святотатством це не назвеш. Інші проекти музеєфікації без повного накриття площини Собору, на мою думку, не ефективні.
І на завершення хочу побажати плідної праці всім архітекторам, науковим групам, інститутам, щоб представити на архітектурний конкурс якнайкращі проектні пропозиції з відбудови Галицького Успенського Собору, а моїм опонентам – не душити ідею в її зародку.

Володимир ФЕДОРНЯК, голова Галицької РО НРУ, мешканець с.Крилос